Сьогодні знову розіп'яли Христа...

Майже 2000 років тому Пілат вийшов до натовпу народу, що зібрався у дворі його преторії. Перед собою він вів Людину - закривавлену, побиту, зв'язану і обпльовану. Римський прокуратор допитав цю Людину. Допитав «з пристрастю», тобто, застосувавши до Неї фізичну силу, але жодної серйозної вини не знайшов.

Так, заяви про те, що він Цар – не можна було розглядати як серйозний аргумент для суду, тому що Царство Його не від цього світу. До повалення існуючої влади Він не закликав, крамоли не підтримував, народ на повстання не підбивав.

По суті, і судити Його не було за що. Але Пілат судив.

Не за провину, а за те, що цього суду зажадали фарисеї і саддукеї, зажадав натовп. Розбиратися в причинах ненависті представників іудейського народу до Вчителя з Галілеї Пілат не хотів – боявся, що його звинуватять у нелюбові до кесаря, а ще гірше – у відсутності патріотизму. Іудея, куди потрапив Пилат, і так була засланням для нього, і тому доказ своєї відданості імператору став для прокуратора Іудеї головною метою державної служби.

Залишаючись вірним псом римського цезаря, Пілат міг і далі купатися в тих благах, які йому надавало його становище. Гарні наложниці, вишукані страви, дорогі речі та гроші – всім цим він не хотів ризикувати заради цієї дивної Людини, смерті якої так несамовито вимагав натовп.

Хто він йому? Просто ще один іудей, хай і з претензією на знання Істини. Смерть цієї Людини не погіршувала становище Пілата. А ось лиши він Його живим... Іудеї й так кричали прокуратору, що для них іншого царя крім кесаря немає, тим самим натякаючи, що, може, для Пілата є?

Отже, віддавши Галілеянина на розп'яття, Пілат позбавлявся «головного болю» у вигляді справедливого суду та відповідальності перед натовпом і римським імператором – своїм патроном.

І сказав Пилат до юдеїв: «Ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому жодної провини. Тоді вийшов Ісус у терновому вінці та в багряниці. І сказав їм: Ось Людина! Коли ж побачили Його первосвященники та служителі, то закричали: Розіпни, розіпни Його! Пилат каже їм: Візьміть Його ви, і розіпніть. бо я не знаходжу в Ньому провини. Іудеї відповіли йому: Ми маємо закон, і за нашим законом Він повинен померти... Пилат шукав відпустити Його. Іудеї ж кричали: Якщо відпустиш Його, ти не друг кесарю; кожен, хто робить себе царем, противник кесарю. Пилат, почувши це слово, вивів геть Ісуса і сів на судилище, на місці, званому Ліфостротон, а єврейською Гаввафа. Тоді була п'ятниця перед Великоднем, і година шоста. І сказав [Пилат] іудеям: Ось Цар ваш! Але вони закричали: візьми, візьми, розіпни Його! Пилат каже їм: Чи розпну вашого царя? Першосвященники відповіли: Немає в нас царя, крім кесаря. Тоді нарешті він віддав Його їм на розп'яття…» (Ін. 19, 4-16).

І ось минуло 2000 років.

19 жовтня 2023 року, у Верховній Раді України, як у новому синедріоні, натовп депутатів проголосував за заборону Церкви – так само, як раніше натовп фарисеїв і саддукеїв виступив за розп'яття Христа.

У чому вина Церкви? У чому її звинувачують? По суті, у тому, в чому звинувачували Христа – у тому, що Вона претендує на знання Істини, у тому, що Вона робить людей синами та дочками Божими, що дуже не подобається синам сатани.

Звинувачення «у духовних зв'язках» з країною-агресором – це така ж юридична нісенітниця, як і звинувачення Христа в тому, що Він претендував на земне царство. І у випадку з Церквою, і у випадку з Христом йдеться про духовні реалії. І тому в обох випадках земна влада зазіхає на найвищу цінність у людині – на її душу. І судить не за злочини, а за переконання, не за бажання підкорити землю, а за бажання бути в єдності з небесами.

І сьогодні, як і 2000 років тому, натовп тріумфує. Як же не тріумфувати, якщо переможені ненависні натовпу люди, які не хочуть ненавидіти й не хочуть проклинати? Які під час війни говорять про любов, а під час обстрілів моляться за всіх, навіть за тих, хто стріляє. Чи не ненавидіти тоді, коли всі ненавидять – значить самому стати ненависним.

Злочин Церкви в тому, що вона вирішила служити Богу, а не ідеології, любити ближнього, а не владу. Отже, стала ворогом – і для ідеології, і для влади.

Що ж, така ситуація – не нова християнам. Вони завжди, з перших часів і з періодичністю в кілька десятків років, були зраджені, а потім розп'яті.

Розп'яття чекає на нас і сьогодні. Але не треба зневірятися. Бо там, на Голгофі, вже стоїть Хрест. Той самий, що поставив сотник Лонгин за наказом Понтія Пілата. Той самий, на якому розіп'ята Людина – наш Господь.

Він не обіцяв нам безтрудне життя, не обіцяв безпроблемного існування. Навпаки, Він говорив, що «блаженні ті, що плачуть…», «блаженні жадібні і спрагли…», «блаженні ті, кого ганьблять» за ім'я Його. Інакше кажучи, блаженство досягається скорботами.

Саме тому Господь перед Своїм Розп'яттям сказав: «І коли Я буду піднесений від землі, всіх приверну до Себе» (Ін. 12, 32). Тобто через Хрест він кличе нас до Себе. Святитель Амвросій Медіоланський пише: «На Хресті Він простягнув руки, щоб усіх привернути до Себе, щоб усіх долучити до Своєї перемоги, і щоб поєднати з небесним земних, звільнивши їх від кайданів смерті і наклавши на них ярмо віри».

Тож не впадайте у відчай – Христос хоче долучити всіх нас до Своєї перемоги. Ми удостоїлися постраждати за Його ім'я. Час нашої радості настав!

Христос Воскресе!