Заповіді Господні: Не роби наклепу

Ми знаємо, як неприємно, часом прикро, чути брехню, наклеп, хибне свідчення, більш засмучуюче чути це анонімно (кажуть: «Ми чули»). Часто той, хто народив наклеп, пожинає його плоди на собі самому. Наклеп може бути народжений групою людей, і тоді пожинати плоди наклепу доводиться всією цією групою.

Згідно з Біблією, наклеп вперше був зроблений дияволом, за що він і був названий наклепником. Лжесвідчення саме по собі є гріховним, оскільки було здійснено дияволом, який відбиває і змінює в протилежний бік будь-яку Божу дію. У цьому випадку добре свідчення спотворюється, з'являється лжесвідчення. Значить, кому подобається не брехати, робить краще.

«Уста, що обмовляють, вбивають душу» (Прем. 1:11). Наклеп – різновид брехні. Тому немає брехні на спасіння. Брехня вона і є брехня. Вона вбиває душу. Одне неправильне прочитання тексту Псалтирі породило твердження «брехня на спасіння». Ось текст псалма: «Брехня кінь на спасіння, у множині сили своєї не спасеться» (Пс. 32:17).

Святитель Василій Великий повідомляє, що вживання образу коня тут не дарма, оскільки ізраїльтяни за днів благоденства ніколи не користувалися у війнах кінською силою. Однак єгипетські фараони пишалися наявністю безлічі коней, вважаючи себе такими, що перевершують в силі. І ось Псалмоспівець каже, що і кінь не може бути сппасінням від війська, як і брехня. Тут можна згадати, що Бог знищив колісниці фараона та їхніх вершників у морі. (Вих. 15:1). Брехня подібна до коня – не допоможе врятуватися.

Святитель Філарет (Дроздов) у тлумачнееі 17-го вірша 32-го псалма пише про те, що хибно те, ніби кінь може бути на спасіння; обманюються ті, хто вважає, що можуть на коні втекти від небезпеки, коли Бог її попустить.

«Не свідчи хибного свідчення на ближнього твого» (Вих. 20:16; Втор. 5:20). Так говорить 9-а заповідь, дана Богом через Мойсея народу, який вірить у Нього. Коли людина вимовляє хибне свідчення чи наклеп? Коли зацікавлена у цьому, бачить свою користь у завданні шкоди іншому. А можливо, і безкорисливо, заради забави. Що чекає на таку людину?

Послухаємо, що каже блаженний Августин у своїх проповідях. «Якщо ти знаєш справжнє свідчення, маєш світло розуму. Якщо ж, переможений жагою брудного прибутку, ти в душі вирішиш сказати помилкове свідчення, то без Христа тебе вже почне шпурляти буря. Тебе кидатимуть хвилі власної жадібності. Ти будеш обурений своїми бажаннями і можеш потонути, бо поряд не буде Христа».

Наклеп робить наклепника підозрілим, він побоюється, щоб його не спіймали на наклепі, самого не обмовили. Згодом звикнувши до того, що його наклепу вірять, сам знаючи правду, він перестає довіряти іншим, розуміючи, що і на нього можуть звести наклеп. І таким чином він може потонути у власних міркуваннях, втративши Христа.

Книга Приповістей наказує не бути «лжесвідком на ближнього твого: до чого тобі обманювати устами твоїми? Не кажи: "Як він вчинив зі мною, так і я вчиню з ним, віддам людині за ділами її"» (Прип. 24:28–29).

Ніколи не слід свідчити, не маючи впевненості в тому, що ці слова є чистою правдою, і тоді необхідно свідчити про це. Ніколи не слід давати проти будь-кого хибного свідчення. Говорячи про ближнього, слід говорити не тільки правду, але й остерігатися навіяти в процесі розмови невірну думку, щоб таким чином не обдурити перебільшеннями чи опосередкованими натяками.

Не варто виступати у ролі обвинувача. Якщо з'явився привід поділитися інформацією або розповісти про вчинок, що зневажає ближнього, то це не повинно робитися з помсти. Не говоримо про те, що розрахуємося з ним: як він вчинив зі мною, так і я вчиню з ним.

Будь-яка праведна справа стає неправедною, якщо супроводжується такою злобою. Не будемо віддавати людині у справах її і не будемо примушувати дорого заплатити за це. Тому що винагорода є винятковим правом, яке належить Богу, і ми не повинні відбирати у Нього це право. Оскільки у разі відплати з нашого боку, ми не стільки віддамо людині, скільки порушимо Божий промисел, відплату Бога, який знає, як це правильно зробити, не осоромивши скривдженого і повчивши наклепника. Ми не повинні займати Божий престол або виконувати Його роботу.

Якби ми стали своїми власними творцями та суддями наших справ, то втратили б привілеї закликати до Божого суду. «Не мститься за себе, любі, – каже апостол Павло, – але дайте місце гніву Божому. Бо написано: "Мені помста, Я віддам, говорить Господь"» (Рим. 12:19).

Знаючи, що над нами є Бог, ми пам'ятаємо також, що він бачить серця обох: і наклепника і обмовленого, і якщо обмовлений не знає про те, що його обмовили, то про це знає Бог. Бог захистить обвинуваченого, якщо він завжди закликає Бога на допомогу у своїх добрих справах.

Дії наклепника Бог може допустити заради духовного зростання обмовленого. Обмовлений же може захиститися, повідомивши про себе правду і закликаючи Бога про допомогу. Однак сам наклепник, продовжуючи обмовляти, може втратити репутацію, і йому перестануть довіряти.