Хто першим воздвиг Хрест Господній

Хоч як це парадоксально звучить, але перше Воздвиження Хреста Христового здійснили не святі імператриця Олена та єпископ Макарій, а самі розпинателі Господа.

Звичайно ж, у той момент, коли римляни та іудеї утверджували спасительне Хресне Древо на висоті Голгофського пагорба, вони мали зовсім інші цілі, ніж ті, що досягаються нами в день свята Воздвиження Хреста Господнього, коли ми благоговійно підносимо цей спасительний знак у наших православних храмах. І все ж, вкопуючи в землю Зброю страти Господа,

Його розпиначі, хай і самі того не бажаючи, воздвигли Хрест Христовий як Знак найбільшої слави Спасителя і – зрештою – заради прийдешнього поклоніння Господу та Його Хресному Дереву всього Всесвіту.

Щоправда, історичний Хрест Христовий якийсь час перебував прихованим від очей вірян, будучи захованим у землі. Але потім, через кілька століть, святиня Хреста, знайдена імператрицею Оленою і святителем Макарієм Єрусалимським, нарешті всеосяжно осяяла піднебесну.

Нині це Хресне Дерево Господнє вже невпинно і незмінно сяє з вершини Голгофи рівним духовним світлом – як яскравий світильник, що вказує нам шлях до спасіння. І тріумфуючи у свято Воздвиження Хреста Христового, ми, нехай і перебуваючи кожен у своєму храмі, духовно стоїмо, перевершуючи будь-яку обмеженість простору і часу, разом зі святими царицею та єпископом, перед тією самою історичною подією здобуття та Воздвиження Хреста, є його живими учасниками та свідками.

Святі Костянтин і Олена біля Животворящого Хреста Господнього. Картина В. К. Сазонова, ХІХ століття. Фото: wikipedia.org

Відтоді минуло понад півтора тисячоліття. Голгофський пагорб зник під покрівлею величного християнського Храму Гробу Господнього. Кам'янистий ґрунт сховався під мармуром церковної підлоги. Хрест Христовий, розділений на безліч фрагментів, виявився надбанням Помісних Православних Церков. І все-таки він і досі – так само твердо і непохитно – як і раніше, височіє на тій же Голгофі. Як натхненно свідчить про це священномученик Борис (Розумов), «віками стоїть споруджений на Голгофі Хрест, найбільше знамення всіх часів, всіх поколінь. Він є найдивовижнішим явищем у житті світу і найбільшою подією в історії людства. Хрестом здійснилося найбільше диво і було завдано найнищівнішої поразки. Ним Бог увійшов до людської історії».

Тоді, в день здійснених у IV столітті здобуття і Воздвиження, Хрест вийшов із глибин землі.

«Сьогодні приховане в землі Древо виходить на світ», – вигукує святитель Климент Охридський. Стародавні отці не перестають радіти історичній події Воздвиження Хреста, порівнюючи його явлення з якимось духовним сонячним сходом, що висвітлив своїм явленням цілий світ. Розвиваючи цю думку, той же святитель Климент каже: «Це є Хрест, що підноситься і підноситься по всьому світу. Його здобуття ми, радіючи, сьогодні і святкуємо. Він зійшов із землі подібно до [сонця, що сходить], засяяв по всій землі і прикрасив, подібно до весни, все творіння».

Порівнюють святі отці прославлюваний у свято Воздвиження Хрест і зі світильником, що стоїть на найбільшій духовній вершині і освітлює своїм сяйвом увесь світ.

При цьому не можна не пригадати євангельські слова Самого Спасителя: Ніхто, запаливши свічку, не покриває її посудиною... а ставить на свічник, щоб бачили світло (Лк. 8:16). Таким яскравим світильником, світло якого нині відкрите всьому всесвіту, є Хрест Христовий. Про сяйво світла Хреста всьому світу гранично яскраво говорить у «Бесіді про цвинтар і Хрест» святитель Іоанн Златоуст, який також наполегливо підкреслює, що Самим полум'яним Сяйвом цього світильника став не хто інший, як Розіп'ятий на ньому Господь. Він і є те Сонце Правди, що осяяло Собою всесвіт із висоти Хреста:

«Ось що зробив для нас Хрест; Хрест – трофей проти бісів, зброя проти гріха, меч, яким Христос пронизав змія; Хрест – звільнення Отця, слава Єдинородного, веселість Духа, прикраса ангелів, утвердження Церкви, похвала Павла, твердиня святих, світло всього всесвіту. Як у домі, охопленому темрявою, хтось, запаливши світильник і поставивши його на висоті, проганяє темряву, так і Христос у всесвіті, обійнятому мороком, поставивши Хрест, як би якийсь світильник, і піднявши його високо, розсіяв усю темряву на землі. І як світильник містить світло вгорі на своїй вершині, так і Хрест угорі на своїй вершині мав сяюче Сонце Правди».

Згодний зі святителем Іоанном і святитель Климент Охридський, який при цьому наголошує, що моментом виразного засяяння Хресного Древа для світу стала саме подія здобуття та Воздвиження Хреста святою царицею Оленою та святителем Макарієм Єрусалимським. Древо, що саме з'явилося з-під землі, засяяло своїм незахідним світлом на висоті – на радість усім нам: «личило, щоб [перш] приховане Чесне Древо вийшло з темряви і з'явилося на висоті – як місто на горі, або як свічка, поставлена ​​на світильнику, – і показало себе всім людям. Ось заради чого перший християнський цар і чесний архієрей, спорудивши Хрест на високому місці як на варті (пор. Авв. 2:1 по LXX), наказали всім, хто зібрався в церкві, йому вклонитися. І те ж роблять [з того часу] і в інших місцях посеред церкви [в день свята всі християни]».

Це світло Хреста сяє нині в усьому світі, виганяючи владу гріха та диявола. Але насамперед це сяйво проникає саме в душі рятованих, внутрішньо освітлюючи глибини людського серця.

Прославляючи таке глибоке сяйво Хресної сили і слави, що наповнює нас, преподобний Феодор Студит, звертаючись в одному зі своїх віршів до Хреста, молитовно вигукує:

О Хресте, о світло моє, світи мені у будь-який час,
Проганяючи пітьму геть від моєї душі.

Слід також наголосити: невпинно прославляючи Хрест – так само й у день святкування його Воздвиження, і за всіх інших обставин земного життя, – святі отці не забувають головного. Християни прославляють Хрест не сам собою, але заради Того, Хто був на ньому розіп'ятий. Якби ми славили Хрест тільки заради самого Хреста, то виявилися б не кращими за будь-якого язичника. Адже ми віддали б славу творінню замість Творця. Однак якщо ми славимо Хрест саме у Христі і заради Христа, то він, будучи спасительним Божественною силою Того, Хто на ньому помер і приніс Себе у Викупну Жертву за світ, стає для нас славною та переможною зброєю торжества над сатаною та гріхом, стає джерелом освячення, є вмістилищем життєдайних та Божественних енергій.

Немає і не може бути ніякого прославлення Хреста без думки про Христа, без молитовного предстояння перед тим, хто був на ньому розп'ятий і умертвлений заради нас і нашого спасіння. Саме наголошуючи на цьому, преподобний Феодор Студит пише в одному зі своїх духовних віршів, кажучи ніби від самого Хреста Христового:

Кожен, хто зображує мене, повинен відчувати
бажання зобразити і Христа,
Бо Він пов'язаний зі мною
Своїми стражданнями…

Згодний тут із преподобним Феодором і святитель Лука Кримський, який каже: «Звичайно, не Дереву тільки поклоняємося, хоч і Древо Хреста Христового стало величезною святинею після того, як було облито Кров'ю Христовою. Ми поклоняємося Розп'яттю Христовому, поклоняємося Христу Богу, розп'ятому на Хресті, бо найбільше таїнство відбулося на Хресті».

При цьому святі отці також наполегливо підкреслюють, що, хоч би як ми прагнули піднесено міркувати про богослов'я Хреста – наприклад, про його форму чи про духовну символіку, – для всієї світобудови, для віруючих виявилося спасительним у ньому зовсім не це. Рятівною для нас стала саме Смерть Господа на цілком історичному та матеріальному простому дерев'яному Хресті. Адже саме той історичний Голгофський Хрест став джерелом воскресіння і життя для всього людського роду, як ясно і поетично про це свідчить преподобний Єфрем Сирін у своєму «Коментарі на Четвероєвангеліє», звертаючись до Самого Христа: «Хрест Твоєї смерті став джерелом життя для нашої смертності…».

Про це говорить у своєму «Тринадцятому огласительному слові» і святитель Кирило Єрусалимський, рішуче сперечаючись з тими єретиками, які вважали історію Розп'яття Господа на Голгофі лише гарною і піднесеною духовною алегорією, міфом, притчевим оповіданням.

Святитель Кирило, навпаки, наполягає на абсолютній історичності події Голгофської Страти Сина Божого. Адже якщо Розп'яття Господа на Хресті не є справжнім і реальним історичним фактом, ми не можемо вважатися врятованими: «Нехай загородяться уста всіх єретиків. Якщо хтось каже, що Хрест є мрія, ти відвернися від нього. Зненавидь тих, які кажуть, що Його Розп'яття було привидом. Бо якщо розп'яття на Хресті привид, тим часом як від Хреста спасіння, то й спасіння [теж] привид. Якщо Хрест привид, то привид і Воскресіння. А якщо Христос не воскрес... ви ще у ваших гріхах (1Кор. 15:17). Якщо привид Хрест, то привид і Вознесіння; а якщо Вознесіння примара, то, без сумніву, привид і Друге пришестя, і, нарешті, нічого не буде твердого».

Тому, славлячи у свято Воздвиження Хрест Христовий, ми не просто віддаємо шану якомусь священному християнському символу. Цього дня всі ми стоїмо на тій самій історичній Голгофі, де колись було споруджено рятівне для нас цілком реальне дерев'яне знаряддя страти Сина Божого.

З книги «Дерево спасіння»: Святоотцівські проповіді на свято Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього