8 духів зла: знати в обличчя, щоб перемогти
Свої поради преподобний Ніл укладав для ченців, а тому не всі вони застосовні в мирському житті. Але подивімося, що ми можемо винести для себе.
26 листопада – дата для багатьох з нас добре знайома, бо цього дня Православна Церква святкує день пам'яті святителя Іоанна Златоуста. Але днем раніше, 25 листопада, у церковному календарі значиться день пам'яті учня святителя Іоанна – преподобного Ніла Посника (Синайського), чий твір «Про вісім духів зла» увійшов у знаменитий аскетичний збірник «Добротолюбіє». Він і стане сьогодні предметом нашої пильної і, треба сказати, дуже заслуженої уваги.
Не слід чекати, однак, що тут нам відкриється якесь таємне знання про бісівські сили, яке нам було досі невідомо, ми ж не до оккультиста звертаємося, а подвижника, що прожив зі своїм сином сорок років у печері біля гори Синай. Думаю, що і назва твору преподобного Ніла приверне інтерес багатьох любителів чого-небудь отакого, таємничого, але ні, ми знайдемо в ньому лише викриття власних пристрастей і «нудні» поради з боротьби з ними.
Взагалі аскетична література нами важко «перетравлюється» із тієї причини, що наше духовне життя досить мізерне й інертне, нам хочеться вражень, а не наполегливої, щоденної праці.
Духами зла преподобний Ніл називає вісім найголовніших пристрастей, з одного боку підкреслюючи їхню згубну сутність, з іншого ж – ніби вказуючи, що і біси мають свою, скажімо так, спеціалізацію зі спокуси людей. Тому боротьба з пристрастями – це не тільки протистояння власним гріховним нахилам, але також і злим духам, демонам, які через них діють.
Обжерливість
Їжа нам необхідна для підтримки життєдіяльності нашого організму. Але, в той же час – це найперше джерело спокус. На самому початку своїх настанов преподобний Ніл проводить аналогію між вогнем і черевом, дровами і харчами. «Від безлічі дров займається великий вогонь, а безліч яств живить хіть», – пише він. Тому піст повинен починатися не стільки з обмеження продуктів, скільки з обмеження їх кількості.
Ця прописна і усім нам відома істина, часто залишається в занепаді. Я не раз стикався з тим, що дотримання посту переростало в юридичну площину, при цьому не викликаючи в людей ніяких докорів сумління. Адже і пісною їжею можна так набити своє черево, що й дихати важко, можна і постійно балувати себе смачною рибою і морепродуктами. Формально при такому ставленні піст не порушується, тому в людини нічого всередині і не «стріляє».
Я абсолютно щиро вважаю, що краще вже в піст з'їсти шматок вареної курки з хлібом і випити склянку кефіру, ніж поглинати креветки, сьомгу, форель та інші недешеві сьогодні дари моря. Більш того, більшість народу сьогодні не може дозволити собі купити навіть хека або консерви якісь, тоді як пачка молока або сиру доступна багатьом. Який сенс у формально пісній їжі, якщо вона, як пише преподобний Ніл, розпалює наше нутро?
«Якщо віддасися похоті насичення черева, – продовжує він, – то нічого не буде достатньо до задоволення сластолюбства твого; бо черевошаленство є вогонь, що споживає пальну речовину і завжди вимагає нової».
Більш того, пересичене черево – це живильник гріховних помислів і мрійливості, тоді як скорочення природних потреб збуджує думки про майбутню кончину і всі звідси випливаючі наслідки.
Блуд
Блуд – дитя обжерливості. «Механіка» дії пристрасті тут досить проста. Пересичення приводить людину в гріховні помисли, розум розхитується і, в такому стані нестримання, вона підпадає під дію пристрасті блуду, бо просто вже не здатна чинити їй опір.
«Блуд бере в допомогу собі пересичення, – пише преподобний Ніл, – стає в ряд супротивників розуму і до кінця бореться проти нього разом з його ворогами». Звідси випливає природне прагнення християн уникати всяких свят під час дотримання посту, адже на них обов'язково будуть присутні люди протилежної статі, а це – джерело небезпеки: «Хто охороняє себе від цих стріл, той не ходить на велелюдні зібрання, не блукає розсіяно на святах. Бо краще спокійно залишатися вдома і перебувати в молитвах, ніж, думаючи вшанувати свята, зробитися швидкою здобиччю ворогів».
Далі преподобний Ніл дає багато порад (в першу чергу, звичайно, чоловікам, оскільки і сам чоловічої статі) щодо поведінки з жінками. Він вказує, що не можна навіть давати приводу хоч до розмови, хоча навіть до погляду, бо «демон непотребства на ревного борця подвижницького нападає швидко, раптово обсипаючи його стрілами пристрасної похоті».
Грошолюбство
Слідом за апостолом Павлом (1 Тим. 6, 10) преподобний Ніл грошолюбство називає коренем усіх зол, а тому пише: «поки з душі ми не викинемо грошолюбство, відсікання інших пристрастей не буде мати успіху, бо вони знову виростуть, немов молоді гілки на старому дереві».
Свої поради преподобний Ніл укладав для ченців, а тому не всі вони застосовні в мирському житті, але давайте подивимося, що ми можемо винести для себе. Без заробляння грошей нам просто не прожити. Преподобний говорить, що від будь-яких матеріальних доходів взагалі краще позбутися, витративши їх на благодійність, адже «многостяжательний обплутаний піклуванням». Ми, живучи в миру, також обплутані піклуванням, але нехай ці піклування будуть не заради нас, а заради наших близьких і рідних. Для боротьби зі сріблолюбством необхідно якомога менше витрачати на себе, особливо на речі не потрібні, але такі, що приносять лише короткочасні задоволення.
Гнів
Як часто у нас не виходить впоратися з гнівом і роздратуванням? Коли всередині все кипить, то цей процес зупинити вкрай важко. У преподобного Ніла є на цей рахунок чудове міркування: «Приготуй себе бути лагідним і сварколюбним: лагідним із людьми, а сварколюбним із ворогом нашим, бо в тому і полягає природне вживання гніву, щоб вороже протиборствувати змію (давньому)». Виходить, що боротьбу з гнівом потрібно вибудовувати на вмінні перенаправити його на ворога роду людського.
Гнів – це досить сильне почуття, правильне вживання якого може навіть посприяти посиленню аскетичного подвигу.
Печаль
Ця пристрасть часто породжується саме гнівом: «Печаль же є сумовитість душі і буває наслідком гнівних думок; бо гнів бажає помсти; неуспіх у помсті породжує смуток». Також печаль виникає при любові й прихильності до матеріального світу. З одного боку, ми чудово розуміємо, що все в цьому світі піддається тлінню, руйнуванню і смерті, але з іншого – нам весь час хочеться чогось більшого: добре пожити, смачно поїсти, подовше поспати і т. д. Від того і накриває печаль, що ми то постійно прагнемо до більшого, то шкодуємо про втрачене.
Якщо джерелом радості для нас реально стане Христос, тоді печаль втратить свою силу і вплив. А от домогтися цього можна такими способами, які нам добре відомі, головне зробити все, щоб не послабити своєї праці, напруження сил. Нехай наші можливості мізерні й обмежені, але й це вже не нічого.
«У скорботах найбільше будь вдячний: тому що через них ясніше відчувається благодать заступництва. Так подякою проганяючи печаль від осягаючих тебе скорбот, не затьмариш ти блискучої краси мужнього спокою», – підсумовує преподобний Ніл.
Зневіра
Зневіра – це «знемога душі». Коли внутрішні сили були витрачені на гріховні речі, тоді душа вже не може протистояти множинності обрушених на неї спокус і впадає в смуток. В такому стані не буде ніякого натхнення, піднесення, а лише розуміння, що так далі не можна, що з цієї «ями» потрібно якось виходити. Тому преподобний Ніл дає таку пораду:
«Від зневіри лікує терплячість, і те, щоб робити свою справу, (незважаючи на брак бажання), з усяким самопримусом, зі страху Божого».
Терпіння, просте, банальне, але тверде терпіння – головний інструмент у боротьбі зі смутком і без нього цю пристрасть не здолати.
Марнославство
Марнославство знищує зміст усякої праці і перетворює подвижника в «безкоштовного працівника», який не отримає ніякої нагороди. «Утримання марнославного – дим з печі; і те і інше розсіюється в повітрі», – пише преподобний Ніл. Для протистояння цій пристрасті необхідно вигнати з розуму всякий помисел про похвалу людську. Демони будуть повертати його, а тому в такому випадку потрібно намагатися бачити недоліки в тому, над чим працювали.
Преподобний Ніл нагадує нам, що і аскетичним подвигом можна звеличитися і навіть отримати від демонів сили для ще більших праць, але тим самим лише посилюючи своє становище. Тому з марнославством необхідно бути гранично уважними.
Гордість
Гордість преподобний Ніл називає «пухлиною душі, наповненою зіпсутою кров'ю» і вказує, що гордістю архангел зійшов з Неба, а покорою людина на Небо зводиться.
Мені здається, що тут вкрай важливі ті образи і докори, якими рясніє взагалі вся аскетична література. «Подивися на єство своє, що ти земля і попіл, і незабаром перетворишся в прах; тепер величавий, а через трохи будеш хробак. Що підіймаєш шию, яка незабаром згниє?», – пише преподобний Ніл. Це не просто слова, потрібно постаратися їх відчути і дійсно ототожнити себе з тим самим хробаком. Маленькому земляному черв'якові і справді нічим пишатися.
Також гордості протистоїть пам'ять про колишні, нехай і розкаяні гріхи. Будь-яке ослаблення і думка про те, що ми якийсь гріх здолали остаточно, не тільки поверне його в нашу душу, але й гордістю рясно «приправить».
* * *
Сподіваюся, що ці невеликі замітки дозволять комусь хоч трохи оживити своє духовне життя, свій, нехай і невеликий, але все ж подвиг. А ще мені хотілося б, щоб ми не сприймали аскетичну літературу як нудну, але щоразу знаходили в ній рішення своїх духовних проблем. У чому нехай допоможе преподобний Ніл, його ж пам'ять нині робимо!
