Відмінність «я» від «Я єсмь»
Недільна проповідь на тему євангельської притчі про званих на бенкет.
Притча «Про званих на весілля» знову і знову нагадує нам про те, що Бог закликає нас відкинути цей світ як царство земне і тлінне, і стати жителями Граду Небесного, спадкоємцями Царства Пресвятої Трійці: Отця, Сина і Святого Духа. Але щоб відповісти на Його запрошення, потрібно вийти з цього світу спочатку розумом і серцем, а потім, якщо буде на те воля Божа, і тілом.
Але вічна свобода людського духу починається з пізнання Царства Божого, яке знаходиться всередині нас самих.
Сучасна людина нагадує мандрівника, що заблукав у темній нескінченній печері з безліччю відгалужень. Він знає, що є вихід, і йому потрібно знайти його якнайшвидше, щоб не загинути від голоду й спраги. Але натомість він починає збирати камінці, що валяються під ногами, вважаючи, що це шматочки золота. Ми риємося в сміттєвих баках філософських міркувань, релігійних спекуляцій, теорій збагачення, хоча знаємо, що нам доведеться померти. А це коротке життя визначить наше місце у вічності.
«Коли ти перестаєш думати про своє тіло, Бог починає дбати про нього. Коли ти забуваєш про свій розум, розум забуває про тебе. Коли ти не слухаєш помисли, ти немов скидаєш важкі ланцюги. Коли ти забираєш своє серце з цього світу з його егоїзмом, Христос наповнює твоє серце Своєю нескінченною любов'ю, Своєю безмежною милістю, Своєю Божественною благодаттю» (старець Симон Безкровний).
Наш релігійний егоїзм хоче, щоб ми терміново стали преподобними старцями, відомими молитовниками, наставниками, прозорливцями та визнаними чудотворцями. Саме він змушує нас ненавидіти тих, хто не поділяє наших переконань, вимагає від Бога чудес, надихається, коли читає про них чи дізнається від когось.
Але справжнє диво починається там, де відбувається досконале відкидання будь-якого егоїзму з усіма його побажаннями. Там, де перестає діяти людський егоїзм, починає діяти Бог.
«Диво – це не видовище. А хто сам стане дивом, той уже нічого не каже…» (З. Міркіна). Той, хто зрозуміє Істину, припиняє говорити, доки не отримає благословення від Господа. «Припинити говорити розумом – найкращий шлях до Христа. Почати говорити серцем – найкращий спосіб спілкування з Христом. Перебувати в безмовності духу – найкращий метод з'єднання з Христом» (старець Симон Безкровний).
Завдання християнина – зрозуміти, що душа і дух розділені, і що вони не одне й те саме. Занурюючись у світ, душа діє як розум із його помислами. Перебуваючи в тілі, вона проявляється як егоїзм із його пристрастями. Але коли душа звертається всередину, вона ніби вся завмирає, і її зовнішня суєтна діяльність припиняється, оскільки вона зустрічається з духом, у якому живе Христос із Його благодаттю. Тут відбувається поділ зовнішнього, душевного та тимчасового, і внутрішнього, духовного та вічного.
Дух людський не зайнятий земним і минущим. У його віданні є життя небесне, життя Божественне. Це наша істинна особистість, створена за образом і подобою Божою. Основа духу – це благодать, буття духу – Царство Небесне, джерело духу – Пресвята Трійця. Духовне міркування – це не житейська мудрість, а вміння відрізняти духовне життя від душевного, розуміння різниці між егоїзмом і створенням, помислами та благодаттю, між тимчасовим «я» і вічним Христоподібним буттям «Я єсмь».
Це «Я ЄСМЬ» є межею для розуму, далі і більше якого він не може нічого ні подумати, ні осягнути, ні витлумачити. Тільки духу людському в крайньому благоговінні і смиренності через Божественну милість і доброту дано увійти в це «Я ЄСМЬ» як у Свята святих. Там блаженство чистоти серця, яке Бога побачить, там блаженна убогість духу, якому належить Царство Небесне, там священна безмовність, увійшовши до якої замовкають слова, зникають думки та уявлення, припиняються всі питання.
Пізнання істини починається з пізнання себе. З розуміння того, що людина є дух – вічний, нетлінний і безсмертний. У цьому дусі все духовно: і тіло, і душа, і розум. Коли ця істина осягається у всій повноті, вона робить нас вільними від зв'язків світу, тіла та розуму.
В цій істині людині відкриваються люблячі обійми Христа, в яких немає жодного егоїзму, а лише досконала любов, обоження та єдність. У цьому Богопостиженні люблячий знаходить абсолютну Божественну любов, розважливий – духовну невідмирну мудрість, жебрак духом – нескінченне блаженство визволення від усього мирського і відкриті ворота Царства Божого, чистий серцем – поєднання з благодатним Серцем всього всесвіту – Христом і бачить Бога, як Він є. Саме тому нам потрібно вчитися дякувати Богові за все, що відбувається з нами. Подяка знищує егоїзм. А знищення егоїзму це спасіння. Тому той, хто дякує як за добре, так і за зле, спасається без жодних труднощів.
Коли людину впіймали розбійники і закували в ланцюги для того, щоб зробити своїм рабом, їй немає сенсу звертатися до них за допомогою в організації втечі. Марно звертатися по допомогу розуму з проханням звільнити нас від нав'язливих помислів. Тільки благодать Духа Святого може допомогти тим, хто щиро і наполегливо шукає спасіння.
Незважаючи на уявну різноманітність, розум є тільки невпинно клубливими думками, «що то звинувачують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2:15). Пристрасний бік розуму є наша душа з усіма її переживаннями та скорботами. Розум з його думками і душа з її пристрастями та переживаннями – наш егоїзм. А він є коренем гріха і смерті, закваскою для якого служить лукава і спритна думка.
Колись ми були школярами, студентами, потім лікарями, бухгалтерами, вчителями, водіями та ін. Але ким ми були насправді? Хто ми зараз? Чи можемо дати собі самим визначення? Ми судимо інших людей у той час, як навіть про себе нічого не знаємо. Хто ми є насправді, знає лише Бог, який створив нас для Своєї вічності.
Війна колись припиниться. Всі ми дуже чекаємо цього моменту, сподіваючись на те, що потім зможемо з полегшенням зітхнути. Так само ми колись чекали, коли припиниться епідемія, і ми зможемо «жити як раніше». Але натомість почалася війна.
Що буде після війни? Що почнеться згодом? Ми чекаємо на полегшення, але може статися так, що воно не настане. Одна біда нерідко змінює іншу. Однак будь-якому горю колись прийде кінець так само, як і земному життю кожного з нас. Не може припинитися лише Бог.
Якби ми змогли прямо зараз припинити шукати земне щастя, виявили б, що Бог поруч із нами. Він завжди є тут і зараз. Наш егоїзм і постійне невдоволення життям не дають нам відчувати Божественну присутність.
В цьому світі на нас чекають лише спокуси. Неспокійний розум подібний до виру в життєвому морі. У цьому вирі гине все, що наближається до нього. Тільки умиротворений розум з'єднується з серцем і дозволяє йому осягати істину, яка робить його вільним. Істина полягає в тому, що Джерело Живої води, що тече у Вічне Царство Боже, знаходиться всередині нас самих. Це і є Христос, який живе в нас Своєю нескінченною благодаттю. А ми завжди перебуваємо в Ньому.
Дух живе у тиші, а тиша наполягає на смиренності. Змиритися означає все своє життя віддати в руки Божі, не залишивши собі навіть однієї маленької думки. Тільки так наш розум заспокоїться від бунтівних помислів і позбавиться від оман, що затьмарюють його. Через лагідність і тишу розум поєднується з серцем, а серце з Богом.
Навіщо людині шукати цю єдність, навіщо прагнути до неї? Та тому, що Христос є Альфа і Омега всього буття, Він є єдиним початком і кінцем всього, що є, що було і що буде. Тільки в Ньому одному полягає всяке щастя, будь-яка премудрість і сила, вся повнота блаженства, невичерпність любові, яка є подихом всесвіту.
