Чому депутати взялися за порнографію

Нещодавно нардеп Максим Бужанський заявив, що до Верховної Ради України внесуть законопроєкт про відміну відповідальності за виготовлення, поширення та збут порнографії. І все це на тлі того, що в Україні і так спостерігається збільшення активності любителів заробити на порно: за останні сім місяців порушено 1943 справи за статтями про порнографію, з них 1244 – за порнографію з дітьми.

Причина такого рішення – це гроші. Бужанський розповів, що українці заливають порно в інтернет, а влада, в особі кіберполіцейських, їх відловлює, замість того, щоб брати з них податки. При цьому, каже нардеп, самі платформи, куди українці завантажують свою інтимну творчість – справно поповнюють скарбницю держави. 

На думку іншого нардепа Ярослава Железняка, надходження до бюджету від порноресурсів «цілком знімає питання про доцільність декриміналізації порнографії». Гроші, як відомо, не пахнуть.

Бужанський повідомив, що нібито саме через це на базі правоохоронного комітету парламенту було створено робочу групу на чолі з Владленом Неклюдовим, куди, крім народних обранців, увійшли представники близько 10 громадських організацій, прокуратури та правоохоронних органів.

«Група працювала дуже довго – з лютого. Тому що складно описати, що треба вважати порнографією, забороненими речами, оскільки це оціночні судження», – заявив нардеп.

За його словами, норма про порнографію – ще радянська, яка діяла «в умовах не лише зовсім іншої держави, а й іншої системи моралі – це минуле тисячоліття».

Отже, як бачимо, причин, які спонукали депутатів впритул зайнятися порнографією, дві: гроші та мораль. Саме ці дві причини ми спробуємо розібрати в нашій статті.

Гроші та зло

Те, що порнографія – це зло, важко заперечувати. З цією тезою, ймовірно, погодяться всі. Питання в тому, чи може суспільство виправдати зло заради отримання матеріальних благ? Іншими словами: чи всяке зло може бути оцінене у грошовому еквіваленті?

Так, у багатьох країнах легалізовано проституцію. Причина та сама – податки. Мовляв, повії професійно займаються тим, що продають себе, а отже, одержують гроші. Ну а якщо отримують гроші – повинні платити податки.

І здається, що цей принцип є справедливим. Особливо з урахуванням того, що в країнах, де проституція легалізована, держава бере під свій контроль (і відповідальність) здоров'я повій, а самі повії організовуються в профспілки і навіть отримують страховки, які гарантують їм виплати у разі травми на виробництві, так би мовити.

Гроші, знову ж таки, не пахнуть, а держава гостро потребує їх – чому б і не взяти з повій?

Але, по-перше, як би влада не намагалася контролювати якийсь процес, часто народ знаходить шляхи для обходу цього контролю.

По-друге, легалізація проституції не приносить стільки грошей до бюджету держави, як експлуатація вугільної шахти, наприклад, або експлуатація однієї гілки метро в великому місті. Інакше кажучи, чи варто державі «мазати руки», беручи на себе відповідальність за те, хто, з ким і за скільки спить?

По-третє, не завжди на користь держави оцінювати допустимість того чи іншого явища лише з матеріальної точки зору. Наприклад, є така професія – людей убивати.

Є професійні кілери, які отримують за одне замовлення в тисячу разів більше грошей, ніж повія. Чому б не легалізувати кілер-бізнес? З метою оподаткування, звісно.

Реєструєшся у податковій, що надаєш послуги з позбавлення життя, справно сплачуєш податки, а тебе за це не судять. Адже те саме зараз відбувається з порнографією. На даний момент за її розповсюдження можуть судити. Але вноситься законопроєкт до Ради – і все. Все законно. Тому що держава потребує грошей. З кілерів більше можна отримати.

Крім того, легалізація порнографії ніяк не вирішить проблеми поповнення бюджету (легалізація кілер-бізнесу вирішила б). Тому що тих, хто спробує обходити податкову службу десятою дорогою, завжди буде більше за тих, хто побіжить реєструвати свої доходи від продажу оголення. Та й доходи ці, з погляду держави, не такі вже й великі, щоб за них варто було боротися.

Тобто плюсів немає, а мінусів – багато. І більшість із них, що найстрашніше, репутаційні. Отже ми ризикуємо завдати такої дикої моральної шкоди нашій нещасній країні, котра безперервно стрясається негараздами, що ніякими грошима її не виміряти. 

Мораль і закон

Максим Бужанський каже, що норма про порнографію – ще радянська, яка діяла «в умовах не лише зовсім іншої держави, а й іншої системи моралі – це минуле тисячоліття». Так, мораль тоді була іншою. Голе коліно могло стати причиною заборони фільму. Наразі це виглядає смішно, але так було. Що змінилося?

Річ у тому, що людська свідомість і мораль зараз зазнає істотних змін. Те, що раніше здавалося диким і неприпустимим (гомосексуалізм, наркоманія, проституція) – сьогодні виглядає не тільки невинним, а й нормальним явищем. І сталося це не відразу, а поступово.

Але що найстрашніше – процес не зупинився, а рухається. Куди? До остаточного відокремлення та віддалення людини від Христа, до перетворення її на тварину, яка потребує задоволення лише «базових потреб» – їсти, спати і займатися не розмноженням, а процесом.
Якщо залишити за дужками релігійну складову того, що відбувається, то чи можна сказати, що знищення моральних норм іде на користь державі?

Ні звичайно. Наркоманія, гомосексуалізм, порнографія та проституція найсильніше б'ють по державі. Адже поширення зазначених явищ практично несумісне зі збільшенням чисельності населення. Це незаперечний факт.

Доводити ж важливість демографічної складової всередині держави, що воює, можна тільки в тому випадку, якщо ваш співрозмовник – клінічний ідіот. Тут усе здається очевидним і зрозумілим. Нам із вами. Але чому так не видається депутатам?

Чому депутати перетворюють нашу країну на якесь безхребетне щось, дозволяючи торгівлю коноплі, караючи за критику ЛГБТ і дозволяючи гей-паради, а тепер ще й легалізуючи порнографію? Яке майбутнє чекає на нашу країну з урахуванням зазначених явищ, здогадатися неважко – ніяке. В нас немає майбутнього.

І не тільки тому, що ухвалення ненормальних законів зруйнує мораль і призведе до виродження нашого народу, а й тому, що від нього відвернеться Господь. А це, повірте, страшніше за будь-яку війну.