Воїн Христовий – митрополит Амфілохій (Радович)
1 листопада 2020 року православна Чорногорія і весь православний світ попрощався з митрополитом Амфілохієм (Радовичем). Ким же була ця людина для Церкви Христової?
30 жовтня 2020 року з життя пішов один з найвизначніших православних ієрархів сучасності митрополит Чорногорський і Приморський Амфілохій (Радович).
31 жовтня труну з тілом митрополита доставили в Подгорицю з Цетинє. Віруючий народ на колінах зустрів свого архіпастиря.
В митрополії повідомили, що «хоча колона з труною митрополита покинула Цетинє в 13:00, в церкву Подгориці вона прибула близько 14:30, тому що люди стояли на колінах в очікуванні свого духовного пастиря і отця. (...) Труну з земними останками митрополита пронесли через тисячі людей і внесли в храм Воскресіння Христового, де віруючі зможуть поклонитися своєму пастирю, який протягом 30 років перебував на престолі святого Петра Цетинського».
Сьогодні, 1 листопада, православна Чорногорія і весь православний світ прощається з цією людиною.
Ким же був митрополит Амфілохій для Церкви і чому його настільки сильно люблять і поважають всі віруючі в Бога люди?
Народний лідер
Про значення владики для народу Чорногорії свідчать слова прем'єр-міністра країни Здравко Кривокапича, який, закликавши владу оголосити траур через смерть митрополита Амфілохія, заявив про «цивілізаційний обов'язок поважати відхід одного з найвидатніших із нас в цьому столітті».
Можна не сумніватися, що навіть якщо уряд, з викриттями якого неодноразово виступав митрополит Амфілохій, і не прислухається до думки прем'єр-міністра, народ Чорногорії буде сумувати за тим, кого вважає своїм духовним батьком. Наприклад, влада міста Будва вже оголосила у себе траур. Разом з Чорногорією сумує і сусідня Сербія. Так, відспівування митрополита Амфілохія очолив Патріарх Сербський Іриней. Крім того, на похованні владики був присутній президент Сербії Олександр Вучич. Це стало його першою поїздкою в Чорногорію з тих пір, як він почав займати високі посади в Сербії.
Відреагували на смерть архіпастиря й інші відомі далеко за межами Сербії або Чорногорії люди. Принц Сербський Филип Караджорджевич написав, що вважає владику Амфілохія «великим митрополитом», а небеса – радіють йому: «Царство Небесне, великий митрополите, Небеса радіють Вам! Моліться за нас і бережіть нас, як завжди».
Дуже відверті слова на адресу покійного виголосив і знаменитий тенісист Новак Джокович: «Шановний владика Амфілохій був великим борцем за Православ'я і людиною, яка служила орієнтиром для сербського православного народу і Сербської Православної Церкви в Чорногорії».
Можна навести ще кілька десятків цитат, самих різних людей, що свідчать про місце і значення митрополита Амфілохія в їхньому житті, в житті Сербської Церкви і народу Чорногорії – і всі вони погодяться з тим, що владика, несучи тягар святительського служіння, зміг стати рідною для кожного віруючого чорногорця. Недарма молоді люди називали його просто «дідусь», а ті, хто постарше – «батько».
Але ще важливішою є та роль, яку відіграла особистість митрополита Амфілохія для світового Православ'я.
Богослов
Вплив митрополита Амфілохія на сучасне богослов'я досить відчутно. Взяти, хоча б, його докторську дисертацію «Таємниця Святої Трійці за вченням св. Григорія Палами», чудову книжку з літургіки «Сенс Літургії», чудову роботу «Основи православного виховання».
Владика був людиною дуже освіченою. Так, в 1962 році закінчив Духовну академію Святого Сави в Белграді, навчався на філософському факультеті Белградського університету за спеціальністю класична філологія, потім в Берні (Швейцарія), а пізніше – в Римі.
Владика рік прожив на Афоні, був особисто знайомий зі старцем Паїсієм Афонським, а також з видатним православним богословом нашого часу преподобним Іустином (Поповичем). Обидві ці людини зробили істотний вплив на теологічне і аскетичне формування особистості владики.
Разом з тим, для нас, вірян Української Православної Церкви важливий і той факт, що митрополит Амфілохій займав чітку і визначену позицію і щодо «українського питання». Його думка дійсно мало значення, і до його думки дійсно прислухалися. І не тільки в Сербській Церкві.
Так, митрополит Амфілохій вважав, що «владолюбство патріарха Варфоломія призвело до великих бід на Україні, розділення, яке є катастрофічним для майбутнього не тільки України і всіх слов'янських народів, але в той же час і для всього православ'я». І хто скаже, що він був не правий?
Або, в іншому місці, владика заявив, що «Константинопольський патріарх не має права називати себе главою Православної Церкви, як це написано в українському томосі. У Церкві є тільки один голова – це Христос». І знову ж, хіба владика не правий?
Викривач гріха
Вплинув митрополит Амфілохій на Православ'я і своїми полум'яними проповідями, відстоюванням євангельської істини і викриттям гріха. Все це – незважаючи на погрози, небезпеку або невдоволення сильних світу цього. Наприклад, 10 жовтня 2010 року митрополит Амфілохій назвав гей-парад в Сербії «отрутою, яка розливається по вулицях», який «страшніший за уран». Тогді ж він заявив, що сучасна цивілізація заражена Содомом, піднявши його на п'єдестал божества. Більше того, владика закликав до бойкоту гей-параду. Погодьтеся, такі слова, сказані в світі, де ЛГБТ-цінності поступово стають цінностями більшості, вимагають чималої мужності і твердих переконань.
І владика не боявся ці самі переконання демонструвати. Ось його слова про значення і місце Православ'я у світі:
«На мою особисту свідомість, Церква Свята Соборна і Апостольська була протягом століть духовним стрижнем між Азією і Європою. І сьогодні вона – теж духовний стрижень, опора сучасного світу в новому зіткненні Сходу і Заходу. Під Сходом треба розуміти не тільки ісламський Схід, але і весь Схід: буддистський, конфуціанський.
З одного боку – всі східні цивілізації, з іншого – так звана західна, євро-американська цивілізація, що базується на імперській ідеї, на синтезі язичницького Риму, що боготворить імператора, і примату Римського єпископа.
Ця західна цивілізація – носій нового бачення світу, нового світового порядку, не тільки державного і соціального: мова йде про нову етику, новий світогляд, новий спосіб життя.
Це абсолютно секуляризована, антихристиянська імперська ідея. Я б сказав, що через такий вид антихристиянства визирає ніс сатани – сатанізм, який виявляється все виразніше і виразніше, використовуючи всі сучасні засоби, нав'язуючись всьому світу.
А заважає цьому новому світовому порядку, новому світобаченню, цьому новому радикальному антихристиянству духовний стрижень між Європою і Азією – Православна Церква Христова. І її необхідно знищити, тому що, поки вона існує, ця нова ідеологія не може восторжествувати над усім світом».
Архіпастир
Митрополит Амфілохій зміг діяльним прикладом показати, яким повинен бути справжній архієрей – предстоятелем за народ Божий, пастирем, готовим «покласти душу свою за други своя». Найяскравішою ілюстрацією першосвятительського служіння владики можна назвати дві фотографії, представлені вище. За словами Микити Бондарева «на першому фото Митрополит Амфілохій в 1999 році на Косово, при збройному конвої, знаходить і відспівує останки убитих албанцями сербів. Навколо шаленіють албанські бойовики, з неба падають бомби. На другому фото він же 17 березня 2004 року, після «кришталевої ночі» в Косово, коли з краю під загрозою знищення були змушені тікати 4 тисячі сербів, захищає від натовпу обурених белградців Байраклі-джамію, єдину мечеть в сербській столиці».
«Він не боявся нікого і нічого, ні албанських бандитів, ні натовських бомб, ні гніву власних одноплемінників, які в нестямі могли накоїти таке, про що б потім самі пошкодували», – пише Юрій Бондарєв. І з цією характеристикою важко не погодитися.
Воїн Христовий
26 грудня 2019 рік парламент Чорногорії більшістю голосів прийняв закон «Про свободу віросповідання та переконань і правове становище релігійних громад», що ущемляє інтереси Сербської Православної Церкви. Першим, хто виступив проти прийняття даного антицерковного закону, став митрополит Амфілохій. Будучи моральним авторитетом для країни, владика зміг підняти на акції протесту практично половину населення Чорногорії.
Майже в кожному місті, починаючи з грудня 2019 року, почалися масові молитовні ходи, які самі чорногорці називали літіями. Ці ходи, з невеликими перервами через пандемію коронавірусу, практично щодня тривали аж до виборів у Чорногорії, що відбулися 31 серпня 2020 року. В окремих випадках в молитві брало участь від 50 000 до 100 000 чоловік одночасно. Спочатку поліція режиму Мило Джукановича (прихильника «європейських цінностей» і супротивника канонічного Православ'я) застосовувала по відношенню до вірян силу. Так, 27 грудня, поліція Чорногорії жорстоко побила єпископа Діоклійського, настоятеля Цетинського монастиря, Мефодія (Остоїча) і віруючих. 29 грудня 2019 року силовики за допомогою сльозогінного газу і кийків спробували розігнати православних християн, які зібралися біля храму Воскресіння Христового в Подгориці.
Тоді, в той момент, здавалося, що силове протистояння між владою і народом, що протестував проти антицерковного закону, своєрідний чорногірський варіант «майдану» просто неминучий. Однак, його не сталося. І багато в чому завдяки позиції митрополита Амфілохія, який своїми проповідями, закликами і особистим прикладом зумів утримати народ від сповзання в безодню насильства, злоби і агресії.
Фактично, Чорногорсько-Приморська митрополія, очолювана своїм архіпастирем, продемонструвала всьому світу, що акції протесту дійсно можуть бути мирними. Більш того, що православні християни можуть і повинні використовувати тільки одну зброю – молитву. І саме ця зброя є найбільш дієвим засобом проти ворога роду людського.
Цю битву – проти ненависників Церкви, – владика виграв. Хто б і що не говорив, але виключно завдяки твердості і стійкості митрополита Амфілохія у відстоюванні інтересів Церкви православна Чорногорія вистояла. І тільки після виконання цієї останньої місії владика відійшов до Господа. Не стільки тому, що хворів, скільки тому, що настав його час.
До нього можна застосувати слова, сказані апостолом Павлом: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4, 7-8).
І дуже правильно сказав про спочилого Архіпастиря його побратим – єпископ Будимлянсько-Никшичський Іоанникій: «Він намагався відповідати Христу Господу, Розп'ятому і Воскреслому, і страждав недовго, рівно стільки, щоб християни, духовенство та братія в монастирях, усвідомили, що він вже готується піти. Сьогодні день жалоби і в ці дні ми будемо оплакувати його і здійснювати панахиди, але я вірю, що ця пам'ять поступово перетвориться на свято, тому що мучеництво, любов, жертва, доброта і мудрість єпископа Амфілохія будуть сяяти з божественної точки зору і принесуть велике благословення Чорногорії».
Спочивай з миром, воїне Христовий!
