Біс, яким ми всі одержимі
Проповідь у Неділю 10-ту після П'ятидесятниці.
«Рід же цей виганяється молитвою і постом», – відповів Спаситель на запитання апостолів, чому вони не змогли допомогти біснуватому.
Біс живе в нашій голові
Біс, який нас мучить, живе у нашій власній голові. Щоб його звідти вигнати, треба упокорити розум і звільнитися від рабського підпорядкування думкам. Але тут потрібна дуже серйозна духовна робота, яка потребує найбільшого терпіння та рішучості. Потрібно змусити замовкнути мову, яка завдає багато зла. Але спочатку потрібно заспокоїти тіло і витягти його з повсякденної метушні. Не заспокоївши тіло, не впораєшся з язиком. А якщо не впораємося з мовою, то не зможемо упокорити розум. Не приборкавши розум − не спасемося.
Зберігати пам'ять Божу
На початку духовної практики християнин намагається накласти у свій віз якнайбільше і тягнути це якнайдовше. На початку шляху ми прагнемо прочитувати чи не все добове коло богослужіння, читати акафісти, Псалтир, робити безліч поклонів та інше. Але з досвідом приходить розуміння, що найкраще зосередитися на головному – вміти зберігати в серці безперервну Божу пам'ять.
Пам'ять Божа приводить серце до безперервної молитви, а та впокорює розум, спалює егоїзм і занурює душу в Небесну любов. Через досвід цієї любові людина розуміє, наскільки важливе приборкання і заспокоєння розуму, наскільки значуще покаяння і смиренність, наскільки цінна і рятівна чистота серця, що призводить до набуття благодаті і набуття духовного міркування, яке є око благодатної мудрості.
Ідоли розуму
Розум оперує думками, а думки вирощують у серці ідолів. Навіть найкраща думка – завжди підміна реального життя. Думка про Бога не є Богом.
Давно помічено таку особливість. Чим більше людина знає про Бога, тим далі від Нього знаходиться. Завдяки читанню розумних богословських книг уява малює в нашому розумі те, що, як йому здається, є Бог. І ми навіть не підозрюємо, що це не Бог, а наші власні фантазії щодо того, хто, як нам здається, є Богом.
Головний орган богопізнання – серце, а не голова, важливіша молитовна практика, а не богословські бесіди. Бог пізнається в безмовності, а не в диспутах та суперечках.
Король імен
Розум − король імен. Він дає всьому сущому не назви, а клички, наказуючи всіма, як рабами. Через його невпинну діяльність ми забуваємо про Бога, хоча Він завжди поруч із нами.
Цього біса ми вирощували в собі змалку, віддаючи йому всі свої душевні сили. Починаючи з дитячого садка та школи й закінчуючи університетом, ми всі розвивали розум і зовсім забували про серце. Коли наш розум зміцнів, він став нашим мучителем і катом. Це він прив'язав нашу душу до світу кайданами уподобань. Розум і є диявол, що живе в нас. І як тільки він починає відчувати по відношенню до себе загрозу, то починає лякати нас. Борючись за своє життя, він готовий знищити наше.
Життя Бога – тиша, мова Бога – мовчання, тому і спасеться той, хто проводить своє життя в молитовній тиші та благоговійному мовчанні. Коли вмирає наш егоїзм, воскресає дух, коли зупиняється мислення, проявляється свідомість. Сатана через розум вкладає у нас свої думки, змушує діяти з його волі.
Бог є Любов, і все, що не сумісне з любов'ю, не має до нього жодного стосунку.
Егоїзм – пародія на наш дух
Прикриваючись розумом, він вкладає в людину свої думки і змушує діяти за своєю волею, вкидаючи його в чвари, вбивства, ненависть, заздрість. Одна й та сама зла сила діє, як у звичайній порожній балаканині, так і в суперечках на релігійні чи політичні теми. Думки подібні шуму відбійного молотка, через який не почути тихий і лагідний заклик благодаті.
Можна мовчати язиком, але відбійний молоток, як і раніше, працюватиме в нашій голові. Всі розмови про віру, паломництва, сугубі молитви, всі подвиги і пости повинні привести нас тільки до одного – до внутрішнього християнства, до розумного мовчання, до потаємного входження в серце і до народження Нової людини, оновленої у Христі.
Ми нічого не зможемо принести Богові, крім власного серця, очікуючи від Нього лише милості.
«Розіпни свій егоїзм і випий оцет смиренності. І Бог не забариться перетворити твій дух Своєю благодаттю. Добрі справи – твоя школа. Молитва – коледж. Мовчання розуму – університет. Спасіння – захист диплома. На жодному етапі не повинно бути нестачі. Від цього залежить твоє вічне життя» (старець Симон Безкровний).
Нам важко спасатися, бо ми не можемо опустити звичне, знайоме, те, до чого прив'язався наш розум, і піти назустріч незвіданому і непередбачуваному – до Бога. Людині, одурманеній пропагандою, простіше по-старому вірити політикам, телевізору та релігійним агітаторам, ніж зрозуміти суть Євангелія і до смерті боротися за право любити Бога і жити тільки за Його святими заповідями.
Тихе дихання Бога
Розум, п'яний вином суєти, вічно доводить свою правоту і готовий убити будь-кого, хто думає інакше. Він не зупиниться ні перед чим, аби утвердити істинність свого дрібного, брехливого егоїстичного «я». У той час, коли біснуваті фанатики розуму вбивають інших заради чиїхось інтересів, або, якщо бути чесним, заради грошей і вигоди, виправдовуючи свої злодіяння високими та добрими цілями, Божі діти живуть під покровом молитовного спокою.
Вдалині від людей, в тиші ночі, коли на небі мовчазно сяють зірки, а ангели безшумно рухають планети, у безмовній тиші Всесвіту Божі діти слухають тихе дихання Бога. Його дихання – благодать, яка відновлює, відроджує і з'єднує з Богом тих, хто став чуйним і уважним до свого мовчазного серця. Серце, що пізнало мовчання Бога, стає духовним: «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!» (2 Кор. 5:17).
«Розум весь час говорить, а свідомість мовчазна. І тому здається, ніби розум все спрямовує, а свідомість йому підкоряється. Лише в момент, коли тіло вичерпає до кінця свої можливості та час свого існування, а розум припинить свою діяльність, відкривається, що дух чи свідомість вічне, а все інше – просто короткочасне поєднання тіла та розуму. Зупинити це безперервне говоріння розуму – значить осягнути свій мовчазний дух, виявити власну невмирущу свідомість, здобути нетлінну спасительну благодать» (старець Симон Безкровний).
Відмінність інтуїції від ясновидіння
Знищивши в мовчанні розум, людина зовсім не перетворюється на рослину і не стає овочем. Навпаки, в ній прокидається благодатна інтуїція і свідомість духу, яка до цього перебувала у дрімливому стані.
Коли Бог безпосередньо відкриває все, що нам потрібно знати, то відпадає всяка потреба у зовнішньому вивченні, аналізі та самому акті мислення. Все, що існує, бачиться людині не таким, як воно їй здається, а таким, яким є насправді.
Тут важливо не помилитися і не переплутати духовну інтуїцію з бісівським ясновидінням. Духовна інтуїція завжди спрямована на покаяння і спасіння, вона говорить про небесне, про волю Божу. Духовне прозріння відкривається у благодаті та Божественному Одкровенні. Бісівське ясновидіння має справу із земним: предметами, місцями, людьми і ніколи не веде ні до покаяння, ні до спасіння. Воно передається у ворожіннях через помисли.
Духовне серце не думає
Справжнє життя вирує не в умі, а в духовному серці. Розум, живучи егоїстичними уподобаннями, має лише мертві думки про добро і людяність. Безмежна Божественна любов у всій своїй невимовній тиші може розкритися лише в серці, що дихає молитвою.
Духовне серце не думає. Наша свідомість чи дух теж не думають. Так само, як не думає Святий Дух, Всевідаючий, Всенаповнюючий, «іже везде сий и вся ісполняяй». Святий Дух, Який наповнює Собою все, включаючи і наше духовне серце, свідомість, уже й так усе знає. Для того, щоб передати нам своє знання, йому не потрібні наші думки. Думає наш розум, а спонукає його до думки наш егоїзм, який живе нашим життям, витрачаючи і виснажуючи наші тілесні та душевні сили на власні забаганки.
«Чим більше ти відчуваєш себе духом, тим менша твоя залежність від тіла. Чим менша твоя залежність від плоті, тим більша твоя свобода від світу. Це не означає, що ти перестаєш їсти і пити, це означає, що ти менше дбаєш про це, довіривши все своє життя та дихання Богові. Чим більше ти довіряєш себе Богові, тим сильніша твоя благодать, тим міцніша і безкорисливіша твоя любов до Бога і до всього живого, тим повніше твоє єднання зі Христом» (старець Симон Безкровний).
