Молитва про самогубця, або Дотерпіти до кінця
Самогубство – парадоксальний рух до позбавлення. По суті ж ніякого позбавлення воно не несе. Нині це слово іноді замінюють словом «евтаназія». Але чи змінюється суть?
24 жовтня Православна Церква вшановує Собор всіх Оптинських святих, але при цьому в календарі також окремо виділена пам'ять преподобного Льва Оптинського. З його ім'ям найчастіше пов'язують авторство молитви за самогубців. На жаль, таке явище як суїцид досить поширене в нашому суспільстві, а враховуючи, що ідеологія споживання, релятивізм істини і моральності продовжують свій переможний хід в умах людей, то випадки самогубства будуть тільки зростати.
Найстрашніше це те, що сьогодні можна спостерігати процес легалізації самогубства, тобто переведення теми суїциду в правову площину. Все це дуже нагадує поступове просування ЛГБТ-ідеології. Людське суспільство, яке у своїй масі завжди негативно ставилося до акту самогубства, потихеньку привчають до цього явища. Людей привчають вважати самогубство нормальним.
Евтаназія сьогодні легалізована в деяких штатах США, Канаді, Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Колумбії, Японії та Австралійському штаті Західна Австралія. На підході Німеччина, так як в лютому цього року Федеральний конституційний суд дозволив сприяння евтаназії, тепер останнє слово залишилося за Бундестагом. Думаю, що, як і у випадку зі збоченцями, поступово дозріють всі, це лише питання часу. Ось, до речі, і евфемізм вже придумали, до якого звикли і ми з вами. Слово «самогубство» тепер замінено «просунутим і цивілізованим» терміном «евтаназія».
Природно, що все це відбувається при зовнішньому лиску і під егідою турботи про права людини. Чого тільки вартує представлена в 2018 році на виставці похоронної індустрії в Амстердамі капсула для самовільного відходу з життя під назвою Sarco. Як бачимо, тепер до цієї справи долучилися і «високі технології». Розробники цієї «чудо-машини» пропонують майбутнього самогубцю помістити в спеціальну капсулу, схожу на міні-космоліт, а саму капсулу підключити до пристрою з резервуаром азоту. Потім азот запускають всередину, людина відчуває легке запаморочення, втрачає свідомість і вмирає. Обіцяють, що капсулу можна буде використовувати навіть як труну.
Дуже зручно, чи не правда? Ми виправдаємо ваше бажання померти, назвемо його гарним словом і навіть інструмент самогубства симпатичний зробимо – ви тільки помріть, будь ласка.
Один із розробників цього пристрою – австралієць Філіп Ніцшке – каже, що дизайн капсули якраз і створювався з оглядкою на фантастичні космічні кораблі, щоб самогубець відчував, що відправляється в подорож до «великого і безмежного». Романтизація суїциду в наявності.
Дуже зручно, чи не правда? Ми виправдаємо ваше бажання померти, назвемо його гарним словом і навіть інструмент самогубства симпатичний зробимо – ви тільки помріть, будь ласка.
Як людина віруюча, я не можу прийняти, але цілком можу зрозуміти важко хворих людей, які жадають смерті як порятунку від страшного болю. Але таким людям медицина повинна полегшувати страждання будь-якими шляхами, але аж ніяк не пропонувати як порятунок від болю – самоубитися. Це суперечить самій суті медицини.
Найсумніше, що питання евтаназії безперервно набирає обертів. Ось вже і в Бельгії немає ніяких вікових обмежень на евтаназію, яку можна проводити навіть дітям. Слід суспільству звикнути до ідеї «нормальності» самогубства, як побіжить. Але навіть у випадку, наприклад, з важкохворими людьми похилого віку все досить страшно.
Був у мене один знайомий ветеран Великої Вітчизняної війни. Хороший такий дідусь, виростив турботливого сина, який, як і батько, став офіцером. Дідусеві було вже трошки за 90 і він був дуже хворий. Син не кидав його, дбав, оплачував операції, ліки, доглядав, як міг. Але дідусь не витримав страждань, втомився від вічного болю – повісився.
У подібних випадках завжди дуже важко говорити, чому Церква не молиться за самогубців, але гріх є гріх і один із найстрашніших гріхів – самогубство.
Сумна історія. Здавалося б, людина прожила гідне, насичене випробуваннями життя, була поруч любляча людина – донеси своє страждання до кінця, явно ж, що залишилося вже зовсім мало. Але ні: петля, душевні муки сина, сльози і похорон без єдиного слова молитви. У подібних випадках завжди дуже важко говорити, чому Церква не молиться за самогубців, але гріх є гріх і один з найстрашніших гріхів – самогубство.
Якщо ми звернемося до Святого Письма, то побачимо там безліч настанов, заповідей і законів, але при цьому, у всьому Старому і Новому Завітах ми не зустрінемо прямого осуду самогубства як тяжкого гріха. Все це тому, що суїцид – дуже страшний і дивний злочин, який всім, хто писав ці книги, багато в чому здавався навіть неможливим.
Господь дав нам заповіді, шоста з яких звучить так: «Не убий». Тобто не убий нікого: ні ближнього, ні далекого, ні друга, ні ворога, ні себе, в тому числі. Той, хто накладає на себе руки, тобто довільно зводить рахунки з дарованим йому від Бога життям, порушує право Божественної влади, відповідно, страшного правосуддя йому вже не уникнути.
Вище я навів сумний приклад з дідом-ветераном. Але в біблійній історії є загальновідомий позитивний приклад – Іов Багатостраждальний. Адже йому довелося пережити дійсно велике горе, але під час посланого йому випробування він не допустив навіть і думки поганої. Ось і дружина його, що пізнала достаток і сімейне щастя, а тепер лишилася всього, у відчаї приходить до Іова і говорить свої відомі, страшні слова: «Ти все ще твердий у непорочності твоїй! похули Бога і помри» (Іов. 2, 9), – що як не заклик до самогубства тут звучить! Відповідь цього великого старозавітного праведника нам усім добре знайомий: «Ти говориш як одна з божевільних: невже добре ми будемо приймати від Бога, а злого не будемо приймати? У всьому цьому Іов не згрішив своїми устами» (Іов. 2, 10).
Саме віри і сподівання на Бога і не вистачає самогубцям, точніше її, найімовірніше, у них зовсім немає. Їм здається, що смерть – це кінець страждань, довгоочікуване полегшення, але ж насправді – це початок ще більших страждань, ніж ті, що були на землі. Самогубець кидає дароване йому Богом життя в обличчя Бога, добровільно відрікаючись від нього, він відрікається від Бога – джерела життя.
Це і відбувається з самогубцем. Коли Бог приводить його на «вузький шлях», що веде до вічного життя, він просто відмовляється від Нього
Для того, щоб потрапити в Царство Небесне, недостатньо просто бути хорошою людиною за земними мірками. Навіть у будь-якому кримінальному кодексі за найтяжчий злочин належить найтяжче покарання, а що може бути важче за вбивство, і не просто вбивство, а вбивство як акт зречення від Того, Кому ми зобов'язані буквально всім, Хто нас безмежно любить, але при цьому Його любов не потрібна самогубці.
«А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Мф. 10, 22), – каже Христос. Згаданого мною дідуся, як і кожну людину, Господь веде до спасіння, але вже майже на фінішній прямій він сам вирішив відмовитися від цього порятунку. Приблизно те ж відбувається з усяким самогубцем. Коли Бог приводить його на «вузький шлях», що веде до вічного життя, він просто відмовляється від Нього.
У кінцевому своєму викладі, проблема порятунку лежить у площині свободи волі людини, а тому завжди є альтернатива. Згадаймо, наприклад, душевні муки, терзання і десь навіть божевілля Родіона Раскольникова з відомого роману Достоєвського. У нього теж був момент, коли він подумував стрибнути з мосту. Але Раскольніков все-таки знайшов у собі сили зізнатися у злочині, хоча і не розумів, навіщо це робити. Він думав, що його життя зайшло в глухий кут, що нічого хорошого вже не буде. Але це був початок його переродження і, як пише Достоєвський, навіть воскресіння людини.
Страшно те, що самогубець помирає в гріху, який залишається непокаяним, виходить, що він не тільки грішить, але і сам себе добровільно позбавляє можливості виправитися. «Насильно розлучаючи душу з тілом і задавлюючи себе, або заколюючи, чи буде прощений? – запитує преподобний Ісидор Пелусіот. – Таких древні і після смерті визнавали проклятими і безславними, навіть руку самогубці, відрубавши, хоронили окремо і далеко від іншого тіла, вважаючи непристойним, бо послужила вбивству, віддавати їй ту ж з іншим тілом честь. Якщо ж рука і по смерті віддана була покаранню людьми, то чи отримає якесь помилування душа, яка спонукала руку?»
Відповідь на поставлене запитання очевидна, але при всій очевидності ми все ж маємо коротеньку молитву старця Льва Оптинського. Хтось, можливо, згадає, що ще є затверджений в 2011 році Синодом РПЦ «Чин молитвенної розради родичів, що життя своє самовільно скінчили», але в тому-то і справа, що це – молитовна розрада родичів. У цьому короткому чинопослідуванні немає ні слова молитовного звернення до Бога про самогубця. Залишається тільки дві пропозиції преподобного Лева, але і ці дві пропозиції, а також подана милостиня та інші добрі справи, що здійснюються за самогубцю, говорять про безмежну любов й велику милість Господа, навіть до тих, хто сам від цієї любові і від цього милосердя відрікся.
Хай з ласки Божої ніхто з наших близьких чи далеких не позбавить себе життя самовільно. Але якщо таке трапиться, то наше завдання зробити все можливе, щоб полегшити їхню загробну долю, а про інше й думати не варто.
