Перший тюремний строк для архієрея УПЦ: більшовики від нас не так і далеко?
Українська влада дійшла до рівня, коли архієреї отримують реальні тюремні строки. Що це означає для Церкви?
7 серпня 2023 року митрополит Тульчинський і Брацлавський Іонафан отримав 5 років в'язниці з конфіскацією майна. Цей вирок став, по суті, першим у низці кримінальних справ, які були відкриті проти ієрархів УПЦ останнім часом. Що означає він для УПЦ загалом і для владики зокрема?
Митрополит Іонафан – один із найвідоміших ієрархів УПЦ. Насамперед – як людина, яка стояла біля витоків сучасної історії Києво-Печерської лаври. Він був першим намісником обителі після її відкриття у 1992 році. Саме владика Іонафан починав відбудовувати монастир із тих руїн, на які він був перетворений радянською владою.
Крім того, митрополита Тульчинського знають як прекрасного церковного композитора, піснеспіви якого виконуються на богослужіннях у багатьох православних храмах у всьому світі. Але найбільшої популярності владика отримав за своє протистояння з колишнім митрополитом Київським Філаретом.
Після прямого конфлікту з Денисенком тоді ще єпископа Іонафана спочатку заборонили у служінні (у квітні 1991 року). Далі, у вересні 1991 року, на засіданні Синоду УПЦ під тиском головуючого митрополита Філарета єпископа Іонафана було позбавлено сану «за нерозкаяність».
Причина протистояння з Денисенком – незгода щодо відділення від Московського патріархату. Цікаво, що після обрання Митрополитом Київським Володимира (Сабодана) постановою Священного Синоду УПЦ позбавлення сану єпископа Іонафана було визнано таким, що не має канонічних підстав і тому – недійсним.
Іншими словами, позиція митрополита Іонафана щодо статусу УПЦ не є новою. Він вважав, що УПЦ має бути в єдності з РПЦ тоді, вважає так і зараз. Так, сьогодні ця позиція має неоднозначний вигляд. Але це питання внутрішньоцерковне, садити у в'язницю за це не можна. Цей факт розуміємо не лише ми, а й влада. Тому судили владику не за особисте бачення шляху подальшого існування УПЦ, а за іншими обвинуваченнями, які настільки ж абсурдні, наскільки і сфальсифіковані.
На думку СБУ, владика поширював серед вірян «пропагандистські листівки з закликами до захоплення влади та зміни державного кордону України».
Також СБУ стверджує, що архієрей на одному з сайтів РПЦ «розміщував публікації на підтримку російських окупантів та їхніх військових злочинів». Зрозуміло, що ці «факти» виглядають смішно (особливо листівки), але їх ще хоч якось можна співвіднести з діяльністю СБУ. Але звинувачення в тому, що він критикував ПЦУ, «керуючись проросійськими ідеологічними мотивами», заперечуючи її самостійність, взагалі ні в які ворота не лізе.
По-перше, питання самостійності чи несамостійності взагалі ніяк не стосуються СБУ, по-друге, за таким звинуваченням можна посадити всіх вірян УПЦ, а також предстоятелів та архієреїв ще кількох Помісних Церков. А ще можна посадити самого Філарета Денисенка. Адже в цьому питанні старий розколоієрарх непохитний: ПЦУ – несамостійна, Томос – недійсний, а Думенко – зрадник. Ці заяви Філарет робив і в численних інтерв'ю, і в публікаціях на офіційному сайті УПЦ КП.
Чому ж його не судять? Мабуть, тому, що на нього «замовлення» не надходило. На відміну від владики Іонафана.
Те, що процес проти нього сфабриковано, видно з численних порушень закону під час розгляду справи. Зокрема, захист владики вказує на те, що листівки, які нібито виготовив митрополит Іонафан, у нього знайшли під час обшуку. При цьому відеофіксація, що проводилася при цій слідчій дії, «підтверджувала факт їхнього підкидання під час обшуку, а відповідно, поняті, які були присутні під час обшуку, місця знаходження цих головних доказів слідства не бачили».
Крім того, судді стверджують, що митрополит Іонафан нібито власноруч виготовив вищезгадані листівки.
На цьому, за великим рахунком, будується чи не вся доказова база обвинувального процесу. А отже, подібні твердження мають бути максимально обґрунтованими. Але обґрунтування ми не бачимо. Взагалі.
Так, згідно з позицією слідства, листівки виготовлені друкарським способом. Але коли і ким вони виготовлені, слідство встановити не може, як і не може встановити, як саме вони з'явилися у митрополита. Проте суд наполягає на винності ієрарха.
Насправді «вина» митрополита Іонафана в іншому. У тому, що він належить до УПЦ. Пам'ятаєте, як у байці Крилова? «Ти винен лише в тому, що хочеться мені їсти...». Щось схоже сьогодні відбувається і стосовно УПЦ.
Тому можна стверджувати, що судять не владику Іонафана – судять саму Церкву. В його особі (перший намісник Лаври при УПЦ) та в особі митрополита Павла (нинішній намісник) у якомусь сенсі символічно замкнулося коло, яке описує історію нашої багатостраждальної Церкви. І на початку 90-х, і зараз – вона гнана. Так, був якийсь період, який можна умовно називати «спокійним». Чому умовно? Тому що й тоді не припинялися нападки з боку ЗМІ, уніатів, націоналістів та окремих політиків. Але не було системних гонінь із боку влади. І це вже в наших реаліях сприймається як відносний спокій. Нині все складніше. Але чи варто цьому дивуватися чи тим більше обурюватися?
Ні, звичайно. Тому що природа Церкви завжди чужа цьому світу, завжди йому здається ворожою. Отже такою, що підлягає знищенню. Але щоразу намагаючись стерти Церкву з лиця землі, світ програє. А знаєте чому?
Тому що з Церквою Той, Хто сказав: «Будьте відважні! Я переміг світ!».