Чи допоможе ПЦУ «новий стиль» повірити в Бога
Нещодавно «Архієрейський Собор» ПЦУ ухвалив рішення про перехід на новий стиль. Навіщо це було зроблено, чи допоможе цей перехід збільшити кількість парафіян?
В ПЦУ довго не наважувалися оголошувати про перехід на новий стиль, хоч розмови про це велися давно. І ось 14 липня Верховна Рада України ухвалила рішення про перенесення трьох свят на так званий новий стиль. Йдеться про Різдво (з 7 січня на 25 грудня), День української державності (з 28 липня – рівноапостольного Володимира – на 15 липня) та День Захисників і захисниць України (з 14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці – на 1 жовтня).
Аргументація нардепів проста: «подалі від Москви – ближче до Європи». (Той факт, що Різдво за новим стилем це, за словами митрополита Климента, швидше турецька, ніж московська традиція, народних обранців мало хвилює. Як і той, що за «старим стилем» Різдво святкують, наприклад, у тому місці, де народився Христос – у Віфлеємі.Чому турецькі традиції ближчі до Верховної Ради, ніж традиції Єрусалимської Церкви – незрозуміло).
За два тижні на своєму «Помісному Соборі» ПЦУ «ратифікувала» рішення Верховної Ради і офіційно заявила, що переходить на новий стиль. У зв'язку з цим постає досить резонне питання: чому все робиться таким поспішним порядком? І як раніше ставилися в ПЦУ до переходу на новий, григоріанський стиль?
Позиція ПЦУ щодо календаря до 2022 року
Не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Розмови про можливий/необхідний переход розпочалися ще у 2018 році, в грудні після «Об'єднавчого Собору» і призначення Думенка на посаду глави ПЦУ.
Ці розмови про новий стиль були пов'язані з антиросійськими настроями у суспільстві і особливо серед нечисленної «пастви» ПЦУ. Саме тоді вперше прозвучав із вуст Думенка посил про необхідність переходу на новий стиль.
Щоправда, Сергій Петрович зазначав, що зробити це потрібно поступово, «привчаючи» народ до думки про незворотність і нормальність «лише зміни» дат святкування.
В інтерв'ю «Радіо Свобода» він, зокрема, заявив про те, що не проти переходу на новий стиль, але, знаючи результати соціологічних опитувань, які свідчать, що понад 60% респондентів проти такого переходу, він зазначив, що краще почекати, підготувати ґрунт і років за 10 можна таке зробити.
В червні того ж 2018 року Філарет (Денисенко) теж розмірковує про можливість переходу, розповідаючи, що ймовірність є досить великою. Однак Філарет, як навчений досвідом адміністратор, розумів, що необхідно враховувати минулий досвід, коли на початку XX століття вже намагалися перевести Церкву на новий стиль, і нічого з цієї витівки не вийшло. Денисенко нагадав, що тоді, 100 років тому, 25 грудня в храмах було порожньо, а 6–7 січня – традиційно повно віруючих. Таким чином, впевнений був керівник УПЦ КП, силою Церкву перевести не виявляється можливим. Потрібно йти іншим шляхом.
В тому ж 2018 році, у грудні, прессекретар Київської патріархії Євстратій Зоря розповів, що календарне питання не пов'язане з отриманням від Фанара Томоса, оскільки Томос не містить жодних вимог щодо дат свят. Але, наголосив Зоря, Україна зробила 25 грудня святковим днем ще у 2017 році, і кожен сам має право вирішувати, коли йому святкувати Різдво.
Вже на початку 2019 року, після отримання Томосу, широке пояснення календарного питання розмістила на своєму сайті Волинська єпархія ПЦУ. В опублікованій статті такий собі Віктор Гребенюк (редактор якогось журналу, що видається на Волині) розмірковує про можливість/необхідність переходу на новий стиль і виникнення труднощів у зв'язку з цим. Як приклад, він навів досвід Польської Православної Церкви, яка за паперами перейшла на новий стиль, а за фактом – ні, оскільки люди, паства, продовжували жити «по-старому». Тому в 2014 році Синод Польської Православної Церкви офіційно повернувся до старого стилю. Те ж саме сталося і в Македонській Православній Церкві.
Гребенюк згадав і Румунську, Болгарську та Грецьку Церкви, в яких перехід зі старого стилю на новий – став причиною розколу і внутрішніх хвилювань через те, що частина ієрархів, кліру й пастви не прийняла новий календар, і продовжує жити дотепер згідно старого.
Гребенюк резонно міркує: зміна стилю – зміна способу життя! Адже в селах це храмові свята, яким по 200–300 років, хрестини, весілля, колядки, робота на землі тощо. Все це просто так, відразу, перекреслити і скасувати – не вийде. Автор упевнений, що кардинальні дії (тобто перехід на новий стиль) можливі лише за бажання народу, щоб не повторювати помилок інших, тому, каже він, поки ПЦУ краще залишити все по-старому.
В грудні 2019 року Євстратій Зоря знову наголошує – переходу на новий стиль не буде, це може стати причиною «консервації» тисяч парафій і мільйонів парафіян в УПЦ і внесе сум'яття в українське Православ'я, що негативно позначиться на ПЦУ. Навіть непродумані спроби рекламування нового стилю через «подвійні» святкування можуть відвернути віруючих і повернути їх в лоно УПЦ. Тобто, за словами Зорі, в наявності конфлікт кліру і пастви.
12 грудня 2022 року відбулося засідання єпархіальної ради Івано-Франківської єпархії ПЦУ. Примітним було те, що на ньому розглядалося питання дати святкування Різдва Христового. В результаті обговорення одноголосно було ухвалено рішення про святкування Різдва Христового 7 січня. Більше того, воно було підкріплено невеликою «історичною довідкою», в якій сказано:
«Ми святкуємо 7 січня не тому, що так святкує Росія, а тому що коли католицька Європа переходила на григоріанський календар, ми вирішили залишитися на юліанському, а під Московським царством була зовсім мала частина наших земель, більша входила до Речі Посполитої. Київська митрополія була під Константинопольським патріархатом. Святкування за юліанським календарем довгий час дозволяло українцям зберігати свою ідентичність, було своєрідною опорою. Тому в регіоні 7 січня часто називали українським Різдвом... За старим стилем живуть Єрусалимська, Сербська, Грузинська Церкви, монастирі Афона». Насамкінець звучить заклик «не політизувати свято Різдва Христового».
Такою була риторика ПЦУ до 2022 року. Але потім раптово все змінилося. Або не раптово?
ПЦУ та зміна календаря
Вже в грудні 2022 року Зоря відкрито каже: календарне питання буде розглядатися ПЦУ не раніше ніж за рік.
Водночас сумнозвісний колишній клірик УПЦ Георгій Коваленко тоді ж, у грудні 2022 р., висловлює думку, що поки що Різдвяні богослужіння доцільно проводити двічі: 25 грудня та 7 січня, а паралельно з цим має бути «обговорення можливості переходу на новоюліанський календар».
Цю пропозицію реалізував Думенко: спочатку в Михайлівському Золотоверхому «служили» святкову Різдвяну «літургію» 25 грудня, а потім у відібраному в УПЦ Успенському соборі Києво-Печерської Лаври – «служили» 7 січня.
Примітно, що, на думку Коваленка, рішення про перехід на новий стиль не можна ухвалювати в рамках однієї конфесії, оскільки це має робитись на рівні Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.
В цьому сенсі слова Коваленка – не просто «думка». Адже глава УГКЦ Святослав Шевчук не раз говорив відкритим текстом про спільну календарну реформу. З цієї причини 24 грудня Шевчук і Думенко створили спільну календарну комісію – аби домовитися про «нюанси» переходу на новий стиль.
Вже на початку лютого 2023 року Шевчук оголосив, що з 1 вересня 2023 року УГКЦ переходить на новий стиль і починає жити за григоріанським календарем. При цьому пасхалія продовжує вираховуватися за юліанським. Таким чином – Різдво, Хрещення, Стрітення, Благовіщення та інші «постійні» дати зміщуються на два тижні, а дати святкування Великодня й Трійці визначаються по-старому.
В цьому контексті цікаво звучать міркування Євстратія Зорі, в які він пустився відразу після оголошення Шевчука. Тут і про перехід на новий стиль Єрусалимської Церкви, і про «перехід» «чудес» відповідно до нового календаря. Він навіть ставить під сумнів сходження Благодатного вогню.
Наприкінці Зоря анонсує: ПЦУ ухвалить рішення про перехід на новий стиль на «Архієрейському Соборі» у травні 2023 року.
Наприкінці червня Зеленський вносить до Ради законопроект №9431 про перенесення державних свят, пов'язаних із церковними подіями, відповідно до нового стилю та зміщення їх на два тижні вперед, який був прийнятий чи не в рекордні терміни – протягом двох тижнів. Лобіювали та активно коментували все, що відбувається, Олексій Гончаренко та Ярослав Железняк, які наголошували на необхідності «відриву від російської ментальності та рашистської церкви».
Щоправда, при цьому мовчали про спільні «об'єднавчі» плани з греко-католиками і, у більш глобальному масштабі, з католиками. Адже очевидно, що зведення до спільного знаменника «календарного питання» – це лише крок на шляху тих екуменічних процесів, які так активно просуваються керівництвом РКЦ і Фанара. Адже не випадково, що звершення можливої «спільної літургії» між католиками та православними приурочено до роковин 1-го Вселенського Собору, і відбудеться вона, за прогнозами, у 2025 році. Про цю ж дату раптом (насправді, ні), заговорили і в ПЦУ з УГКЦ. Тож додумувати нічого не треба – все й так ясно як білий день.
Поспішне вирішення «календарного питання» виглядає як відверте «замовлення зверху», яке впало досить несподівано на голову Думенка і Шевчука.
Тут і статистику підігнали, мовляв, понад 60% опитаних віруючих бажають переходу і не хочуть мати нічого спільного з Росією, сюди додали й військову риторику.
Але, як слушно зауважив митрополит Климент (Вечеря), традиція святкувати Різдво за новим стилем прийшла до нас із Туреччини, тоді як за старим святкують у Єрусалимі. В будь-якому випадку, простий віруючий народ як святкував Різдво по-старому, так і далі це робитиме.
А що ж ПЦУ? Святкові «богослужіння» ПЦУ в Успенському соборі, куди звозилися «віруючі» з усієї України, відбувалися в напівпорожньому храмі. Трапезний і Успенський храми в день пам'яті преподобних Феодосія і Антонія Києво-Печерських – взагалі були закриті. І хоча пропаганда буде робити свою справу, навряд чи Думенко зможе наповнити порожні храми народом. Тому що тут не потрібна пропаганда, а віра в Бога.
А ось для «об'єднання» ПЦУ та УГКЦ якраз віра в Бога і не потрібна – лише політична доцільність і тверезий розрахунок. В цьому сенсі віра навіть буде заважати.
Втім, ні, не буде. Адже її спершу треба мати.
