Чому Блаженніший не підтримав праведного гніву після удару по Одесі

23 липня 2023 року вранці РФ вкотре обстріляла Одесу. Поранено та вбито одеситів, постраждали кілька житлових будинків, дуже пошкоджено кафедральний Преображенський собор УПЦ.

Собор – перші емоції

Перші думки, які спали на думку після перегляду кадрів розбитого собору, нічого спільного з християнським світоглядом не мали: неприйняття, обурення та гнів. Боліло серце за найкрасивіший кафедральний собор православної Одеси. А коли люди виносили з храму на руках засипану сміттям чудотворну Касперівську ікону Богородиці, на очі наверталися сльози.

Саме в такі моменти ставиш одне запитання: «Доки, Господи?». Так, ми чудово розуміємо, що відповідь на це запитання може дати лише Сам Господь, а все, що ми можемо зробити – це своїми молитвами постаратися якнайшвидше наблизити настання миру.

Однак, водночас важко правильно і без емоцій відреагувати на руйнування мирних міст, загибель простих людей та знищення святинь. У нашій країні і так багато зла, але в день чергового удару по Одесі, з самого ранку, Інтернет наповнився таким потоком ненависті, що стало страшно – невже серед нас усіх, хто називає себе християнами чи віруючими людьми, не знайдеться людини, яка б подивилася на те, що відбувається, з точки зору Євангелія?

І така людина знайшлася.

Упокоримо свій гнів?

Ми, вірні УПЦ, вже не дивуємось, що наш Предстоятель мислить у категоріях, відмінних від існуючого мейнстріму. Ось і у випадку з одеським собором він сказав саме ті слова, які повинен під час війни говорити щодня кожен справжній християнин: «Упокоримо свій гнів, не даючи йому перетворитися на сліпу ненависть». Більше того, сказавши, що «будь-хто, хто цілиться в небо, потрапляє врешті-решт у самого себе». Митрополит Онуфрій пожалів тих, чия рука натиснула кнопку. Пожалів, бо знає – вони обов'язково дадуть відповідь за свої вчинки.

Що ж до християн, то Блаженніший закликав усіх нас «до терпіння і сугубої молитви».

«Не забуватимемо, що, яким би страшним не був цей вік, зрештою переможе Божественна Любов, яку не під силу знищити ні брехні, ні насильству», – сказав він.

Здавалося б, руйнація собору в Одесі – це саме той момент, коли можна дати волю своїм почуттям та емоціям, коли навіть християни зрозуміють таку реакцію. Але й у такий момент у Митрополита Онуфрія не знайшлося слів засудження, гніву та ненависті. Дивно? Ні.

Насправді, Блаженніший сказав ті слова, які він повторює ось уже протягом дев'яти довгих років. Давайте упокоримося, каже він, давайте згадаємо, що ми християни, що ми повинні любити Бога і ближнього.

Скільки б бруду не виливалося на адресу Блаженнішого Митрополита Онуфрія останнім часом, скільки б сьогодні не говорили про те, що він «змінився» під тиском влади, що він став «іншим» – це не так. Предстоятель УПЦ – це той самий миротворець, яким він був із самого початку війни на Донбасі в 2014 році.

Проти війни

Згадаймо, як кілька років тому в одному зі своїх інтерв'ю СПЖ Блаженніший розповів про своє бачення воєнного конфлікту на Донбасі і про те місце, яке в цьому конфлікті має займати Церква. 

Тоді він говорив, що її завдання – примиряти обидві сторони конфлікту: «Церква закликає людей знайти в собі сили пробачити один одному, перестати вбивати один одного. Це позиція нашої Церкви не з сьогоднішнього дня, вона зберігається з 1917 року, вона була такою і в інші часи, коли були такі ж війни, коли наші князі, котрі повстали за святого князя Володимира, братів убивали – Святополк, потім інші. І на той час наша Церква, канонічна Церква, закликала прощати одне одному. За це виганяли ченців, єпископів, ненавиділи нас, а потім розуміли, що ми мали рацію, і примирялися. Тож я думаю, що нас зрозуміють і в нинішній ситуації».

Іншим разом, під час проповіді, він сказав, що якщо двоє синів б'ються, то батько не може говорити одному з них «бий сильніше», а зробить усе, щоб вони помирилися. І Митрополит Онуфрій не тільки говорив, а й чинив у відповідності до своїх слів. Досить згадати скандальне «сидіння» у Верховній Раді та все те, що йому та нашій Церкві довелося за нього зазнати. Серед шквалу ненависті, який тоді був спрямований на Предстоятеля УПЦ, ніхто не звернув особливої ​​уваги на його слова: «Ми не піднялися не тому, що не шануємо наших солдатів, які захищають Україну, а тому, що виступаємо проти війни». Це було у 2015 році. А у 2016 він ініціював наймасштабніший хресний хід за мир, коли дві величезні колони з Почаївської та Святогірської лавр йшли через усю країну до Києва.

Відтоді його позиція не змінилася від слова «ніяк». І ця позиція – позиція Євангелія.

Логіка світу й логіка Євангелія

Нам важко зрозуміти вчинки людини, яка дивиться на все через призму Євангелія. Причому розуміє Євангеліє не алегорично, не через політичну доцільність, а буквально намагається на практиці втілити всі слова Христа. Сказав Господь: «Любіть ворогів», і вона любить. Сказав Господь: «Не судіть» − і вона не судить. Господь сказав: «Благословляйте тих, хто вас ненавидить», і вога благословляє. 

Хтось із ієрархів однієї з Помісних Церков сказав, що християнський світогляд Митрополита Онуфрія найкраще демонструє той факт, що він нікого не засуджує. Він живе за принципом: «не судиш і не судимий будеш», а головний двигун усіх його вчинків – це любов до Бога і любов до ближнього.

Цю любов він розуміє не в тому сенсі, як звикли розглядати слово «любов» ми. Він дивиться на людину не з погляду цінності її життя для світу, а з погляду цінності її душі для Царства Небесного. Така позиція часто викликає подив, іноді навіть обурення, але завжди відповідає тому, що говорив Христос.

Христос і політика

Зверніть увагу, що загалом ніде ні в одній зі своїх проповідей, ні в одному зі своїх повчань Спаситель не висловився щодо політики.

Адже Палестина й Іудея на той час нагадували собою киплячий котел. Римські чиновники приймали призначення до Палестини, як заслання та покарання, тому що іудеї були народом неспокійним, який був охоплений національною гордістю і мріяв відновити свою державу.

Коли читаєш Євангеліє, то здається, що Христос і апостоли живуть у якомусь ідилічному світі, де можна ось так, вільно і без проблем, пройти з Генісарету до Гадаринської землі, можна спокійно розмовляти зі своїми учнями, переломлюючи з ними хліб і розділяючи рибу. Але насправді це не так.

На той час постійно спалахували заколоти патріотів, які виборювали звільнення своєї країни. Одного з таких патріотів знає кожен – це Варавва.

Народ проміняв Христа на Варавву не так. Він був для них справжнім героєм, який виборював свободу народу. Але в євангелістів про це немає жодного слова. Апостолів це не цікавило. Взагалі, розумієте? Говорячи про Христа, вони не помічають тієї атмосфери політичної напруги, в якій Він жив і проповідував Євангеліє. Автори Нового Завіту навіть відчувають до політики якесь відчуження. Здається, їм властива якась інфантильність стосовно інтересів народу. Це найбільше й обурювало сучасників Христа. Фактично саме за це вони Його розіп'яли. Не за проповідь про любов до Бога, а за проповідь про любов до ворогів, де іудеї бачили зраду своєї нації. Ця проповідь здавалася їм настільки дикою і настільки небезпечною, що її носія треба було віддати на смерть.

У чому наш Хрест?

Щось подібне спостерігаємо сьогодні й ми з вами. Як свого часу фарисеї та саддукеї, нинішні віряни замість закликів до миру моляться «про дарування» касетних бомб, окроплюють танки та розповідають про «протистояння цивілізацій».

Світ, у якому ми живемо, впливає на всіх нас і спотворює сприйняття Євангелія, перетворюючи його на книгу мертвих цитат, якими потрібно жонглювати для перемог у дискусіях із опонентами.

Але найстрашніше, що ми думаємо, що так правильно, що так і має бути. Що ненависть наша праведна, що злість, яка охопила наші серця, може бути на Небі «зрозуміла» і названа «справедливою». Але насправді це не так.

Наш Бог – це Бог любові. І хоч би якими жорстокими звучали ці слова, ми повинні любити всіх, у тому числі своїх ворогів. Любити – це не означає не бачити чи заплющувати очі на все зло, яке вони творять. Любити – це означає бути готовими до найстрашніших випробувань, якщо в результаті схаменеться або покається хоча б одна людина. Любити – значить не ненавидіти, не озлоблятися, «не поводитися нечемно, не шукати тільки свого, не рватися до гніву, не думати лихого, не радіти з неправди, але тішитися правдою, усе зносити, вірити у все, сподіватися всього, усе терпіти!» (1Кор. 13:5-7).

Так, це складно. Так, це боляче.

Але, може, це і є наша Голгофа, це і є наш Хрест – залишатися людьми, навіть тоді, коли всі навколо поводяться, як звірі?