ЛГБТ – лобі сатаністів?

ЛГБТ-повістка для сучасного світу стала вже, на жаль, нормою. Для стороннього спостерігача все виглядає доволі прозаїчно – люди з певними психічними та фізичними проблемами воюють за своє право жити так, як їм хочеться. Але це тільки на перший погляд.

Річ у тім, що в останні десятиліття це вже не війна за право «бути не такими, як решта» – це пряме нав'язування свого способу життя, способу мислення решті людства. Це пряме втручання у досить агресивний спосіб в особистий простір мільйонів людей, а отже, саме собою виникає запитання: а хто стоїть за всім цим? Адже є вигодонабувачі у всій цій історії? Cui prodest? Cui bono? Quaerens quem beneficia. Або «шукай, кому вигідно» – старий римський принцип.

Для того щоб зрозуміти, кому ж вигідне просування ЛГБТ-повістки в останні роки, необхідно ще раз нагадати собі основні положення цієї ідеології та історію виникнення самого руху.

Рух ЛГБТ виник у 60-ті роки минулого століття на хвилі руху хіпі. Тоді це був протест незгодних з існуючими пуританськими засадами, одурманених наркотиками та охочих до вільного кохання молодих людей, які народилися відразу після Другої світової. Їхні батьки відчайдушно бажали своїм дітям щастя і не важливо якого та якою ціною. Однак хіпстерська хвиля, що прокотилася світом, потихеньку спала, залишивши після себе сліди у вигляді музики і популяризації наркоманії в богемному середовищі.

Але головне – це знищення останніх морально-етичних бар'єрів, що пізніше отримало назву «сексуальної революції» та ознаменувало початок ери «вільного кохання». Причому відбулося не просто знищення обмежувачів у сексуальній сфері – особливим шиком стала мода на «нетрадиційне кохання», яке поволі культивувалося і віталося. Звісно, що про осуд навіть не йшлося. Та й як? Якщо ти належиш до вищого суспільства або тим паче до світу мистецтва, в якому блищав, приміром, Рудольф Нурієв або Жан Маре, то про який осуд йдеться?

Водночас серед можновладців про «такі» нахили поки воліли мовчати, оскільки відкрите зізнання в содомії могло сильно підмочити ділову репутацію.

З плином часу ситуація поступово почала змінюватися, і вже з середини 2000-х прокотилася хвиля камінг-аутів, так званих розкриттів, у яких відомі люди – артисти, політики, бізнесмени – зізнаються у своїй нетрадиційній орієнтації. Часом із таких камінг-аутів влаштовували цілі шоу, метою яких було вразити людей і привчити до думки, що все, що відбувається, не просто нормально, а дуже й дуже здорово!

Таким чином суспільство, соціум, поступово було привчено до того, що в ньому існує певна його частина, не така, як інша, і це нормально, так може бути і так має бути. Якщо ти проти цієї частини, то тут одразу вмикається старий софістичний прийом: ти проти миру, любові та буття.

Але найцікавіше в іншому: одночасно з виникненням і початком формування ЛГБТ-руху, наприкінці 50-х – на початку 60-х у США активно просуваються ідеї сатанізму, і 1966 року Ентоні Лавей офіційно реєструє церкву Сатани. Біля її витоків стоїть ціла низка відомих особистостей: учених, кінопродюсерів, акторок, бізнесменів, філантропів.

У 70-ті роки Лавей щедро роздає інтерв'ю, бере участь у багатьох арт- і кінопроєктах, активно займається місіонерством і залучає нових учнів. До 80-х структура стає більш закритою для входження в неї, але за рівнем реклами через масмедіа та участь у різних культурних, а пізніше й соціально-політичних проєктах у наступні 40 років ця структура стає дедалі впізнаванішою.

Суспільство у США за ці минулі роки було привчене до самого факту існування такої структури, чому сприяли і медійні особи, які загравали з нею, і її адепти, які відкрито пропагували сатанізм, серед яких було досить багато відомих персон – той самий Мерилін Менсон або Джейн Менсфілд.

2006 року сатаністи провели низку заходів, присвячених 40-річчю від дня заснування їхньої структури, причому не аби як, а з радіомарафонами та висвітленням на рівні The Wall Street Journal. Тобто сатанізм міцно зайняв певну нішу в американському соціумі та чинить на нього певний вплив.

Тут потрібно особливо зауважити на одному факті. За часів холодної війни з СРСР, США залишалися країною європейської культури і християнських цінностей, незважаючи на всі процеси, які відбувалися всередині суспільства, вони протиставляли себе «безбожним комуністам». Саме тоді відкрите загравання з поклонінням нечистому справді могло коштувати кар'єри будь-кому. І річ не в особливому благочесті суспільства, а в асоціюванні сатанізму з чимось соціально і культурно неприйнятним, маргінальним. Існував негласний культурний консенсус, у якому було місце для багато чого, але не було місця для сатанізму.

Іншими словами, ще 30 років тому відкрите поклоніння сатані в США було неможливим, але... зараз це відбувається повсюдно на рівні громадських організацій. Влаштовуються благодійні еко-акції, акції на підтримку незаможних («менструація з сатаною» – збір засобів особистої гігієни), знімаються відкрито пропагандистські фільми. Виступають із вимогами прибрати стели з Десятьма заповідями, встановлені біля адміністративних будівель, або встановити поруч із ними статуї Бафомета, і на сходах цих самих будівель проводять чорні меси із закликанням сатани... Дійшло до того, що в школах пропонують дітям після уроків відвідати позакласні заняття «Клуб сатани після уроків» на противагу християнським. Тож у наявності поступове «вростання» сатанізму в американське суспільство та культуру.

Так, усередині цього суспільства ще існують сили, які чинять опір, але з кожним роком їх стає менше і дедалі чіткіше та яскравіше проступає зрощеність, єдність сатаністів та ідеологів ЛГБТ. Можна стверджувати, що, по суті, це дві сторони однієї медалі.

Сатаністи за прикладом ЛГБТ починають активно відстоювати свої права в судах, домагаючись дозволу на викладання в школах, виходячи за звичні рамки закритих спільнот для дорослих. І саме просування ЛГБТ-ідеології уможливило цей процес. Якщо раніше відкрите невизнання нетрадиційної орієнтації, тобто ЛГБТ, і бодай номінальне сповідування християнських морально-етичних цінностей було вимогою і запорукою успішного життя, то тепер зовсім навпаки – саме сповідування християнських принципів, особливо щодо статі, може стати великою проблемою.

На цьому тлі сатанізм позиціонується як прогресивна релігія, що дає людині максимальну свободу і допомагає «стати самою собою», особливою особистістю, нічим і ніким не обмеженою, з нескінченною можливістю вибору: як і з ким жити, коли та як померти.

І ось саме в цьому аспекті відкрито проступає глибокий внутрішній зв'язок содомітів і сатаністів, і полягає він насамперед у єдності принципів, основним з яких є принцип вседозволеності: роби що хочеш, і ніхто не має права тебе обмежувати.

Ви скажете, що це все в теорії? Ні. На практиці теж. Наприклад, в адміністрації Байдена, у вищих ешелонах влади присутні щонайменше 14% представників ЛГБТ, найяскравішим із яких, безсумнівно, є Карін Жан-П'єр, прессекретарка Білого Дому та відкрита лесбіянка, яка ще 2021 року, виступаючи в центрі Вудро Вільсона на заході, присвяченому «місяцю гордості», говорила від імені президента США про рівність і права собі подібних.

Якщо говорити про Європу, то потрібно починати з Німеччини та Великої Британії – країн, де найбільше просунута ідеологія ЛГБТ-спільноти.

У листопаді 2022 року депутат від Шотландської національної партії Джон Ніколсон, виступаючи в британському парламенті перед молоддю королівства, з гордістю охарактеризував законодавчий орган Великої Британії, заявивши, що «наш парламент – найбільш гейський парламент світу».

Не відстає від своїх європейських колег і Бундестаг: чотири з п'яти найбільших партій виступають за повне рівноправ'я ЛГБТ, практично у всіх є групи ЛГБТ, які працюють над подоланням, як вони висловлюються, дискримінаційних законів, що обмежують їхні права. І Велика Британія, і Німеччина можуть «похвалитися» величезною кількістю відкритих геїв серед своїх політиків вищого рангу, не кажучи вже про представників світу сучасного мистецтва.

У чому ж небезпека тенденції?

Перше. Якщо ще 30 років тому про гомосексуальність Елтона Джона говорили сором'язливо опускаючи очі та з ремаркою «ну що ж поробиш, адже він такий талановитий», а його відкрите визнання своєї орієнтації подавали мало не як громадянський подвиг, то зараз все стало буденністю. Вишенькою на торті в цьому всьому стала перемога Кончіти Вурст (Томас Нойвірт) на Євробаченні 2014 року – це був маніфест ЛГБТ-руху Європи – у жіночому вбранні, зухвало вбраний – повністю жіночий образ і, на довершення всього, брутальна неголеність на обличчі... До Кончіти 2023 року додався Ріккі Колле – трансґендер із Голландії, який виграв національний конкурс краси.

Якщо 30–35 років тому гомосексуалізм в армії був проблемою, з якою не знали, як боротися, – відбувалася деморалізація військовослужбовців, вони ставали непридатними до несення служби і достроково виходили у відставку. Ба більше, зараз саме квір-рекрутам віддають перевагу, бо «простіше вирішуються» проблеми сексуального характеру...

Друге. Потихеньку, поволі ЛГБТ-спільнота спочатку в прохально-ображеній формі змогла зайти в більшу частину соціальної сфери, зараз ЛГБТ-пропаганда агресивна і нав'язлива.

ЛГБТ починало свій похід через людей мистецтва, поступово входячи в домівки і свідомість звичайних людей. Тепер содоміти відкрито діють уже в школах через освітні програми, викривляючи свідомість духовно й емоційно несформованих дітей. Те саме роблять і сатаністи, популяризуючи себе спочатку через індустрію розваг, а потім добираючись і до звичайних людей (згадайте рекламу українського інтернет-казино, де чорти смажать росіян). Тобто сатаністи використовують той самий сценарій, що й ЛГБТ. Водночас вони не просто повторюють, а безпосередньо використовують ЛГТБ-спільноту та її можливості.

Наприклад, у торговельній мережі Target продавалася продукція дизайнера Еріка Карнелла не просто з квір-символікою, а з використанням відверто сатанинської символіки, що призвело до різкого осуду з боку консерваторів і негативної реакції в масмедіа, яка змусила зняти з продажу частину товарів.

Євробачення разом із Європою і тут також відзначилося: 2006 року на конкурсі переміг фінський гурт Lordi, який не приховує своїх вподобань, що спричинило скандал у самій Фінляндії, де відкрито називали гурт та його учасників сатаністами. Утім, про це свідчать як зовнішній вигляд виконавців, так і твір, представлений ними на конкурс. І якщо раніше до організаторів конкурсу виникали питання, то після перемоги спочатку Lordi, а потім Кончіти Вурст у музичних колах його просто почали називати рупором геїв і сатаністів.

В ідеологічному плані зв'язки ЛГБТ і сатанізму дуже розкриває книжка Пера Факснельда «Інфернальний фемінізм», у якій диявол виступає як визволитель жінки, поневоленої тисячолітньою християнською історією.

Книга доводить особливу роль Люцифера в житті вільної жінки. Як то кажуть – ні додати, ні відняти.

Таким чином можна зробити логічний висновок: ЛГБТ, содоміти, квір-спільнота, трансґендери – як вони там ще себе називають – є за своєю суттю попередниками, які готують ґрунт для сатаністів.

Ці структури об'єднані ідеологічними передумовами, в основі яких лежить заперечення Бога і небажання жити за заповідями Господніми, спотворення образу Божого в людині і наруга над ним. Напевно, саме з цієї причини прихильники ЛГБТ почали відкрито говорити про свій сатанізм. Дійсно, що приховувати, якщо суть одна?