Кожен із нас виношує в грудях своє бісеня
Проповідь у Неділю 5-у після П'ятидесятниці.
Євангельське читання цієї неділі розповідає про зцілення гадаринських біснуватих, з яких вийшло безліч злих духів. Страшно бути одержимим бісами. Але куди гірше бути біснуватим і не розуміти, що ти одержимий одним, але наймогутнішим демоном, ім'я якому егоїзм.
Найнав'язливіша думка, на яку ми рідко звертаємо увагу, починається з останньої літери алфавіту. «Я так думаю, Я сказав, Я так вважаю, Я вимагаю, Я, Я, Я». Наше «Я» нами володіє, наказує, керує. Мало хто розуміє, що ти і твоє «Я» – не одне й те саме. Наше «Я» – це прихований демон, який живе в нас із самого дитинства.
Дух людини м'який, терплячий, лагідний, співчутливий, скромний і смиренний. Усі його прояви – дії нескінченної, безмежної любові, тому що він створений Богом, Який Сам є безмежною Любов'ю. Егоїзм завжди грубий, агресивний, нахабний, сперечливий, жорстокий і безсердечний. Поки цей демон керує нами, ми ніколи не дізнаємося, хто ж ми є насправді.
Демон егоїзму має дивні та страшні властивості. Те, чого він боїться, до нього найчастіше приліплюється. А те, що йому подобається, найшвидше від нього і тікає.
Зате те, що викликає у нього ворожість, у нього найчастіший гість. Наше «Я» живе на довжину повідця того, до чого воно саме себе прив'язало.
Егоїзм полює на розваги, а дух завжди шукає тиші та спокою. Наше «Я» боїться нашого духу, як і демони бояться Христа. Якщо дух прокинеться, егоїзму прийде кінець. Ця боротьба не на життя, а на смерть. Свідомість людини живе дуже просто. Думки нашого «Я» постійно все ускладнюють і мімікрують під справжнє життя, будучи майстерною його підробкою.
Ця мімікрія егоїзму стає в житті зовнішньою релігією, тоді як «душа людини за своєю природою християнка». Вона прагне Христа і хоче жити і дихати Ним. Але біда в тому, що світ і тіло для нас стоять на першому місці, а про Бога людина часто згадує лише тоді, коли її тілу загрожує смерть чи світу катастрофа. Світ і тіло у нас у центрі життя, а Бог – на периферії. Так, намагаючись знайти у світі щастя, ми прирікаємо себе на нещастя.
Якщо щастя – це Бог, то шукати Його треба не зовні, а всередині себе. Коли ми починаємо шукати Христа всередині свого серця, тоді Він стає для нас ріднішим за всіх рідних, і ми починаємо відчувати Його велику любов і благодать.
Тільки Він може вигнати демона егоїзму, що живе в нас. Будь-які інші засоби, будь то лжерелігія, філософія, психоаналіз, підсунуть нам тільки якусь мерзотність.
Присоска демона до нашої душі – це наші думки про нас самих. Ними він висмоктує всю нашу енергію, харчується нашими страхами та болем, змушує безглуздо проживати роки. Коли старець каже, що думки – це те, що нас вбиває, люди дивуються, як можна жити без думок? Це ж неможливо! Ну що ж, прямо зараз сядьте, заплющте очі і уважно стежте за розумом.
Як кішка стежить за ніркою, чекаючи, коли звідти з'явиться мишка, так і ви спостерігайте уважно, яка ж наступна думка має зараз з'явитися у вашій голові. Так ви просидите дуже довго, а думка так і не буде показуватися. Все це тому, що демон егоїзму боїться бути виявленим. Він діє в нас через помисел лише тоді, коли ми втрачаємо увагу до того, що відбувається у нашій голові. Бути уважним до себе дуже важко. Потрібні роки, а то й десятиліття тверезіння, щоб привчити розум стежити за диханням і молитвою замість того, щоб купатися в морі бездонних набридливих помислів. Найбільша одержимість людини – це безконтрольна миследіяльність.
Свобода і спокій приходять до нас лише тоді, коли ми позбудемося власного набридливого «Я».
«Без лагідного і смиренного Господа Ісуса неможливо стати кращим, стати вільнішим, стати блаженнішим, навіть якщо ти об'їздиш увесь світ або здобудеш увесь речовий світ. Тільки коли ти набудеш у собі самому всього Бога, ти зітхнеш з великим полегшенням, і всі твої пошуки закінчаться. Він Сам подарує тобі найкраще – Він віддасть тобі Самого Себе, щоб ти став подібним до Нього, щоб ти став Христоподібним за Його благодаттю» (Старець Симон Безкровний).
В демона егоїзму одне завдання – занурити людину якнайглибше в суєту. А вона зробить із нею усе, що йому потрібно. Навчить ненавидіти, брехати, викручуватися, заздрити. Божественна любов вміщає в себе всіх, у ній немає ні крихти ненависті навіть до найлютіших ворогів. Тому свята людина ні про що не турбується і, бажаючи всім спасіння, завжди перебуває в радості та блаженстві. Такого стану неможливо дійти, використовуючи розум і серце. Навпаки, тільки приборкавши розум і очистивши серце, в душу входить благодать, а вона вже приводить людину до безпристрасті.
Чим егоїзм слабший, тим сильніше любов, і навпаки. Щастя – у безмовності розуму і тиші серця, у дусі, де чекає на нас люблячий Христос.
Серцю, що пізнало Христа, шкода всіх, особливо тих, хто, озброївшись Євангелієм та запрестольним хрестом, запекло воює з Богом. Тих, хто віру замінив на релігію та з її допомогою заганяє людей в пекло ненависті, злості та гордині. Немає нічого страшнішого для священнослужителя, ніж усе життя ходити за Христом, служачи при цьому дияволові. Немає нічого ганебнішого, вважаючи себе християнином, жити неприязню, а то й ненавистю до інших людей.
Якщо ти християнин, то йди до людей з живим Христом, а не з набором євангельських цитат, підігнаних під політичні інтереси.
«Коли Христос лише у голові, а серці одні помисли – це релігія. А коли серце сповнене Христом, а голова слухає серце – це християнство. Справжнє християнство завжди невимовне, воно за словами і літерами, оскільки воно не від цього світу і живе небесним Святим Духом. Релігія завжди виразна, вона складається зі слів та думок, з понять світу цього, оскільки живе цим світом і рухається ним. Поки є егоїзм, Бог відокремлений від нас як мідною стіною. Зі знищенням егоїзму чи індивідуального "я" ми стаємо єдиними з Богом за благодаттю. Благодать невимовна, любов невимовна, Бог невимовний. І в той же час благодать невидима, свідомість невидима, Бог невидимий – і всі вони одне, бо ім'я їм – Божественна любов» (Старець Симон Безкровний).
