Остання ніч сатани й благе мовчання Бога
У Євангельському читанні свята Воздвиження Животворящого Хреста Господнього ми знову і знову переживаємо події Розп'яття Христа: Його муки, Смерть і Воскресіння.
Колись давно я вперше побачив образ Спасителя «Благе мовчання». Ангел Великої Ради, зображений на іконі, виливав на мене великий спокій Божественного смирення. Хрест із Розп'ятим на Ньому Спасителем і ікона «Благе мовчання» злилися в моєму розумінні в щось єдине, ціле. На весь Всесвіт з них кричала нерухомість Розп'ятого Бога, що висить на Хресті, і велика тиша Страсної Суботи.
Я зрозумів, що найгучнішим і найтвердішим може бути не тільки Слово Боже, але і Його мовчання. Об нього насмерть розбивається вся лють зла, яка живе у Всесвіті. В'язка густота «темряви над безоднею» не в змозі здолати Світло цього великого мовчання. Найгрізнішим і найстрашнішим для диявола стало мовчання Христа. Спаситель мовчав, коли над Ним вершили беззаконний суд і зводили на Нього безглуздий наклеп. Але це мовчання стало вироком і суддям, і наклепникам.
Досить було Божественному Логосу сказати лише одне Слово, щоб не тільки цей жалюгідний натовп божевільних, спраглих Його крові, але і весь Всесвіт тремтів у страху й трепеті. Але Він мовчить... І об це мовчання руйнується зло пекельної безодні.
Понтій Пілат, вражений мужністю і благородством Христа, виводить Його перед розлюченим натовпом зі словами: «Ось Чоловік!» Досить було Божественному Логосу сказати лише одне Слово, щоб не тільки цей жалюгідний натовп божевільних, спраглих Його крові, але і весь Всесвіт тремтів в страху і трепеті. Але Він мовчить... І об це мовчання руйнується зло пекельної безодні. «Кров Його на нас і на наших дітях», – наводять на себе прокляття здичавілі від ненависті людські душі, захлинаючись отрутою власних гріхів біля ніг мовчазного Спасителя.
Нам потрібно не тільки виконувати заповіді Христа, але й вчитися у Нього благому мовчанню. Господь міг відповісти Пілату, який не мав до Ісуса особистої неприязні. Він міг вступити в полеміку з фарисеями, тому що і серед них були ті, хто щиро шукав волі Божої. Але Христос не став вести діалог з тими, хто «для себе вже все вирішив», кому були байдужі Його слова і Його думка.
«Зараз ваш час і влада темряви» – це останнє, що сказав Спаситель цим людям. Даючи їм свободу, Він Своїм мовчанням вершив над ними суд.
Мені здається, що ми приходимо до того часу, коли влада темряви, час її повної вседозволеності і розгулу, стане нормою життя людського суспільства. Сонце Правди, завершивши Свій круг небесним схилом, опускається за лінію горизонту, і світ занурюється в ту ж темряву, яка була перед тим, як це Сонце зійшло на Сході.
Настає ніч безбожництва і диявольського мороку. Це остання ніч сатани. На світанку наступного дня його кинуть у вогняне озеро. І він, знаючи це, буде танцювати і тріумфувати на своєму останньому балу.
На жаль, велика частина людства стане, улесливо підлабузнюючись перед силами зла, брати в цьому «бенкеті» участь. В лісі мороку людської цивілізації, серед хмарочосів вавілонських веж нікому не буде дозволено світити світлом Божественної благодаті. Тоді вже не буде ніякого сенсу в словах і повчаннях, закликах до совісті або здорового глузду. Будуть зміщені зі своїх місць всі базові основи життя: божевілля називається мудрістю, чорне – білим, диявол – богом, загибель – спасінням. Люди перевершать занепалих ангелів за своєю жорстокістю, а любові і співчуттю ніде не знайдеться місця.
Цей час стане часом нашого мовчання. Слова нікому не будуть потрібні. Життя в Бозі стане кращим словом, а мовчання – страшним викриттям. Ненависть до Христа відшкодовуватиметься на тих, хто залишився з Христом. Ніч сатани ще не прийшла. Але багряна заграва заходу вже світить у вікна наших будинків і кидає свої зловісні тіні на домашні іконостаси. З цих рідних ікон на нас дивляться підбадьорливо лики святих, які вміли битися і вийшли з цієї битви переможцями. З центральної ікони дивиться улюблений Лик нашого Спасителя, який мовчки говорить: «Не бійся». Поруч із Ним Лик Матері Божої, яка з любов'ю дивиться на нас і дає душі розраду й надію.
Для Христа у мене залишилася тільки одна фраза: «Господи, пробач мене за все».
Ніч обіцяє бути хоч і болісною, але недовгою. Потім знову настане світанок. Сонце Правди засвітить над світом для того, щоб залишитися у своєму зеніті вже назавжди. Зірочками сяючих хрестиків будуть переливатися вбрання праведників, а промениста вода Вічного Життя заструменіє в їхніх жилах, відображаючи в собі блиск бісеру благодаті. Але цьому святу світанкової пісні Агнця буде передувати нічне мовчання і розп'яття святих.
Для Христа у мене залишилася тільки одна фраза: «Господи, пробач мене за все». Для світу залишається тільки мовчання. Є така розкіш у житті – нікому нічого не доводити, ні з ким не сперечатися і не піклуватися про те, як про тебе судять інші люди й що про тебе говорять. «Благе мовчання» Христа відкриває перед нами двері таємниці великого Божественного спокою. До цього спокою прийде весь світ, весь всесвіт, всі ті, хто не викине самого себе у зовнішній морок темряви над безоднею. А поки ми прямуємо до цього спокою, Ангел Великої Ради тишею Свого Хреста осіняє нам дорогу, виводячи нас із лісу похмурих тіней суєтного занепокоєння.
