Пророк Єзекіїль: вимушений переселенець із Старого Завіту
Юродство – явище зовсім не нове. 3 серпня Церква святкує день пам'яті пророка Єзекіїля, якого цілком можна назвати старозавітним юродивим.
597 рік до Різдва Христового. Цар Навуходоносор, взявши Єрусалим, відправив у вавилонський полон близько 10 тисяч люденй. Йшли пішки – чоловіки і жінки, діти і люди похилого віку. Несли найдорожче і необхідне, а часом – і безглузде, то, що попалося під руку в останній момент.
Втім, будь-яка ноша була непосильною в непростому, болісному шляху: за кілька місяців в гарячих пісках і скелях під палючим східним сонцем залишилися лежати сотні ізраїльтян. Разом з царем Ієхонієм, його двором і знаттю йшов і молодий священик, служитель Храму і міцний прихильник установлень Закону – Єзекіїль. Пройде зовсім небагато часу – і цей нічим не примітний чоловік, син священика Вузія, стане пророком вигнанців, що зумів за тридев'ять земель від рідного Єрусалима в самому серці язичницького Вавилона запалити і підтримати у одноплемінників полум'я віри в Єдиного Бога.
Не раз цей вогонь обпікав самого Єзекіїля, але в його відблисках юродивий пророк бачив світло прийдешнього Воскресіння і новий Єрусалим.
Ім'я майбутнього пророка єврейською звучало як Іехіскель – «Бог міцний» або «Бог зміцнить», і він став міцною ниткою, що зв'язувала депортованих розрізнених одноплемінників в один народ, зміцнюючи його.
Вавилон на той час – найбільший політичний та економічний центр Близького Сходу. На «ріках вавилонських», згаданих псалмоспівцем Давидом, йшла жвава і швидка торгівля з усім світом, працювали школи, бібліотеки і навіть банки. На цьому святі життя євреї, як і більшість поневолених Навуходоносором народностей, були чужими і шукали тихих і спокійних місць. Вавилоняни, користуючись цим, спеціально розселяли завойованих в найбільш неблагополучних і нерозвинених регіонах, тим самим оживляючи і відроджуючи їх, тим більше, що в так званій першій хвилі депортованих ізраїльтян були переважно люди, які вміли працювати руками – в тому числі і ремісники.
Єзекіїль влаштувався в місцевості Тель-Авів на річці Ховар. Це була велика судноплавна артерія в 60 кілометрах на південь від Вавилона. Життя чоловіка, здавалося, починалася спочатку. Він одружився, обзавівся нехитрим домашнім скарбом, але, на відміну від господарських і підприємливих одноплемінників, особливо не турбувався про питання побуту – незабаром його будинок став центром тяжіння для всіх, зголоднілих за словом Божим. Ім'я майбутнього пророка – єврейською звучало як Іехіскель – «Бог міцний» або «Бог зміцнить», і він став міцною ниткою, що зв'язувала депортованих розрізнених одноплемінників в один народ, зміцнюючи його. А ще – гучним нагадуванням про те, що принижені й ображені євреї у Вавилоні – все той же обраний народ, народ Божий.
Єзекіїль і сам був пригнічений і розгублений – на його очах руйнувалися всі звичні підвалини. Дещо з храмового начиння вдалося зберегти навіть на пекельному шляху до Вавилона, але зараз ці дорогоцінні предмети здавалися одночасно і безцінними, і знеціненими: для поклоніння Єдиному Богу було одне єдине місце, і тепер воно перетворено на згарище.
Чоловік перебував на березі річки, коли небеса раптом відкрилися, і він побачив неймовірну картину подібності слави Господньої.
Йшов час. На 30-му році життя з Єзекіїлем сталося щось дивне. Чоловік перебував на березі річки, коли небеса раптом відкрилися, і він побачив неймовірну картину подібності слави Господньої. Пророк докладно описує побачене і багаторазово згадує про світло, сяйво, спалахи:
«Побачивши це, я впав на обличчя своє, і почув голос, який промовляв, і Він сказав мені: Сину людський стань на ноги твої, і Я буду говорити з тобою. І коли Він говорив мені, увійшов в мене дух і поставив мене на ноги мої, і я чув Того, Хто говорив мені. І Він сказав мені: Сину людський Я посилаю тебе до Ізраїлевих синів, до людей бунтівників, що бунтуються проти Мене; Вони та їхні батьки відпали від Мене аж до цього самого дня. І ці сини, зухвалого обличчя та твердого серця до них Я посилаю тебе, і ти скажеш їм: «Так говорить Господь Бог!». Чи будуть вони слухати, чи не будуть, бо вони бунтівний дім; але нехай знають, що пророк був серед них. А ти, сину людський, не бійся їх, і не бійся слів їх, якщо вони будяччя та тернина будуть для тебе, і ти сидиш між скорпіонами не бійся їх і не лякайся перед ними, бо вони бунтівний дім; І скажеш до них Мої слова, чи вони послухаються, чи не будуть, бо вони вперті.Ти, сину людський, послухай, що кажу Я тобі: не будь упертий, як цей бунтівний дім; відкрий свої уста та з'їж, що Я дам тобі. І побачив я, аж ось рука простягнута до мене, і ось, в ній книжковий сувій. І Він розгорнув його переді мною, і ось, сувій списаний був усередині і зовні, і написано на ньому: «плач, і стогін, і горе» ... І я з'їв, і було в устах моїх солодко, як мед...»
Але була в словах пророка і втіха – прогноз настання кращих часів, повернення євреїв з вавилонського полону і навіть відновлення Єрусалимського храму..
За тлумаченням отців Церкви, світла «подоба Людини», що сидить на сапфіровому престолі в сяйві веселки, була прообразом втілення Сина Божого від Пресвятої Діви Марії, що з'явилася Престолом Божим; чотири тварини – прообрази чотирьох євангелістів, колеса з безліччю очей – частини світу з усіма народами землі.
Так Єзекіїль вийшов на проповідь до ізраїльського народу, з цього часу почалося його пророче служіння. До нього приходять старші дізнаватися волю Божу, співвітчизники прислухаються до його слів – часто неприємним і навіть лякаючим. Ще б пак – ізраїльський народ і так знаходиться в полоні язичників-ідолопоклонників, їх головна святиня – Храм – зруйнований вщент, здавалося б, яких ще кар Небесних можна чекати? А Єзекіїль сповіщає про нові випробування у покарання за помилки у вірі і відступництво від Істинного Бога. Але була в словах пророка і втіха – прогноз настання кращих часів, повернення євреїв з вавилонського полону і навіть відновлення Єрусалимського храму.
Єзекіїля відвідують все нові і нові бачення, які, незважаючи ні на що, стверджують вигнанців у впевненості – навіть на ріках вавилонських Бог як і раніше зі Своїм обраним народом. Це давало силу жити, вселяло впевненість у завтрашньому дні. Бог вже не живе тільки в землі обітованій, а знаходиться прямо тут, зі Своїми дітьми – адже Єзекіїль бачив Його, навіть розглянув Його колісницю з многокими херувимами, яка залишала Храм. Значить Бог, говорили євреї, разом з нами покинув Єрусалим. Тому і зруйнований Храм, це, на їхню думку, багато пояснювало, – адже там вже немає Господа.
Єзекіїля відвідують все нові і нові бачення, які, незважаючи ні на що, стверджують вигнанців у впевненості – навіть на ріках вавилонських Бог як і раніше зі Своїм обраним народом.
Єзекіїль говорить плутано, туманно, місцями збиваючись і незрозуміло, про якісь, здавалося б, неможливі речі: херувими з крилами і звіриними ликами, які рухаються одночасно в різні боки, в сліпучому сяйві Божої слави і т.п. Але як можна говорити чітко і зрозуміло про те, чого не може вмістити і пояснити людський розум – як висловився блаженний Ієронім, про «океану і лабіринт таємниць Божих». Пізніше євреї навіть встановлять віковий ценз для вивчення Книги пророка Єзекіїля – 30 років.
А сучасники пророка, хоч і чули його грізні провіщення, але практично не чули його. Таким, як Єзекіїль, важко знайти своє місце серед людей в усі часи. Сьогодні, якби з'явися, милістю Божою, подібний до нього серед нас – його точно так же просто не зрозуміли б. У кращому випадку, вважали б за юродивого міського божевільного, в гіршому – познущалися або зацькували. А швидше за все – просто не звернули б уваги: в світлі горезвісної медичної реформи скільки таких диваків бродить вулицями наших міст.
«Ти для них – як пісня кохання з приємним голосом; вони слухають слова твої, але не виконують їх»
Пророку Єзекіїлю, щоб стати почутим, довелося вдаватися до досить ексцентричних вчинків. «Ти для них – як пісня кохання з приємним голосом; вони слухають слова твої, але не виконують їх», – звертається до пророка Господь. Своєрідні, як сказали б наші сучасники, перформанси Єзекіїля – ще один спосіб достукатися до сердець своїх співвітчизників.
Так, після одного бачення, він онімів і закрився в своєму будинку, за вказівкою Господа пролежавши 390 днів на лівому боці, а потім ще 40 на правому; всього 430 днів, за числом років єгипетського полону. Для сугубого приниження пророк їв огидну їжу, приготовлену на коров'ячому посліді. Потім він поголив себе і розділив волосся на три частини: третину спалив, іншу порубав ножем, а третю розвіяв за вітром, залишивши лише маленьке пасмо, яке зав'язав в поли одягу. Так Єзекіїль намагався пояснити, що лише мала дещиця його співвітчизників уникне загибелі.
«Приходить кінець, приходить кінець, встав на тебе!» – невтомно повторював пророк. Вавилонського царя Навуходоносора він назвав знаряддям гніву Господнього. Євреям доведеться відповісти за всі скоєні ними гріхи і гидоти.
Пророк, тремтячи і плачучи, пив воду і їв хліб, пророкуючи руйнування і спустошення землі обітованої, поневіряння і бідування її синів.
Якось Єзекіїль на очах здивованих сусідів проломив стіну власного будинку і потав збирати речі, немов збираючись у дорогу. Так було предзнаменовало вигнання народу з Єрусалима, що незабаром і сталося. Пророк, тремтячи і плачучи, пив воду і їв хліб, пророкуючи руйнування і спустошення землі обітованої, поневіряння і бідування її синів.
Коли раптово померла дружина Єзекіїля, «втіха очей його», в черговому баченні Господь заборонив пророку як-небудь проявляти свою скорботу, і він оголосив людям, що зібралися на поховання, страшне провіщення: скоро всі вони втратять найдорожче, а нещастя обрушаться так раптово, що не залишиться часу ні нарікати, ні плакати.
Через рік Єрусалим упав, і один з щасливців, яким вдалося врятуватися і дістатися до Тель-Авіва, розповів одноплемінникам про те, що трапилося. Пророк знову онімів, а коли до нього повернувся дар мови, уражені вигнанці почули, що і це – ще не кінець. Єзекіїль передбачив повне спустошення країни: «меч нагострений в руках Господа знищить неправедного і беззаконного».
Пророк голосно викривав царя, священиків і вождів як пастирів Ізраїлю за те, що вони пасли себе самих, замість того щоб пасти свій народ. Здавалося б, ось він, кінець всьому: Храму немає, Ізраїль впав, іудеї розсіяні далеко навколо, і немає ніякої надії на майбутнє обраного народу, крім примарних натяків юродивого пророка.
Пророк голосно викривав царя, священиків і вождів як пастирів Ізраїлю за те, що вони пасли себе самих, замість того щоб пасти свій народ.
Але тут він починає говорити абсолютно чіткі і зрозумілі своїм співвітчизникам речі: незабаром Господь стане Пастирем Свого народу, щоб привести в Землю Обітовану і пасти на високих горах Ізраїлевих, що запанував над ними «сильною рукою та витягненим раменом», адже Він налагодив зв'язок з Своїми синами не в Єрусалимі, а ще в Єгипті. І просить Господь тільки одного – щирої повної дитячої віри. Вірити так, як дитина довіряє батькові – ця простота «вимог» Бога, – тільки вірити, – багато в чому і допомогла євреям, втомленим від постійних бід і зол, не спокуситися блиском і мішурою вавілонського багатобожжя. Адже світло в кінці тунелю було так близько...
Через 14 років після зруйнування Єрусалима пророк в баченні переноситься в Єрусалим і бачить новий величний храм, описуючи його співвітчизникам докладно і яскраво. Єзекіїль «почув голос Божий, який говорив: «Це місце престолу Мого, і місце, де стопи Моїх ніг, де я буду жити серед синів Ізраїлевих навіки... І ім'я його відтепер буде – «Господь там».
Починаючи з 19 століття в єврейській традиції навіть ведеться дискусія про те, чи є ці параметри, зазначені пророком Єзекіїлем, інструкцією для зведення нового, третього Храму, який ніколи не буде зруйнований.
Господь велів пророку записати всі розміри Храму, щоб сини Ізраїлеві «засоромилися своїх беззаконь і, розкаявшись, правильно виконали всі необхідні веління нового Закону». Починаючи з 19 століття в єврейській традиції навіть ведеться дискусія про те, чи є ці параметри, зазначені пророком Єзекіїлем, інструкцією для зведення нового, третього Храму, який ніколи не буде зруйнований.
У Велику Суботу у всіх православних храмах читається ще одне пророцтво Єзекіїля: «Була наді мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини, а вона повна кісток і обвів мене навколо них, і ось їх дуже багато на поверхні поля, і ось вони стали дуже сухі. І сказав мені: Сину людський оживуть оці кості? Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це. І сказав мені: Пророкуй про ці кості, та й скажи їм: «Сухі кості! Послухайте слово Господнє!» Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас, і ви оживете. І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас духа, і ви оживете, і дізнаєтеся, що Я Господь».
* * *
Для євреїв це пророцтво вже збулося – відродження їхнього народу відбулося. А для нас, православних християн, одкровення пророка Єзекіїля – це, перш за все, те, що стосується всього людства – образ майбутнього Воскресіння мертвих і старозавітна блага вість про надію на життя в майбутньому віці.
Своє життя пророк Єзекіїль закінчив трагічно. Він викрив у лукавстві синів одного з єврейських князів – Гада, передбачивши їм, що вони не покаються у своїх злих діяннях і тому не повернуться в землю отців. Сини Гадові, не бажаючи слухати різких викриттів, побили пророка камінням. А майже через 500 років після смерті пророка Христос, напередодні Своєї хресної смерті, звернувся до Вічного міста: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та камінням б'єш посланих до тебе!».
