Пасха – це солодке, яке Бог подає в самому кінці
Великодні роздуми про найважливішу подію для православного серця.
Зустрічаючи Великдень, проведемо невелике дослідження щодо паралелей між нашою Православною Пасхою та пасхальною іудейською вечерею (седером). Це буде корисним не тільки для того, щоб глибше зрозуміти зв'язок між Старим і Новим Завітом, але й для осмислення тих пророцтв, які стосуються майбутнього нашої Церкви.
Святі отці не раз проводили паралелі між Старозавітною церквою та Новозавітною. Не будемо забувати про те, що руйнування Єрусалима і храму – теж пророцтво про те, що чекає й на Церкву Христову на землі. А ті стосунки, які складалися між Христом і книжниками, фарисеями, саддукеями, синедріоном, деякі подвижники прямо відносили до того, як складатимуться стосунки між Богом і духовенством наприкінці людської історії. Про цю гірку правду нам теж вже час замислитися в ці дні.
Великдень для православних, так само, як пасхальний седер для іудеїв, був, є і залишаються серцем року. Не важливо, що відбувається у світі, важливо те, що відбувається у твоєму серці.
У варшавському гетто, коли руйнувався весь світ, євреї проте як могли відзначали пасхальний седер і говорили дітям про Вихід. Вони говорили про це і в концтаборах, знаючи, що на них чекає газова камера. Тому що ця подія була для іудеїв найважливіша за все інше.
Православний Великдень у нас цього року проходить під звуки сирен, вибухи ракет і крики збожеволілих людей, які розпинають Божу Церкву. Але це ніяк не скасовує Великодньої радості, яка живе у серцях віруючих. Зовні і зсередини ми обмежені, але в наших душах звучить «Христос Воскрес». Тому що ця подія залишається для нас найважливішою.
Традиція єврейського пасхального седера (порядку) та аггади (розповіді) про Вихід, які цю вечерю супроводжували, мали своє чинопослідування та суворий порядок. В іудейській аггаді сини ставлять запитання батьку про те, чим відрізняється ця ніч від усіх інших ночей? Чому в усі ночі ми не вмочуємо закуску (у солону чи гірку воду) навіть одного разу, а цієї ночі двічі? Чому в інші дні та ночі ми їмо хліб квасний, а цієї ночі тільки опріснений? Чому в усі дні їмо будь-яку зелень, а цієї ночі тільки гірку? І батько, відповідаючи на всі ці запитання, розповідає їм про події Виходу, про Єгипетське рабство, про труднощі шляху до Землі Обіцяної та допомогу Божу Своєму народові.
Православною аггадою є вся наша Страсна седмиця. Богослужіння цього тижня докладно розповідають про події, пов'язані з останніми днями життя Христа, з Його Виходом зі світу Стражданнями, Розп'яттям та Погребінням.
Весь богослужбовий рік є великою аггадою, під час якої ми знову й знову переживемо події всієї євангельської історії, починаючи від Різдва і Благовіщення Богородиці та закінчуючи Вознесінням Спасителя і зішестям Святого Духа на апостолів.
Христос не заперечує Старого Заповіту, Він наповнює Його Собою. У Бозі, Який став Людиною, отримує осмисленість вся історія народу ізраїльського. Єврейські рабини давно почали замислюватися про те, який сенс має пасхальне ягня? Як може кров безневинної тварини захистити їх від смерті? І взагалі, що таке храмова жертва, у чому сенс убивства тварин, навіщо й кому це потрібно? «Змій не зцілює і змій не вбиває – це все робить Бог», – так міркували мудреці про події, пов'язані з піднесенням мідного змія на дереві в пустелі (Чис. 21:4-9)
Батько – юдей розламував мацу, роздавав усім, хто сидів за столом, наповнював келих вином, говорячи про те, що цей хліб – спогад про Вихід, а це вино – спогад крові пасхального ягня. Але наприкінці пасхального седера на тих, що сиділи за столом, чекала ще одна загадкова маца, яка називається «афікоман». Це зіпсоване грецьке слово «афікоманос», тобто «що приходить останнім», те, що ми б сьогодні назвали десертом. Після куштування афікомана їсти щось на пасхальному седері було вже суворо заборонено.
Під час традиційного пасхального седера заведено класти три листи маци в мішечок із трьома відділеннями. На початку седера середній лист маци розламують навпіл і одну з цих половин прибирають до вечора. Ось цю заховану частину маци і називають «афікоманом». Наприкінці трапези дітей посилають знайти афікоман, який потім розламують для того, щоб кожному дісталося по шматочку як десерт. Часто кажуть, що з'їдання афікомана приносить довгі роки життя від Бога, бо означає дотримання заповіді святкування Песаха (Вих. 12).
Отже, у мішечку є три листи маци. Чи це не символ Святої Трійці? Але ламається тільки другий, той, який відноситься до Другої Особи Трійці – Сина Божого, Який став Людиною і помер за наші гріхи. Символом цієї смерті є перелом другої маци. Після того, як афікоман ламається на очах у всіх (публічна смерть Христа), він заховується (символ поховання). Потім його мають знайти діти (яких є Царство Боже), а це вже символ Воскресіння Ісуса і Його виходу з гробниці. Після цього афікоман роздається всім присутнім як символ того, що Бог віддав Своє життя тим, хто слідує за Ним.
Таким ось прихованим чином у символіці пасхальної іудейської трапези закладено ключ до розуміння того, що християни шанують як Благу звістку про спасіння людей.
Майбутня історія єврейського народу – таємниця, вкрита мороком. Про цю таємницю пише апостол Павло, говорячи про те, що «жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган. І так увесь Ізраїль спасеться, як написано: Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова» (Рим. 11:25). Навіть не намагаючись якось пояснити нам цю таємницю, апостол закінчує свою промову словами: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?» (Рим. 11:33-34).
Це все, що ми можемо знати з цього приводу. Хай там як, юдеї краще і глибше, ніж будь-які інші народи, здатні прийняти і зрозуміти те, що відбулося дві тисячі років тому в Єрусалимі. Але як і коли це станеться, відомо одному лише Богові.
У сценарії пасхального седера є цікаві персонажі. Запитання, які ставлять сини, стосуються не тільки того, про що повинен розповісти їм батько. Запитання розкривають і суть тих, хто їх ставить.
Перше запитання батькові ставить син – мудрець. Це вірний спадкоємець, послідовник іудаїзму, продовжувач справи батька. Мудрець запитує: «Що для нас означають ці звичаї?» Йому треба пояснити не лише те, про що написано в законі, а й те, про що в ньому не згадується. Цей син – наступник традиції, вірний раб Божий.
Другий син – протилежністю першому, це лиходій. Він запитує: «Що це для вас означає?» Не для нього, а для вас! Якби він був у Єгипті, то не вийшов би з нього. Цей син боїться бути євреєм. Йому соромно, що він іудей. Він краще б відмовився від своєї спорідненості, віри, традиції, спадщини, тобто жив би як усі неіудеї. Така суть усіх тих, хто відмовляється від своєї віри та зраджує її. Йому треба те саме сказати про Вихід, але вже зовсім іншими словами та іншою інтонацією.
Третій син – блаженний, розумово відсталий. Ця дитина погано тямить, її мислення примітивне, зате душа чиста. «Що це?» – запитує цей син. І батько має зуміти розповісти цій дитині суть свята дуже коротко та просто, інакше вона не зрозуміє. До цього сина має бути свій підхід.
Четвертий син взагалі нічого не запитує в батька. Він сидить і мовчить. Мабуть, ця дитина не вміє говорити, вона німа. Але при цьому він все розуміє та запитує лише обличчям. І батько також повинен правильно пояснити йому про Вихід.
П'ята дитина, якої немає у чинопослідуванні пасхального іудейського седера, з'явилася відносно недавно. Це той, хто ніколи не чув ні про Пасху, ні про Біблію, ні про те, що взагалі є Бог. З ним треба вести зовсім іншу розмову.
Я думаю, що читачі вже й самі здогадалися, навіщо так докладно описую цей юдейський звичай. Він має до нас пряме відношення. Ми також повинні свідчити світові про Великдень, як і цей мудрий батько розповідає своїм синам про Вихід. Але при цьому розуміти, що говорити треба з кожним по-різному.
Я думаю, що читачі вже й самі здогадалися, навіщо я так докладно описую цей іудейський звичай. Він має до нас пряме відношення. Ми так само повинні свідчити світові про Великдень, так само, як і цей мудрий батько розповідає своїм синам про Вихід. Але при цьому розуміти, що говорити треба з кожним по-різному.
Те, що можна сказати мудрецю, не варто говорити недоумкуватому. Те, що може зрозуміти добрий, ніколи не зрозуміє злий. А якщо людина ніколи не чула про Бога, то не треба їй тикати до рук чинопослідування підготовки до Причастя.
Іноді насіння Євангельської проповіді можна сіяти на добрий ґрунт, а іноді доводиться прищеплювати його до порожнечі. Але як би там не було, Великдень – це свідчення про те, що у світ прийшов Бог, Він переміг диявола, гріх та смерть. Тепер вони над людиною не мають жодної влади.
Але все це зовсім не означає того, що кожному з нас не потрібно буде пройти через особисту голгофу та браму смерті. Таким є шлях усіх людей. Те, що сталося з Єрусалимом та його храмом, станеться і з нами наприкінці історії. Диявол розіпне Церкву, і на якийсь час здасться, що він переміг Христа та святих. Але це буде насправді не так. Остаточна перемога залишиться за Воскресінням і всевладдям любові у всесвіті. Але на одному епізоді, пов'язаному з руйнуванням Єрусалимського храму, я таки зупинюся докладніше.
У сімдесятому році після Різдва Христового, коли було зруйновано Єрусалим і знищено храм, багато священників загинули під його руїнами, оскільки не бачили сенсу свого життя без храму. Ще більше загинуло іудеїв під час усієї цієї трагедії. Ті ж, хто залишився живими, перебували у стані загальної зневіри та апатії. Було чимало таких, котрі вважали, що треба взагалі припинити своє існування. Самогубство в іудеїв не схвалювалося, але радикали говорили про те, що тепер треба припиняти одружуватися, виходити заміж, солодко їсти та пити, треба сидіти на хлібі та воді та поступово йти з життя.
Євреїв, що впали у зневіру, з цього стану вивів Рабан Йоханан бен Закай (30 р. до Р.Х. – 73 р. після Р.Х). В обложеному Єрусалимі Йоханан бен Закай очолював партію противників крайніх заходів. Одного разу він підійшов ось до таких плакальниць, що були готові заживо поховати себе, і сказав: «Які ви непослідовні люди. Чому ви дихаєте? Хіба можна дихати, коли немає храму? А навіщо ви п'єте воду? Вона в храмі використовувалася для омивання. Навіщо ви розплющує очі, щоб дивитися на цей світ? Адже ви тепер не можете побачити в ньому храму тощо»
«Але що ж нам робити?» – запитали в нього юдеї. І Рабан Йоханан відповів: «Якщо наш храм зруйнований, то на те була воля Божа. Але немає волі Божої на те, щоби не читалася Тора. Прочитати – те саме, що виконати. Читайте вдома закон і тлумачте його так, як ви це робили б у храмі. Їжте просту їжу, приготовлену вдома, так само якби це була освячена їжа, принесена з храму».
Іудеям було важко, бо єдине місце, де могла приноситися жертва, був Єрусалимський храм. Нам набагато легше.
Можна забрати всі наші храми та монастирі, але ніхто не може забрати у нас віру в Бога та можливість Йому служити.
Будь-яке місце під сонцем може стати вівтарем. Храм там, де йде богослужіння, а не навпаки! Ми про це зовсім забули. Поки є громада, буде і літургія, і причастя, і всі інші таїнства. Стіни храмів сьогодні є, а завтра їх може вже й не бути. І це не так важливо.
Важливо інше – що Христос Воскрес, а отже, все в нас буде добре! Бо «від смерті до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, переможну пісню співаючи»!
