Як блудна пристрасть може перетворитися на святість
Проповідь у Неділю 5 Великого посту, в день пам'яті преподобної Марії Єгипетської.
Від розпусти до вершин святості
В цю неділю Церква шанує преподобну Марію Єгипетську. У її житті втілився ідеал того, як може досягти преображення наш людський ерос. Як із низинного, вульгарного, приземленого він може піднестися до вершин богоспоглядання. Спрямований на землю, він стає буянням похоті. Спрямований на небо, зводить до висот видіння Божих таємниць.
Постійне оновлення
Наша душа не має ні віку, ні статі, будучи вічністю, що завжди оновлюється, втіленою на землі. «Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішня наша людина і тліє, то внутрішня день у день оновлюється» (2Кор. 4:16). Щодня відбувається це оновлення. Таким має бути життя справжнього християнина, яке проходить у справжній християнській вірі.
Тільки мертвій закостенілій релігійності потрібна «стабільність» і міцність земного становища, оскільки вона боїться і хоче внутрішніх змін.
Душа, оновлена благодаттю, яка відкинула власний егоїзм, стає духом, яким вона була завжди і яким залишиться вічно, як не зачеплене світським пилом духовне людське серце. Це є «потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом» (1Пет. 3:4).
Душа – чоловік чи жінка?
Поки душа дивиться назовні, вона почувається чоловіком, гнівається, бореться за свій добробут, страждає. Поки душа захоплена зовнішнім, вона почувається жінкою, плаче, захищає своє щастя і теж страждає. Але як тільки душа обертається всередину, вона знаходить себе незмінною, як дух, створений за образом і подобою Божою, вона знаходить у собі Христа, і в покаянні припадає до Його стоп, просячи пробачення за звершені помилки, за незнання, за духовну байдужість. І благодать Христова воскрешає її з небуття й оновлює її для Царства Небесного.
Все відбувається всередині нас самих
Коли людині подобається якийсь фільм, захопившись, вона забуває, що є глядачем, стаючи його учасником. Але якщо фільм їй не подобається, вона просто перестає його дивитися. Так само відбувається і в нашому реальному земному житті.
Ми радіємо і захоплюємося приємними подіями та обставинами. Ми поринаємо в них повністю, забуваючи, що все проходить дуже швидко. Так людина потрапляє у пастку. Або вона обурюється і переживає через різні неприємні події у твоєму житті. Або розчаровується в ньому і починає шукати вихід, припускаючи, що він десь зовні.
І тільки після довгих стомлюючих поневірянь вона все ж таки звертається всередину самої себе і нарешті зітхає з полегшенням.
Господи, куди нам іти
Вона знайшла духовну свободу. Вона полягає в тому, що у нас завжди є вибір перестати звертати свою увагу назовні, відвернутися від усього зовнішнього. Тоді світ втрачає свою хватку, оскільки він жив і харчувався виключно нашою увагою та нашими переживаннями.
Це перший крок до справжньої духовної свободи, свободи у Христі, бо Він стає нашим життям. Ми з любов'ю притискаємо до грудей Святе Євангеліє і говоримо за апостолом: «Господи! до кого нам іти? Ти маєш слова вічного життя» (Ін. 6:68).
Чим віра відрізняється від релігії
Ті ж, які вкрай засліплені цим світом і власним невіглаством, кинулися зовні, відштовхуючи інших, нестримно продовжують багатіти на думки і бажання, включаючи і матеріальні багатства. Вони, звичайно, можуть прийти до релігії, як ми бачимо в житті, але увійти у внутрішнє християнство, рятівне євангельське християнство, де смиренно прямують до Царства Божого жебраки духом, таким багатіям, доки вони не залишать своїх уявних і земних багатств, абсолютно неможливо.
Хто з них за весь цей минулий час зумів відірвати від земного свій розум, що чіпко вчепився за розумові й матеріальні нагромадження, і, обтрусивши від нього земний прах, обернув усі свої устремління всередину, у серце, у покаянні та смиренні, припавши до Христа? Лише одиниці.
Пастки егоїзму
Чоловік, який увесь час думає про багатство, весь свій розум віддає матеріальним речам, і серце його тоне в земних прибутках і збитках. Він побудував подумки власний світ, де правлять гроші і де гинуть «за метал».
Жінка, яка безперервно думає про дітей і онуків, сама себе заточує в незліченні турботи і піклування, і серце її тоне в дрібницях повсякденності. Її розум крутиться у тривогах і побоюваннях, доки не закінчиться завод. Тому ті, що вірять у матеріальний світ, не вірять у життя вічне. Лише деякі з них, хто може схаменутися, подають Богу сигнал SOS.
Такі люди звертають свій розум до Бога і знаходять розум Христовий. Вони передають свою душу Богу і знаходять благодать Святого Духа. І в дусі перемагають тіло, де «немає чоловічої статі, ні жіночої: бо ви всі одне в Христі Ісусі» (Гал. З:28).
На землі немає нічого постійного
Цей світ схожий на перевертня, який постійно змінюється просто на твоїх очах. Придивимося уважно до того, за що ми вхопилися своїми руками: будинок, сім'я, робота наче вислизають із рук. Погляньмо на себе, хто ми? Хіба наш вигляд не частина цих змін? Давайте чесно поспостерігаємо за своїм розумом. Чи є у ньому щось постійне? Що з цього ми можемо назвати своїм «я»?
Схоже, наш розум і є те саме непостійне щось, звідки починаються всі наші біди. Тоді наша душа сама каже за тебе: «Господи, помилуй мене і врятуй від усього цього кошмару!»
Де захований ключ від неба
Розум – це золотий ключ до дверей Божого Царства. Той, хто не вміє ним користуватися, залишається по цей бік дверей, мучимий лукавими помислами. Інший же, з вірою і покаянням, що шукає від Христа допомоги, отримує благодать відкрити цим золотим ключем Небесні двері: звертає весь свій розум до Бога і знаходить Його у власному потаємному духовному серці, прихованому від людських очей та людської цікавості.
У цьому правому серці упокорений розум розчиняється без залишку, даючи початок народженню благодатної блаженної мудрості, яка не від цього світу, яка скрізь і у всьому безпосередньо бачить Бога.
Розумна безмовність
Коли затихає розум, ми відчуваємо своє духовне серце, яке лагідно і смиренно сяє глибоко всередині нас. На його фоні виникають і проходять всі наші переживання, виникають і проходять наші думки, а воно незмінне і вічно одне й те саме, оскільки лише в ньому може перебувати вічна і незмінна любов. А коли тиша розуму стає розумною безмовністю, ми можемо бачити тихе світло святої слави Божої, світло невечірнє, негасиме, нескінченне.
Той, хто захоче розповісти про це іншим, не зможе зробити цього, тому що його слова замовкнуть, розум розчиниться в безмовності, а думки зникнуть у тиші цього нетутешнього лагідного світла.
Чого боїться егоїзм
Рішучість – велике благо для того, хто зрозумів, що потрібно якнайшвидше позбавлятися егоїзму. Однак це тимчасове паразитичне утворення не бажає йти після того, як протягом багатьох років володіло душею людини. І прийом його полягає в тому, щоб людина боялася навіть подумати про те, щоб зробити найменшу спробу вигнати його.
Воно обплітає серце туманом помислів, послаблюючи його опір, придушує серце мерзенними пристрастями, позбавляючи мужності, і захоплює порожніми мріями та турботами, спокушаючи земними насолодами. Чого ж егоїзм боїться?
Перше: смиренної покаянної молитви, друге: уважного повного відсікання думок і третє: цілковитого сподівання душі на Бога, що дарує їй Свою благодать.
Бог є Дух
Думками неможливо побачити, ані пізнати Бога. Його бачать духом, бо «Бог є дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі та істині» (Ін. 4:24), і пізнають Його серцем, бо «блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8).
Коли в духовному серці зникає розум, то разом з ним зникають і всі його думки. Коли зникають думки, серце починає жити Божественною благодаттю. Утвердившись у благодаті, таке серце стає земним раєм, єдиним із Царством Небесним. Де тоді земля з її бідами та прикростями? Де небо з його сходами і заходами сонця?
Скрізь і всюди нескінченно сяє Єдиний Бог Ісус Христос, Якому слава на віки.
