Святитель Іоанн Шанхайський: Божий ангел в людській подобі
Нині немає людини в Церкві, яка не знає імені св. Іоанна Шанхайського. А чи багато хто знає, що в постригу він прийняв ім'я свого родича, св. Іоанна Тобольського.
2 липня Церква вшановує пам'ять святителя Іоанна (Максимовича), архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського. Він не був яскравим оратором і видатним вченим богословом. Маючи архієрейський сан, святий не гребував ходити вулицями босоніж, проповідуючи пастві євангельське Слово.
Святе рідство
Майбутній місіонер походив із родини потомствених дворян Максимовичів. Родоначальником династії був Максим Васильківський - відомий київський землевласник. Старший син Васильківського був першим в роду, хто пов'язав своє життя зі служінням Церкви. У Києво-Печерській Лаврі він прийняв чернечий постриг з ім'ям Іоанн. Незабаром йому судилося стати видатним духовним письменником і просвітителем Сибіру – святителем Іоанном Тобольским. Коли архієрей був прославлений у лику святих, його родичі сприйняли цю подію як особливу милість Божу, яка простягається над сім'єю. Не тільки близькі святителя, але і сам імператор Микола II часто звертав до нього свої молитви.
У родовідний книзі Максимовичів можна знайти такі слова: «Він повинен бути шанований усіма членами цього роду. Просячи його заступництва і покровительства, нам, що носять прославлене ним прізвище, слід більш всіх інших записати святе ім'я покійного в серця свої і старанно молитися про нього».
Але більше за інших святителю Іоанну молився юний Михайло Максимович. Тоді він навіть не міг припустити, що незабаром буде покликаний повторити духовний подвиг свого прославленого попередника. Його схильність до місіонерства була очевидна ще в дитячі роки, коли особистим прикладом благочестя він змусив свою гувернантку-католичку до прийняття православ'я. Отримавши в чернецтві ім'я святителя Іоанна Тобольського, молодий священик попрямував в просвітницьку місію в Китай. Так, одному Богу веденим промислом, рід Максимовичів почався і закінчився святими угодниками.
Шанхайський благодійник
«Проповідь Христового вчення і віри в Христа і в Живоначальну Трійцю є виконання боргу, заповіданого Христом апостолам, і невід'ємний обов'язок архіпастирів і пастирів», – сказав святитель Іоанн в напутньому слові одному новопризначеному архієрею. Це була не протокольна фраза, а свідоцтво про особистий подвиг святого архієпископа в справі церковної місії. На його немічні плечі лягла величезна відповідальність за формування духовно-морального обличчя руської пастви, розсіяною по всіх кінцях землі в роки післяреволюційного лихоліття.
50 000 біженців з Росії проживало в Шанхаї на момент прийняття цієї архієрейської кафедри святителем Іоанном 3 червня 1934 року. Це були налякані революцією і життєвими потрясіннями люди, які хотіли зберегти православну віру в країні, де переважав буддизм. Архієпископ доклав чимало зусиль, щоб хоч якось об'єднати розрізнені парафії і вибудувати повноцінну церковну соціальну роботу. З його благословення і за його безпосередньої участі були побудовані госпіталь, притулок, гімназія, будинки для людей похилого віку, громадська їдальня і комерційне училище.
Але більш за все душа архієрея вболівала за знедолених дітей. Він організував для сиріт і дітей бідних батьків притулок в ім'я святителя Тихона Задонського. Майбутніх вихованців притулку святитель шукав по шанхайським нетрям сам. Одну дівчинку владика врятував, викупивши її за пляшку китайської горілки, іншого хлопчика він випросив у матері, яка «працювала» в публічному домі. Для дітей, позбавлених радості життя, він став і турботливим батьком, і люблячою матір'ю.
Новий Моисей
Всі, хто знав владику Іоанна, відзначали його особливу молитовність. Святий мав унікальний дар молитви, якою зціляв різні недуги. Якщо хворий знаходився в критичному стані, владика міг прийти до нього в палату в будь-який час дня і ночі, сісти біля ліжка і посилено молитися за страждалого. За його молитвами видужували навіть ті хворі, недуги яких були невиліковні. Своїх духовних чад владика відвідував, пересуваючись по вулиці босоніж. Владика юродствував, не бажаючи, щоб хто-небудь бачив у ньому людину, наділену високим священним саном. Коли одного разу хтось із поблажливості пожертвував архіпастиреві черевики, він сердечно подякував благодійнику, але продовжував ходити босим, носячи взуття перекинутим через плече на пов'язаних шнурках.
Святий зміг наблизитися до християнського ідеалу безперервної молитви. Він ніколи не лягав в ліжко, задовольняючись лише коротким сном сидячи або лежачи на підлозі. Ночі він проводив перед Богом. Через фізичну перевтому, владика постійно був сонливий. Бувало, під час тривалої розмови з людьми він засинав, продовжуючи слухати співрозмовника і чітко відповідати на його питання уві сні.
Господь вручив святителю Іоанну не тільки владу над людським здоров'ям, але і силу протистояти природній стихії. Коли в Китаї грянула громадянська війна, руські переселенці були змушені шукати нове місце притулку. На їх звернення про допомогу відгукнулися лише влада Філіппін. На острів Тубабао разом з прихожанами відправився і їх вірний наставник – архієпископ Іоанн. Розмістившись в непрохідних джунглях, емігранти потроху почали повертатися до звичного ритму життя. Але тут прийшов час сезонних тайфунів, що руйнують все, що знаходиться на їх шляху.
Приборкати бурю звичайній людині не під силу, адже вся природа – творіння Боже, яка живе за Його законами. Але за весь сезон ураганів жоден з них не торкнувся на острові, де жили переселенці. Емігранти звернулися до філіппінців із здивованим питанням: чому стихія обходить їх стороною? На що отримали відповідь:
- Поки ваш святий чоловік щоночі обходить табір і благословляє його з усіх чотирьох сторін, нема чого турбуватися ні нам, ні вам.
Владика Іоанн став воістину новим Мойсеєм, захищаючи свій народ від неприборканої стихії силою молитви.
Чудеса в Парижі
У 1951 році владика Іоанн був призначений правлячим архієреєм Західноєвропейського екзархату Руської Зарубіжної Церкви. Розпочату в Шанхаї місіонерську роботу невтомний архіпастир продовжив в Парижі. Його любили і цінували не тільки російські співвітчизники, а й французи. Одного разу владику запросила хвора емігрантка причастити її в лікарні. Їй було ніяково від того, що в середовищі охайних француженок раптом з'явиться неохайний священик, та до того ж – ще й босий. Але як тільки архієрей покинув палату після здійснення Таїнства, захоплена сусідка сказала хворій:
- Яка Ви щаслива, що маєте такого духівника! Моя сестра живе в Версалі, і коли її діти хворіють, вона виганяє їх на вулицю, по якій зазвичай ходить єпископ Іоанн, і просить його благословити їх. Після отримання благословення діти негайно поправляються. Ми називаємо його святим.
Був випадок, коли святий врятував парижанку від вірної загибелі. Виглянувши з вікна, вона побачила на землі незвичайний предмет, схожий на згорток паперу. В душу закралась цікавість – вона захотіла будь-що не спуститися вниз і помацати загадковий предмет. Але тільки вона одяглася і попрямувала до виходу з квартири, як в дверях з'явився єпископ Іоанн. Він зайшов до кімнати, сів у крісло і ніби намагався щось знайти поруч з собою. Господиня в подиві намагалася дізнатися, що шукає архієрей, але на її питання він відповідав мовчанням, а потім швидко встав, і спішно вийшов з квартири. Коли після незвичайного візиту жінка знову виглянула у вікно, то побачила, що кілька людей обережно виносять з двору незвичайний предмет. Як виявилося, злочинцями готувався терористичний акт, жертвою якого могла стати ні в чому не винна парижанка. Так святитель Іоанн врятував ще одне людське життя.
«Хто витерпить до кінця – той спасеться»
Після десятирічного перебування в Парижі, владика Іоанн відправився в Сан-Франциско, щоб знову об'єднатися там зі своєю мандрівною шанхайською паствою. Коли архієрей відслужив заключну Літургію в Парижі і вийшов на амвон для проповіді, у багатьох на очах наверталися сльози. Бачачи скорботу відданих йому людей, святитель сказав глибокі слова: «Люди, у яких одна мета і які прагнуть до «єдиного на потребу», мають єдність душ і ніколи не відчувають розділяючу їх відстань. І не має значення, наскільки ця відстань велика: вона ніколи не може бути перешкодою для тієї духовної близькості, що з'єднує цих людей в єдності душ».
Справедливість архієрея в управлінні американською єпархією стала «кісткою в горлі» у його недоброзичливців. На його адресу звучали різкі закиди лише за те, що він викривав ошуканців і брехунів. Святителя уїдливо називали «недостатньо тонким богословом» і «поганим адміністратором». Деякі навіть не гребували плювати святому архієрею в обличчя.
У листах до духовних чад тих часів святитель писав: «Якщо ви почуєте, що я помер, знайте, що мене вбили». Але при цьому, він ні на кого не тримав зла і нікого не засуджував. Коли владику запитали про те, кого він вважає зачинателем негараздів в його житті, святий відповідав коротко: «Диявола».
Святитель віддав свою душу Богові влітку 1966 року, відслуживши Божественну Літургію і довго молився після неї. У літню спеку його тіло, залишене душею, зберігало нетління. Такими ж нетлінними залишилися його мощі й донині.
Після смерті владики один голландський священик зі скорботою написав: «У мене немає і не буде більше духовного отця, який дзвонив би мені в опівночі з іншого континенту і говорив: "Іди тепер спати. Те, про що ти молишся, отримаєш"».
«Не можна проповідувати Євангеліє, не проявляючи любов у справах»
Про роль будь-якої відомої людини в історії людства найточніше скажуть його сучасники. Про святителя Іоанна (Максимовича) практично всі відгукувалися більш ніж позитивно. Ще за життя ніхто не сумнівався в його святості. Не вірячи, що зовні лагідний і непоказний старець може бути архієреєм, його порівнювали з преподобним Серафимом Саровським. Його спосіб життя визнавали рівноангельським. «Він ангел Божий в людській подобі», – свідчив про святого один з перших його близьких знайомих – святитель Миколай Сербський.
«Не можна проповідувати Євангеліє, не проявляючи любов у справах», – говорив з амвона святитель Іоанн Шанхайський, одягнений в архієрейські ризи. А потім, в старому підряснику виходив босоніж з храму і йшов зі Святими Дарами до стражденних людей в лікарні і в'язниці. Святість завжди таємнича і незрозуміла для багатьох. Хтось вважає святих божевільними і «невідмірними», а хтось тягнеться до них за духовними порадами. Так відбувалося за часів святителя Іоанна, так відбувається і зараз.
Святий місіонер показав нам зразок справжнього пастиря-молитовника. Кожному з нас, вдивляючись в його приклад, варто усвідомити, що молитва – це стрижень духовного життя і її основа. Молитва здатна творити чудеса, якщо вона буде виголошена з міцною вірою в силу Божу, що подається нам за допомогою цієї молитви. І якщо, молячись, ми будемо очищати свою душу від осуду, злоби, ненависті, заздрості та інших гріхів і пороків, тоді і благодать Божа примножиться в наших серцях і зцілить нас від багатьох душевних і тілесних недуг.
