Амбіційність: небезпечно для душі прагнення людини бути успішною
Нині багато перевернуто з ніг на голову. Біле урочисто проголошується чорним, чорне – оголошується білим. Де вже тут розібратися, що добре, а що погано?
Нещодавно мене запитали, чи отримував я коли-небудь повчання, яке одночасно принесло б мені користь і залишилося б у пам'яті на все життя. Я, пам'ятається, навіть не роздумував, оскільки таке наставлення не просто закарбувалося в моїй пам'яті. Я регулярно чув його в юні роки з вуст різних людей, від батька і тренера до семінарських викладачів і духівника. Воно не раз служило мені добру службу тоді і зараз, на п'ятому десятку, я повторюю його собі в різних життєвих ситуаціях, намагаюся керуватися і поки жодного разу про це не пошкодував.
Настанова ця була короткою, ємкою і конкретною: «угомонись». І ні словом більше. В цьому повчанні було все: воно не дозволяло метушитися, відбивало бажання проймати лобом стіни, гасило навіжені пориви. Воно розвивало смак до того, щоб жити тут і зараз, прищеплювало розуміння того, що швидко і добре не одне і те ж, виробляло терпіння, вчило діяти послідовно і грунтовно.
Настанова ця була короткою, ємкрю і конкретною: «угомонись». І ні словом більше.
Повинен визнати, що більш важливої настанови я в житті, напевно, не чув. Однак, я зрозумів це лише з роками, а в юності мені доводилося змушувати себе вгамуватися більшою мірою з природного послуху авторитету, ніж від розуміння того, що мені це дійсно потрібно. Іншими словами, тут працює принцип: не подорослішаєш – не зрозумієш. На перший погляд, все як можна більш природно, як кажуть, хто не був молодий – не був дурний. Але ось час наш такий, що доцільність навіть природних та очевидних речей нині ставиться під сумнів легко і невимушено.
Що займає чільне положення у свідомості сучасної людини? Правильно, успіх. Ні, правильніше буде ось так – УСПІХ! Про успіх ведуть мовлення по телебаченню і на всіх кутах інтернету, до нього закликають в статтях і книгах, навіть слово «успішний», що вживалося раніше для характеристики процесу, все частіше вживається по відношенню до людей. Прагнення бути успішною є для сучасної людини звичним і природним.
Зупинятися на досягнутому не можна, зупинятися взагалі не можна. Тільки «вперед і вгору».
Амбіційність, активність, ініціативність, креатив – так приблизно виглядає життєва позиція людини, яка прагне бути успішною. Все її життя у безперервній діяльності, у русі, в прагненнях. Зупинятися на досягнутому не можна, зупинятися взагалі не можна. Тільки «вперед і вгору».
«Хочеш домогтися успіху – вийди з зони комфорту» – віщають прихильники такого способу життя. І виходять. Щоб потім прийти. До психолога, до священика, до двірського п'яниці дяді Льоні, який за двадцять з гаком років, що минули з часу безтурботного, позбавленого будь-яких амбіцій, зовсім не креативного дитинства, нітрохи не змінився... До кого завгодно, з ким завгодно фразою «от, ти скажи мені»... можна почати довгий, нелегкий і, майже завжди, безглуздий діалог.
Що є успіх?
Багатство? Але що в ньому користі, якщо багата людина не знає слова «досить»? Засновник саєнтології, Рон Хаббард, був, наприклад, дуже успішною і оююдиною. Збудував собі розкішну віллу і жив поруч у трейлері. Ніяк не міг вселитися: то одне його не влаштовувало, то інше доводилося переробляти. Так в трейлері й помер.
Успіх у статусі? Якщо так, то у нас кожен другий офісний працівник дуже успішна людина: той їздить на BMW, щоправда сам з сім'єю в орендованій квартирі тулиться. Цей новим айфоном хизується. Куплених в кредит. А що? Обшарпана двійка на відшибі або кредитний договір в очі не кидаються, а статус у наявності!
Запорука успіху – постійний розвиток? Ну це дивлячись, про чий успіх говорити. Якщо про успіх психіатрії, особливо приватної, то, мабуть, так. До психіатрів з нервовими зривами або депресіями і приводить, як правило, гонитва за успіхом життєво активних креаклів і тих, кому не пощастило працювати під їх керівництвом.
Насправді, успіх психічно і духовно здорової людини полягає саме в умінні вгамуватися. Досяг успіху задоволений життям. Вміння радіти цим моментом і подяка за нього Богу сприяють цьому, як ніщо інше. Але, як вже зазначалося, для правильного розуміння успіху треба подорослішати. А це нині не в честі. В честі молодість і амбіційність, тому навіть далеко не хлопці наввипередки прагнуть осягнути неосяжне.
Насправді, успіх психічно і духовно здорової людини полягає саме в умінні вгамуватися.
Як будеш цінувати справжній момент, коли ти вже склав план на майбутнє і живеш чим завгодно, тільки не сьогоднішнім днем? А оскільки пріоритети в плані цілком собі молодецькі, то і розуміння успіху ґрунтується аж ніяк не на досвіді. От і прагнуть амбітні люди, молоді і не дуже, до успіху, який буде видно всім, яким можна буде пишатися. І на шляху до цього успіху не рахуються з втратами і не вибирають засобів.
Чи варто говорити, що згадана спустошеність при цьому неминуча? Життєвого благополуччя на всіх бажаючих не вистачить. Нереалізованість амбіцій, втома і розчарування від багаторічного стуку «кісточками по кованих скобах»,що так і не приніс такого бажаного успіху, здатні увігнати в відчай кого завгодно і добре ще, якщо при цьому людина не озлобиться і не перетвориться в циніка.
Втім, деякі все ж досягають омріяного успіху. Не в останню чергу, завдяки власним амбіціям. Ось тільки очікуване задоволення приходить дуже ненадовго і поступово все тими ж амбіціями витісняється, адже по-справжньому амбітна людина спокійно жити не вміє.
Амбіції перетворюють життя і діяльність людини в абсурд: постійне прагнення до успіху – досягнення – нова ціль – нове прагнення і так до нескінченності.
Виходить замкнуте коло: амбіції допомагають досягти успіху, амбіції знецінюють успіх, амбіції змушують рухатися далі, але не стільки заради нової мети, скільки заради самого руху. Хоча, по правді кажучи, чи завжди цілі, які ставлять перед собою амбітні люди, досяжні? Чи завжди їх досягнення має сенс? Амбіції перетворюють життя і діяльність людини в абсурд: постійне прагнення до успіху – досягнення – нова ціль – нове прагнення і так до нескінченності. А в основі набір звичних пристрастей: гордість, марнославство, лицемірство, пиха...
Докладно говорити про те, як вийти із замкнутого кола, сенсу немає. Тут варто згадати те саме повчання, з якого ми починали. Бажання, прагнення та мрії повинні бути у кожної нормальної людини. Людині властиво до чогось прагнути. Однак прагнення не повинно перетворюватися на самоціль. Воно не може бути сенсом життя, ні її основним змістом. Саме на цьому етапі украй важливо вміти вгамуватися. Приборкати емоції і пристрасті, не дати амбіціям взяти гору над розумом.
Безумовна довіра Богу, вміння цінувати справжній момент, спокійне, творче ставлення до життя і приводять людину до справжнього успіху. Без жодних амбіцій.
