Плач Адама, або Секретна зброя проти диверсантів
Проповідь в першу неділю Великого посту.
Плач Адама
Адам плакав перед вратами раю. Він хотів жити щасливо, але отримав безодню нещастя, хотів як краще для себе та дружини, а отримав гірше нікуди. А ми так і продовжуємо жити для себе, хочемо, щоб було все по-нашому, ховаємося від Бога в кущі свавілля і кричимо Йому звідти, щоб Він не чіпав нас і йшов Собі Своєю дорогою.
Все, що у житті відбувається не по-нашому, викликає у нас страх і призводить до паніки. Тому перше правило для мандрівника в часі до обителів Божого Царства потрібно завжди пам'ятати. А звучить воно так: Божественна сила завжди все робить мудро і без помилок.
При виникненні проблем чи бід наш розум буде пропонувати нам десятки варіантів того, як їх найкраще вирішити, і тільки Бог запропонує один-єдиний варіант, який буде найбільш правильним.
Як нам заспокоїтися
У нас є лише два варіанти. Перший – прийняти все, що посилається нам від Бога, і жити у смиренні, відмовившись від свого розуміння, як має бути. Другий – мучити себе і оточуючих зневірою, страхом перед майбутнім, страждати від того, що відбувається з нами в сьогоденні. Так ми вибираємо собі у поводирі або серце, або розум, кожен з яких поведе нас у різні боки.
Чим довше ми віддаємося скорботним думкам, тим менше у нас залишається сил і енергії для того, щоб жити. Але що робити, коли від себе не втечеш, а уява малює нам картини, які приводять душу до відчаю? Як не вмовляй себе, як не суперечити свердлячим думкам, вони, як настирливі комарі, від тебе ніколи не відстануть.
Спробуй ось що – тихо, спокійно на вдиху говори в умі «Господи, Ісусе Христе…», а на нечутному видиху додай «помилуй мене».
Ця молитва додасть сил, зміцнить у мужності, позбавить важких дум. Тільки тримай розум у цих словах і не дозволяй йому приліплюватися до гнітючих думок. Відразу не вийде. Потрібно знову і знову допомагати цій молитві утверджуватись у твоєму серці, а потім, дасть Бог, вона сама почне допомагати нам у спасінні.
Диверсанти живуть у нашій голові
Що таке наші думки? Це диверсійно-розвідувальні групи диявола, які намагаються залізти в серце. Якщо тримати розум у молитві і пильно спостерігати, куди тягнуть тебе ці окупанти, що змушують робити, то вони, побачивши, що за ними пильно спостерігають, самі почнуть розбігатися, бо найбільше бояться бути виявленими.
Якщо уважно подивитися на свою внутрішню людину, то ми легко зрозуміємо, що головний наш ворог – ми самі. Усередині нас живе егоїст, який вдає, що він і є наше я. Але в ньому немає своєї свідомості, він весь зліплений з глини помислів, фантазій та уяви. Цей егоїст вірить тільки в те, що бачить, панічно боїться за своє життя і здоров'я, будує плани на майбутнє, переживає за сьогодення, ненавидить ворогів, обурюється на поганих людей, сердиться на все, що відбувається не з його волі, сумує від хвороб і скорботи, прив'язує тебе до світу і до помислів, нав'язує свої бажання, переконує і навіює тобі, що це не він, а ти сам всього цього хочеш.
Де ж я?
Але наша особистість – це не наш егоїзм, бажання чи думки. Наша істинна свідомість є незмінним, безсмертним, безстрашним духом. Наше я – це тиша у благодаті Духа Святого, безмовність, в якій біжить струмок молитви, добрість миру та спокою.
Не май справи з переживаннями та пожадливістю егоїзму – і відкриєш у собі самого себе, справжнього, такого, яким ти є насправді, створеного за образом Божим.
Наш егоїзм – це клоун, який одягнув на себе маску нашого я. Те, що він прикидається нами, є брехня нашого розуму і породження лукавого. Отці залишили нам ще одне важливе правило: що менше помислів, то менше спокус; що більше спокою розуму, то більше благодаті. Якщо ми сповнені думок, то благодаті вже нікуди поміститися. Якщо в тобі живе благодать, то й думки перестають набридати.
Намагайся не думати про свої спокуси, краще молись за них Богу. Коли в тебе з'являються страхи та побоювання, йди в своє серце, йди глибше до Бога, у глибини смирення. Май довіру, яка все покладає на Бога. Май віру, яка віддає себе Богу в усьому і повністю, без жодного залишку.
Яке в тебе мислення, такий у тебе і світ
Душевна людина – це людина, яка «мислить», тобто сліпо довіряє своїм думкам. Як ти думаєш, у такому світі й живеш. Книги – це добре, але якщо з них намагатись будувати ковчег спасіння, то вийде лише паперовий кораблик.
Істини в книгах не знайдеш, її можна знайти лише в живій практиці молитви та подвигів. Осідлай живого коня благодаті, а не упертого ослика книжкової мудрості. Доки ми живемо своїм ослиним розумом, некеровані думки викликають у нас страх і вкидають у панічний стан. Поки ми зупиняємо свою увагу на помислі (не важливо якому, доброму чи злому), доти ми будемо прив'язані до своїх побоювань, злості та зневіри.
Промисел Божий дбає про тебе значно більше, ніж ти сам думаєш про себе.
Смиренність – це незасудження та серцева тихість. Смиренність потрібна для того, щоб знищити наш егоїзм і перебувати у спокої Бога. Христос не упокорювався перед злом, і нам не треба цього робити. Він нікого не боявся, отже, і нам треба бути безстрашними. Спаситель не відступав від Свого сповідання ніколи, і нам не слід поступатися, роблячи те, до чого покликав нас Христос. Справжня смиренність завжди мужня, тому що християнин – це воїн, який не має права бути боягузом.
Розум людський вважає за краще жити в минулому чи в майбутньому. Але «вчорашній день» знайти неможливо. Завтра також ніхто не бачив. Христос живе тільки тепер, і іншого часу для зустрічі з Ним не було і не буде.
«Бог – це повний спокій, якщо ти спокійний – вхід вільний для тебе. Бог – це досконале смирення, якщо ти став смиренним – вхід відкритий для тебе. Бог – це досконала любов, якщо ти любиш Бога – вхід відчинять для тебе. Завдяки Христу ти стаєш спокійним, взявши на себе Його добре ярмо і легкий тягар благодаті. Завдяки Христу ти стаєш смиренним і лагідним, наслідуючи святу землю Божественної істини. Завдяки Христу ти пізнаєш Божественну любов, ти утверджуєшся в любові, ти весь стаєш цією любов'ю, осягаючи у всій повноті, що означає сказане Господом: Я є двері; хто ввійде Мною, той спасеться (Ін. 10:9)» (старець Симон Безкровний).
Відпусти світ, щоб встигнути схопитися за Бога
Людина повинна стати безпристрасною в дусі або померти, як кінцева істота, що змінюється. Рано чи пізно нам все одно доведеться розтиснути свої руки, щоб залишити тут усе, за що вони звикли чіплятися. Але краще це зробити заздалегідь, не чекаючи на той час, коли прийде смерть.
Краще відпустити все, до чого ми так прив'язані, вже зараз, щоб встигнути вхопитися за людинолюбного Христа, Який, на відміну від світу, ніколи тебе не зрадить. А для цього найважливіше здобути божественну любов і співчуття до всього живого, і навчитися шукати передусім Царство Боже та правду Його. Тоді все потрібне для спасіння додасться нам.
