Чи став би Христос мити ноги афроамериканцям на Чорному майдані?

Останніми тижнями увага всього світу прикута до подій в США, де тривають масштабні протести. Для багатьох жителів нашої планети абревіатура «США» асоціюється зі свободою слова, демократією та ліберальними цінностями. Однак, починаючи з 25 травня 2020 року, коли під час затримання загинув афроамериканець Джордж Флойд, все, що ми спостерігаємо в США, нічого спільного з демократичними цінностями і навіть просто цивілізацією не має. За останні кілька тижнів у країні було вбито 89 поліцейських, практично повністю розгромлені центри багатьох міст, розграбовані й спалені тисячі магазинів, а від рук вуличних бандитів постраждало безліч ні в чому не винних людей. Розгул бандитизму і раптове перетворення величезної кількості ще вчора законослухняних цивілізованих громадян у дикунів вражає уяву. Масові протести, які світові ЗМІ називають «мирними», охопили не тільки майже всі штати США, але і багато європейських держав.

Джорджа Флойда, раніше викритого в зберіганні та розповсюдженні наркотиків, людину, що мав кілька судимостей і відбував термін в американських в'язницях, хоронять так, як не хоронять навіть найвидатніших вчених, філантропів і державних діячів. Позолочена труна, над якою ллє сльози мер Міннеаполіса, ридає дружина вбитого злочинця, яку він не бачив останні шість років і яку кинув із тримісячною дитиною, 13 мільйонів доларів, зібрані для сім'ї загиблого, сотні тисяч людей, щиро висловлюють свою скорботу, і тисячі представників білої раси, що стоять на колінах перед афроамериканцями з благанням про прощення» – всі ці картинки облетіли світові ЗМІ в одну мить. Більше того, зовсім недавно стало відомо, що Массачусетський університет заснував стипендію імені Джорджа Флойда. Самого Флойда зображують із німбом і ангельськими крилами, недвозначно натякаючи, що вважають його святим.

При всьому цьому ніхто не згадує, що цей чоловік під час останнього збройного розбою тримав однією рукою за горло вагітну жінку, а іншою приставив дуло пістолета до її живота, вимагаючи грошей. Саме тому уважного спостерігача не покидає думка про абсурдність всього, що відбувається – навіщо все це робиться і що все це означає?

Чорношкірих утискають?

Одна з яскравих особливостей нинішнього «Чорного майдану» в США – масове схиляння колін білих перед чорношкірими. Приклад у цьому колінопоклонінні показав головний суперник Дональда Трампа на майбутніх президентських виборах – Джо Байден. 9 червня 2020 року велика частина представників його партії і він сам стали на коліна перед афроамериканцями.

Складно сперечатися з тим, що чорношкіре населення США сотні років використовувалося в якості рабів. Але чи відбувається це досі?

Згідно зі статистикою, наданою виданням «Вашингтон Пост», за 2019 рік поліцейські застрелили в США 1003 злочинців. З них чорношкірих було 249 чоловік, в той час як білих – 405, тобто майже в два рази більше! Тож навіть факти, що лежать на поверхні, говорять про те, що підстав для таких масштабних заворушень не існує.

Це може означати, що масові акції в США мають дещо інші цілі, ніж ті, що озвучили їхні організатори. З точки зору політики все зрозуміло – вибори. Але, крім цього, протестувальники домагаються певних преференцій і для себе. Ні, мова не про права та расове рівноправ'я, мова про звичайні грабежі і прагнення уникнути відповідальності за свої дії. І під це підводиться певна технологія.

Згідно зі статистикою, наданою виданням «Вашингтон Пост» за 2019 рік, поліцейські застрелили в США 1003 злочинців. З них чорношкірих було 249 чоловік, в той час як білих – 405, тобто, майже в два рази більше!

«Грабуй награбоване», або ідеологія «колективної провини»

Зараз у США грабежі, насильство і беззаконня зводяться в ранг абсолютно «нормальних» речей і отримують виправдувальні вердикти з вуст тих, хто маніпулює громадською думкою. Так, американська журналістка Вікі Оствервейл ще в 2014 році написала про погроми в Фергюссоні: «Коли кольорові грабують магазин, вони забирають мізерну частку того, що було історично вкрадено у них... Мародери всього лише ... експропріюють те, що інакше купили б – наприклад, спиртне, – але це все одно являє собою засіб, за допомогою якого бунти допомагають суспільству, надаючи людям можливість вирішити деякі з своїх насущних проблем і створюючи простір для вільного відтворення свого життя, а не роблячи це з допомогою найманої праці». (The New Inquiry. In Defense of Looting. Серпень. 21. 2014).

Тобто, білим громадянам нав'язується думка, що вони винні в кривді своїх предків по відношенню до чорношкірого населення, а тому зобов'язані це якось компенсувати. Російський мислитель Борис Якеменко пише про це так: «Віддання себе в руки переможців, капітуляції на будь-яких умовах, готовності каятися навіть за те, що не здійснювали. Після цього неможливо зрівняти шанси – це стояння на колінах залишиться назавжди знаком тотальної втрати гідності через глобальний програш переможеним і відкриє епоху вивернутого навиворіт расизму».

Ідеологія «колективної провини» в історії

Ця ідеологія зовсім не нова. Її головний посил в тому, щоб змусити повірити в свою провину тих, хто ніяких злочинів не скоював і отримати, тим самим, моральне право чинити над ними будь-яке насильство. Ідеологи Чорного майдану, звинувачуючи біле населення в гріхах батьків або нав'язуючи їм комплекс колективної провини, хочуть виправдати свої власні грабежі і злочини, представляючи їх як «відновлення історичної справедливості».

І тут необхідно згадати, що ця ідеологія не нова, з її допомогою нацисти виправдовували єврейські погроми у Львові, Відні та Кракові, вона служила виправданням існування концтаборів. За допомогою цієї ідеології більшовики виправдовували знищення російської еліти і поміщиків в період після революції 1917 року. При цьому можна помітити, що ідея «колективної провини» безвідмовно діє незалежно від часу і місця. Наприклад, подібні акти морального самокатування і приниження ми могли спостерігати в період Євромайдану, коли Хрещатиком вели побитих правоохоронців, ставили їх на коліна й змушували каятися.

Головний посил ідеології «колективної провини» в тому, щоб змусити повірити в свою провину тих, хто ніяких злочинів не скоював, і отримати, тим самим, моральне право чинити над ними будь-яке насильство.

Християнське покаяння й «покаяння» майданне

Природно, що подібні «покаянні» акти при всій зовнішній схожості нічого спільного з християнством не мають. По-перше, справжнє покаяння зовсім не передбачає насильства. Саме значення слова «покаяння» (по-грецьки – «метанойя») говорить про зміну розуму. Примусити людину до зміни світоглядної парадигми, змусивши її стати на коліна, неможливо – цим її можна тільки принизити. Покаяння – це вираз волі, це внутрішнє бажання стати краще, відмовитися від колишніх гріхів і змінити своє життя. Але головне в тому, що покаяння – це прагнення до Бога. Тому і каятися потрібно, в першу чергу, перед Богом.

Це означає, що просити вибачення у іншої людини ми можемо тільки в тому випадку, якщо вже попросили його у Господа. Інакше акт покаяння перетвориться в обмін емоціями, нездатними вплинути на внутрішнє, духовне життя. Наприклад, п'яний чоловік може скільки завгодно просити вибачення у дружини і дітей і далі пити і бешкетувати. І тільки попросивши прощення у Бога, звернувшись до Нього, він може розраховувати на зміну себе і зміну свого життя (до речі, в перекладі з давньоєврейської термін «покаяння» – буквально означає «зміну розуму»).

Якщо б мова йшла про справжнє покаяння, сучасне цивілізоване суспільство згадало б не стільки про «пригнічення» чорношкірих злочинців у США, скільки про голодуючих дітей в Африці, які помирають десятками тисяч. Адже вони теж чорні, і їхні життя теж повинні «мати значення», чи не правда?

У цьому сенсі весь цей сучасний американський уклінний флешмоб нічого спільного зі справжнім покаянням не має. Тому що, в іншому випадку, якщо б мова йшла про справжнє покаяння (бажання щось змінити в житті стражденного чорношкірого населення), сучасне цивілізоване суспільство згадало б не стільки про «пригнічення» чорношкірих злочинців у США, скільки про голодуючих дітей в Африці, які дійсно помирають десятками тисяч. Адже вони теж чорні, і їхні життя теж повинні «мати значення», чи не правда?

Крім того, покаяння в християнстві не передбачає «колективної вини» або відповідальності дітей за гріхи батьків.

У пророка Єзекіїля читаємо: «І було мені слово Господнє таке: Що це вам, що ви складаєте приповістку на Ізраїлеву землю, говорячи: Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах! Як живий Я, говорить Господь Бог, не будете вже складати тієї приповістки в Ізраїлі!... Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову, справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде» (Єз. 18: 1-3, 20).

Йому вторить пророк Єремія: «Ось дні настають, говорить Господь, і засію Ізраїлів дім та дім Юдин насінням людини й насінням скотини. І буде, як Я пильнував був над ними, щоб їх виривати та бурити, і щоб руйнувати, і губити, і чинити лихе, так Я попильную над ними, щоб їх будувати й садити, говорить Господь! Тими днями не скажуть уже: Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах! бо кожен за власну провину помре, і кожній людині, що їсть недоспіле, оскома впаде їй на зуби!»​​​​ (Єр. 31: 27-30).

А в книзі Повторення закону сказано: «Не будуть забиті батьки за синів, а сини не будуть забиті за батьків, кожен за гріх свій смертю покараний буде» (Повт. 24:16). Крім того, у Другій книзі Царств ми зустрічаємо розповідь про Іудейського царя Амація, який убив своїх ворогів, але не заподіяв шкоди їхнім дітям: «І сталося, як зміцнилося царство в руці його, то він повбивав своїх слуг, що забили його батька царя. А синів убійників він не позабивав, як написано в Книзі Мойсеєвого Закону, що наказав був Господь, говорячи: Не будуть забиті батьки за синів, а сини не будуть забиті за батьків, а тільки кожен за гріх свій буде забитий» (2 Цар. 14: 5-6).

Таким чином, як бачимо, Святе Письмо чітко говорить про особисту відповідальність кожної людини за скоєні нею гріхи. Поняття «колективної провини» і «колективної відповідальності» – чуже християнству і говорить лише про бажання маніпулювати людьми, але не про прагнення змінити в кращу сторону.

Тому покаяння не може бути «з-під палиці» або просто тому, що «всі так роблять». Воно завжди пов'язане з прагненням до Бога, з вільною волею і бажанням змінити своє життя і звернутися від злих справ своїх.

Миття ніг і християнське смирення

Колінопреклоніння і «колективне покаяння» – не єдині квазі-релігійні атрибути подій у сучасній Америці. Крім них останнім часом додалося ще миття ніг чорним громадянам країни.

Так, група поліцейських в американському штаті Північна Кароліна помила ноги темношкірим пасторам, стоячи перед ними на колінах. На відео, опублікованому на телеканалі ABC11, видно, що на лавці сидять двоє афроамериканців – чоловік і жінка. Чоловік читає молитву, а після правоохоронці миють чорношкірим американцям ноги. Здавалося б, дане дійство повинно викликати у нас розчулення або якесь таке почуття. Але, насправді, воно викликає тільки здивування. Що своїм вчинком хотіли сказати полісмени? Що вони смиренні представники влади і служать тим, у кого чорна шкіра? А «латиносам», представникам азіатського континенту або корінним народам тієї ж Америки – ні? Чому їм теж не миють ноги??

Зрозуміло, що сам акт обмивання ніг, використаний у даному випадку, має біблійні корені. З Євангелія ми пам'ятаємо, що Христос перед вчиненням Таємної Вечері омив Своїм учням ноги. На думку святих отців цей вчинок Христа має кілька смислових значень.

Святитель Іоанн Златоуст бачить у ньому прелюдію до всієї історії Пристрастей, в якій найвищим чином була виявлена любов Ісуса Христа до «Своїх сущих у світі». Також через обмивання ніг Своїм учням Господь явив істинний приклад смирення, який полягає в бажанні служити своєму ближньому незалежно від його положення в суспільстві. Через цю дію Христос був явлений як Той, Хто «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба», і Хто «упокорив Себе, бувши слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2:7-8). Таким чином обмивання ніг вказувало на спокутний і очисний сенс розп'яття і в той же час на необхідність очищення духовного життя самих апостолів, без якого вони не могли стати причасниками спокутного подвигу.

Тому можна сміливо стверджувати, що між вчинком Христа і вчинком тих, хто показово миє ноги певним групам населення – величезна різниця.

Розмірковуючи на цю тему, не можна не згадати про практику обмивання ніг мусульманським мігрантам, яку вже кілька років здійснює «намісник Бога на землі» папа римський Франциск. Для більшості християн ця дія папи залишилася загадкою. Якщо він це робить по смиренню, то чому під спалахи камер? Якщо з любові, то чому ми не знаємо про допомогу цим людям? Якщо папа символічно вказує на необхідність мігрантам долучитися до спокутного подвигу Христа, то чому він це робить по відношенню до мусульман?

Схоже, природа обмивання ніг папою і білими поліцейськими на Чорному майдані одного порядку. І навряд чи це схожість у християнському смиренні, яка просто не може бути демонстративною, радше це вияв політтехнологій.

І сумно навіть не те, що в таких технологіях використовується релігійна тема. Прикро, що кожного разу знаходяться люди, які сприймають всі ці псевдо-релігійні маніпуляції за чисту монету. Адже, в кінцевому підсумку, нічого хорошого від подібних маніпуляцій не буває.

Людина, що використовує релігію для досягнення своїх власних, меркантильних цілей, в кінцевому підсумку не зупиниться ні перед чим. Переступивши через святиню, вбачаючи в сакральних речах тільки зброю і засіб для маніпуляції, така людина буде зі спокійною совістю порушувати вже не тільки небесні закони, але і земні. Тоді злочинці будуть зводитися в ранг святих, а гріхи – вважатися нормою.

У цьому випадку нам залишається тільки уважно дивитися за всіма процесами, що відбуваються, щоб, за словом апостола Іоанна Богослова вміти відрізняти духів світу цього від Духу Божого: «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ». (1 Іоан. 4, 1). Адже, будучи занадто довірливими і приймаючи на віру брехню і фальш сучасних лицемірів, ми не тільки втрачаємо здатність тверезо мислити, але і потрапляємо в сіті лукавого, від яких нехай позбавить нас Господь!