Як приймати чужу думку, не дратуючись

Духовник завжди лаяв свого послушника. Це тривало роками. За весь час тільки один раз він назвав його на ім'я – все говорив образливими прізвиськами. Послушник постійно ображався, але терпів. Він ставав у келії перед розп'яттям і плакав зі сльозами: «Господи, гординя моя більше на зріст, ніж я сам, допоможи мені». Так преподобний Йосип Ісихаст кував святість Єфрема Аризонського.

В основі будь-якої образи стоїть самолюбство та гординя. Та й взагалі в основі неприйняття думки та особистості іншої людини стоїть все те саме Велике «Я». Давайте пригадаємо, які переважно думки у цей час у голові: «Я розумію ситуацію краще»; «Я розібрався ґрунтовно в цьому питанні»; «Це все неправильно, Я бачу це наскрізь»; «Що він таке каже? – Я вважаю, що це абсурд»; «Як це можна не розуміти – для Мене, наприклад, все ясно» і т.д.

Світ тепер ділиться на дві частини: правильний і неправильний. Правильний той, хто говорить, як «Я» і неправильний – усі «Мої» опоненти. Є «Я» і «інший», і тут явне протиставлення.

Хтось із філософів сказав, що «пекло – це інші». Неприйняття людини через гординю – це початок пекла.

Можна втратити друга, близьку людину, роботу, любов лише через «неправильну» їхню думку. Жити в пеклі та самоті або в «ідеологічному братстві», де немає любові, а лише «правильні» чи «неправильні» думки.

Так, є річ, через яку варто ламати списи. Це любов. Це відстоювання любові до Бога – своєї віри, і любові до ближніх – їхніх імені та честі. І ця боротьба має бути у полі здорового міркування. Сама Істина, Правда і Любов – Христос, коли бачив брехню, перебував у рівному настрої. Єретикам-саддукеям Він навів доказ з Писання про існування потойбіччя і викрив їх словами «Ви дуже помиляєтеся» (Мк. 12:27). Або як вам Його перше слово після наруги, обплювання, бичування та розп'яття? Тіло було суцільною раною, Він принижений і осміяний, що висить на хресті в терновому вінці, в молитві сказав: «Отче, вибач їм, бо не знають, що творять» (Лк. 23:34).

Христос дає нам два приклади. По-перше, треба підходити якомога об'єктивніше до будь-якого питання, не включати емоції. Достатньо висловити свою думку. Далі за людиною залишається можливість обміркувати та визначитися, де істина. По-друге, помилки людини – це можливість і навіть необхідність піднести за неї молитву.

Зі своєю істиною, зі своїм болем не можна залишатися одному, треба виявити любов до опонента і навіть ворога – піднести молитву до неба.

Взагалі, будь-який конфлікт – завжди викид енергії та велика напруга. Вдумаємося, ми ніби нападом хочемо взяти гору над серцем і розумом іншого. Оголошуємо війну його переконанням. Хочемо вкласти в його голову свої думки, зробити його своїм образом і подобою. Насправді це просто нахабне порушення закону свободи, який Бог поклав в основу людської природи. Отже, у нас у принципі немає права насильно змінювати думки людей. Є право сказати з любов'ю та молитися.

Першоверховний Павел, маючи апостольську владу, говорив, що «виправляти треба з лагідністю» (Гал. 6:1), тобто без роздратування. А щоб не дратуватись, треба мати частку смирення до своєї персони.

Перш ніж навчитися приймати думку іншого, треба навчитися приймати свою думку. Перша заповідь блаженства звучить так: «Блаженні убогі духом», а далі йде друга про лагідність. Перш за все треба усвідомити: «Я такий розумний, тому що Бог мене навчив, це не моє, пишатися нічим».

Ти ніколи не передаси лагідно свою думку іншому, поки смиренно не підійдеш до своєї думки. Ти ніколи не навчишся лагідно, тобто без роздратування, слухати, доки не зрозумієш, що перед тобою людина, яка є образом і подобою Божою. Вона також стоїть перед Богом і, як каже апостол: «Перед своїм Богом стоїть і перед своїм Богом падає».

Ми не судді. Ми брати. Ми – діти одного Бога. Він упав, не згоден з нами в думці – але ж Бог його терпить і любить, і він стоїть перед нами живий і здоровий. Хто знає, може, і тобі Бог попустить падіння.

Не варто обговорення питань робити битвою. Досить просто сказати, як думаєш, перед Особою Бога, а далі – як уже буде звершено Його промислом.

Як знати, адже будь-яка зустріч посилається Богом або нам на допомогу, або ми на допомогу. Не можна упустити шанс через свою гординю і послужити тільки їй. Перед нами стоїть не шматок м'яса, а людина зі своїми потребами, переконаннями та надією. Треба послужити образу і подобі Божій, що стоїть перед нами. Головне у житті Любов і Істина, тобто любов до Бога та ближніх. Завжди ми бачимо лише поверхню у людині, його нутро, його серце бачить Бог, Він знає мотиви його вчинків і думок. Переконання, що глибоко вкорінилися, важко приймати, але вислухати без агресії ми цілком здатні.

Кожен має право вибору, свободу дій, кожного Боа судитиме окремо за його вчинки – кожен відповість за свої справи, свої слова, свої думки. Треба вдивлятися в себе, а не в іншого, шукати свої вади та свої гріхи. Ознака брехливого сумління – коли дивишся на іншого, а не на себе.

Господь вчить бачити спершу колоду у своєму оці, і тоді побачимо, як промисел Божий вийме сучок з ока брата.