Чому Фанар підтримав американський Майдан?
У США – масові заворушення з грабежами, підпалами і мародерством. Глава архієпископії Фанару у США став на бік протестуючих. Чому це сталося і що означає?
3 червня 2020 року голова архієпископії Константинопольського патріархату в Америці архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс) взяв участь в акції протесту в Нью-Йорку на підтримку руху «Black lives matter» («Життя чорних важливі»).
Ієрарх заявив, що прийшов «висловити солідарність з братами і сестрами, чиї права були серйозно порушені». На думку ієрарха, «ми повинні сформувати гучне слово проти несправедливості в нашій країні». При цьому Елпідофор повідомив, що «це мирний протест, без будь-якого насильства, і я дякую всім, тому що насильство викликає більше насильство».
Участь ієрарха Константинопольської Церкви в акції протесту відбулася вже після численних погромів, грабежів, підпалів, які прокотилися десятками міст США в рамках заворушень, які вже встигли назвати «Чорним майданом». Зі слів архієпископа Елпідофора ми можемо зробити висновок, що все це відбувається через те, що в США утискають чорношкірих і ні в що не ставлять їх життя, що люди у якийсь момент усвідомили, що більше так тривати не може і вийшли на акції протесту. Архієпископ Елпідофор в цьому їх підтримав. Благородно? Безумовно. Але чи дійсно все так, як каже ієрарх Фанару?
Положення афроамериканців: расизм або «расизм»?
Історія чорношкірого населення Америки бере свій початок у 1619 році, коли африканські невільники були завезені в Віргінію британським урядом. За період з XVI століття по XIX століття в США прибуло близько 645 тисяч негрів. Спочатку всі вони були рабами, які важко працювали. Ситуація змінилася після Громадянської війни між Північчю і Півднем, одним з результатів якої стало скасування рабства. Це було підтверджено 13-й поправкою до Конституції США, яка була прийнята в 1865 році.
Проте, в південних штатах ще довго тривала дискримінація чорного населення. У 1950-1960 роках в результаті успіхів федерального уряду і руху за громадянські права, расова дискримінація була законодавчо заборонена. І поступово ситуація повністю змінилася.
Зараз влада і суспільство прагнуть проявляти по відношенню до афроамериканців «компенсаційні» заходи, покликані виправити історичну несправедливість.
Наприклад, компанія Google витрачає сотні мільйонів доларів щоб врівноважити расовий склад серед своїх співробітників, зокрема – збільшити число фахівців з чорним кольором шкіри.
З'явилося навіть таке поняття, як «зворотна дискримінація», коли обмежують права білого населення заради ідеї спокутування його «історичної провини». Показовим прикладом є позов в 2003 році проти пожежного департаменту міста Нью-Хейвен в США, який відмовився підвищувати білих по службі, щоб не образити чорношкірих співробітників.
Проте, історично склалося, що в багатьох випадках чорношкіре населення в США живе окремими групами, а рівень освіти і добробуту в «чорних кварталах» нижче, ніж в цілому по країні. В результаті, там значно вищий рівень злочинності. Незважаючи на те, що відсоток афроамериканців в США не перевищує 13%, частка скоєних ними злочинів – не менше половини. Тому цілком логічно, що значна кількість затриманих поліцією злочинців мають чорний колір шкіри. Але чи означає це, що поліцейські – расисти, а афроамериканців жорстоко гноблять?
Чому почалися заворушення в США?
Жорсткість роботи поліцейських США відома всім. Про неї часто згадують в Україні, коментуючи незадовільну роботу поліції в нашій країні. Саме завдяки методам американської поліції, США до останнього часу вважалася однією з найбезпечніших для проживання країн.
Але 25 травня 2020 року все змінилося. Увечері цього дня співробітники ресторану Cup Foods Міннесоти викликали поліцію через спробу одного з покупців розплатитися фальшивими грошима. Копи, які прибули, поклали підозрювану особу на землю, вважаючи, що той перебуває в стані наркотичного сп'яніння. Методи були жорсткими, поліцейський притиснув і утримував шию злочинця коліном, в результаті той помер.
Загиблого звали Дордж Флойд. Йому було 46 років. Раніше він був судимий і сидів у в'язниці – спочатку за крадіжку, а пізніше за збройне пограбування вагітної жінки, в будинок якої він увірвався в пошуку грошей і наркотиків.
Прецеденти з жорсткими затриманнями поліцією чорношкірих злочинців траплялися в США і раніше. У 2013 році, після того як був виправданий поліцейський, який убив під час затримання чорношкірого підлітка Трейвона Мартіна, виник рух «Black lives matter» («Життя чорних важливі»). У 2014 році під цим гаслом проходили протести, викликані смертю двох інших афроамериканців, проте широкого резонансу вони не мали.
Однак у 2020 році смерть Джорджа Флойда призвела до небачених раніше масових заворушень в десятках містах США. Чому?
Американський Майдан як головний козир президентських виборів
3 листопада 2020 року в США пройдуть вибори президента. Головні суперники – чинний президент Дональд Трамп і кандидат від демократичної партії Джо Байден. Головне завдання Трампа – зберегти стабільність і порядок в країні, його ж конкурент зацікавлений в ситуації, яка демонструє нездатність чинного президента цей порядок забезпечити.
Зараз в десятках міст США йдуть не просто протести, а справжні погроми з грабежами, пожежами і вандалізмом. Найжорсткіші сутички між поліцією і протестуючими пройшли 2 червня в Нью-Йорку. Манхеттен, серце міста, знищений. Демонстранти били вітрини і грабували магазини на П'ятій Авеню. У Мережі є безліч відео, де «протестувальники» трощать вітрини, виносять з магазинів речі і підпалюють те, що не змогли винести.
Вкрай цікава інформація про те, що існують організовані групи людей, які свідомо направляють натовп на зіткнення з поліцією і погроми магазинів, не беручи в них безпосередньої участі.
Під час своєї прес-конференції генеральний прокурор США Білл Барр зазначив, що «складається враження, ніби в багатьох місцях насильство сплановано, носить організований характер». На думку Барра, ці сили «використовують ситуацію для реалізації власної, насильницької програми».
Оглядач The New York Post Міранда Дівайн стверджує: «У соцмережах є чимало відео, на яких відображені "загадкові особистості", що розбивають вікна магазинів, але нічого не крадуть, або прорізають огорожі поліцейських ділянок, але не перекидають ці паркани». За словами Дівайн, це «внутрішні терористи, які захопили мирні протести по всій країні».
Цікаво, що від погромів страждають не тільки білі жителі США, але і афроамериканці. Ті самі, «життя яких важливе». На цьому відео розгніваний чорний чоловік звертається до співвітчизників: «Ви чините неправильно! Я теж з гетто. Ви повстали через несправедливість білих? Навіщо руйнувати мій бізнес? Навіщо ви зламали мій грузовик? Навіщо ви вкрали мій комп'ютер? Я намагався жити, як нормальні люди, намагався годувати сім'ю, як ви не розумієте»!
Тим часом, Джо Байден фотографується з чорношкірими демонстрантами, стоячи на колінах, тим самим показуючи, що «він з народом».
Також політик заявляє, що на вулицях США зараз саме «мирні протестувальники»: «Коли мирних демонстрантів за наказом президента розганяють від порога народного дому, Білого дому, із застосуванням сльозогінного газу і світлошумових гранат, щоб організувати фотосесію у благородній церкви, можна пробачити нас за переконання, що президента більше цікавить влада, ніж принципи».
Український і американський Майдани – чи є різниця?
Зараз в Мережі поширюється жарт: «У зв'язку з карантином фахівці з кольорових революцій змушені працювати вдома». Не будемо оцінювати рівень дотепності цієї фрази, нагадаємо лише, що в кожному жарті є частка правди.
Між нинішньою ситуацією в США, яку вже встигли охрестити «Чорним майданом» і подіями євромайдану в Україні існує цілий ряд очевидних аналогій.
1. Обидва Майдани почалися незадовго до президентських виборів в своїх країнах.
2. В обох Майданах зацікавлена опозиція правлячої влади.
3. Обидва Майдани супроводжувала масштабна медійна підтримка, в якій громадян переконують у виправданості протестів і навіть в їх необхідності.
4. Наявність організованих груп, що направляють протести в потрібному напрямку.
5. І в Україні, і в США не існувало безумовних причин для масових протестів, і, тим більше, заворушень. Рівень добробуту українців в 2013 році був на порядок вище, ніж після євромайдану, а обіцяного лідерами протестів приєднання до Європи так і не відбулося. У США не існує проблеми расизму, в усякому разі настільки серйозної, щоб викликати такі масштабні заворушення.
Очевидно, що в подіях обох країн присутня робота політтехнологів, які вміло роздмухують обурення громадян і направляють їх в потрібне русло.
3 червня в США з'явилася ще одна аналогія з українським Евромайданом – підтримка акцій протесту з боку деяких релігійних організацій. Зокрема, ієрарха Константинопольського патріархату архієпископа Елпідофора.
Фанар і демпартія США
Однією з ключових складових організації та перемоги євромайдану була участь там уніатів і Київського патріархату. Обидві структури активно закликали українців до акцій протесту і досі пишаються цим фактом. Після перемоги євромайдану і УГКЦ і УПЦ КП отримали від «переможців» чимало преференцій. Уніати, з локальної Церкви, зосередженої, в основному, в Галичині перетворилися в структуру, яка миттєво поширилася по всій Україні. Розкольники ж в результаті наденергіних дій минулого президента Петра Порошенка отримали Томос ПЦУ. Не останню роль в томосному процесі зіграв і нинішній глава архієпископії Фанару в США архієпископ Елпідофор.
Схема співпраці УГКЦ і ПЦУ з лідерами євромайдану була простою, але ефективною – «ми допомагаємо вам – ви допомагаєте нам».
Цілком логічно припустити, що ієрарх Фанару вирішив піти такою ж дорогою і скопіювати вдалий симбіоз релігії і влади, застосований в Україні. І тут необхідно згадати, що буквально напередодні, 2 червня, архієпископ мав намір зустрітися з Дональдом Трампом, проте в останній момент президент США зустріч скасував. Чому це сталося – невідомо, але в підсумку Фанар, очевидно, вирішив підтримати протилежну сторону.
І це логічно, тому що ієрархи Константинопольського патріархату мають з Джо Байденом тривалу і плідну співпрацю. Патріарх Варфоломій неодноразово відвідував нинішнього кандидата від демократичної партії в США, Байден наносив візити на Фанар. Зустрічався глава Фанару і з попереднім суперником Трампа на президентських виборах від демократів – Хілларі Клінтон.
Але все ж, чому ієрарх Фанару, який до останнього часу переживав лише про майбутнє в США еллінізму, раптом перейнявся правами чорношкірого населення своєї нової батьківщини?
Які дивіденди може отримати Константинопольський патріархат від підтримки «мирних протестувальників»?
Перш за все, необхідно пам'ятати, що в генах Константинопольського патріархату закладено прагнення до співпраці з сильними світу цього. Українці могли в цьому зайвий раз переконатися зовсім недавно, коли патріарх Варфоломій вписав ім'я Порошенка в церковний Томос ПЦУ. Безумовно, зараз сам «сильний світу цього» знаходиться в США, і починаючи з патріарха Афінагора, предстоятелі та ієрархи Константинопольської Церкви наполегливо шукали дружби з керівництвом цієї держави. У разі ж перемоги Байдена на президентських виборах позиції Фанару зміцняться ще більше.
Другий аргумент – популяризація своєї Церкви в очах місцевого населення, така ось незвичайна творча форма місіонерства. Адже незважаючи на те, що Архієпископія Фанару в США порівняно (з Туреччиною) численна, для більшості американців вона залишається абсолютно невідомою етнічною Церквою для греків, яка охоплює не більше 0,5% населення.
Третій – особиста впізнаваність і популярність. З огляду на величезну увагу до подій навколо «Чорного майдану» і прагнення ієрархів Фанару до громадських контактів, участь в протестах значно додасть архієпископу Елпідофору «політичної ваги».
***
Залишається тільки питання – де у всьому цьому віра і прагнення нести людям Христову правду?
Нагадаємо, що одним з пунктів сумнозвісного рішення Синаксиса Фанару 11 жовтня 2018 року, дав старт створенню ПЦУ і початку гонінь на УПЦ, був лукавий заклик «утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій і помсти, щоб перемагали мир і любов Христа». Чому лукавий? Та тому що на Фанарі прекрасно усвідомлювали, що саме їх дії по легалізації українського розколу і приведуть до тих самих «захоплень церков, монастирів та іншого майна, а також будь-яких інших насильницьких дій».
Тепер ієрарх Фанару в США точно так само підтримує одну зі сторін конфлікту і при цьому міркує про неприпустимість насильства, кажучи що, мовляв, «насильство викликає більше насильство».
Зовсім нескладно зрозуміти, що участь представників духовенства на одній зі сторін конфлікту зовсім не сприятиме його вирішенню. Ми це вже проходили в Україні.
Справжня позиція Церкви не може бути в підтримці лукавих проектів закулісних політтехнологів в надії заручитися дружбою і підтримкою сильних світу цього.
На жаль, черговий раз доводиться констатувати, що представники найславетнішої і авторитетної Церкви роблять дуже неоднозначні кроки. І нам залишається лише сподіватися, що вони не призведуть до ескалації конфлікту ні в американському суспільстві, ні в Православній Церкві.
