Монголи, більшовики та Десятинний монастир
Влада вирішила знести Десятинний монастир як нібито побудований незаконно та який не вписується в ансамбль археологічного комплексу. Однак за цим рішенням стоять інші причини, і наслідки його непередбачувані.
15 лютого 2023 року Господарський суд Києва ухвалив рішення про демонтаж будівлі Десятинного монастиря УПЦ. Розміщення церкви на земельній ділянці музею, на думку суду, суперечить його цільовому використанню. Це порушує вимоги пункту «а» частини 1 ст. 91 Земельного кодексу.
Міністр культури Олександр Ткаченко назвав Десятинний монастир «храмом-кіоском» та розповів, що він «знаходиться в буферній зоні пам'яток ЮНЕСКО, де заборонене нове будівництво, а також порушує ансамбль історичного археологічного комплексу "Десятинна церква"». Дивна заява, особливо якщо врахувати, що цей самий «ансамбль» чомусь не порушується поганими дорогами, напіврозваленими будинками чи кіосками з горілкою та цигарками.
Рішення про знесення храму викликало обурення серед вірян УПЦ, які впевнені, що причини його прийняття зовсім інші, а саме – зусилля влади щодо заборони Церкви.
До ухвали суду про знесення обителі слід додати ще й той факт, що настоятеля Десятинного монастиря єпископа Гедеона (Харона) позбавили українського громадянства. Говорити після цього, що знесення диктується лише тим, що він «порушує ансамбль», як написав Ткаченко, – це цинізм найвищого ступеня.
Саме з цієї причини голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Климент (Вечеря), коментуючи рішення суду, заявив, що «спостерігаючи за останніми діями держави в релігійній сфері, стає зрозуміло, що у владі є якісь сили, які <...> з ксерокопічною точністю насаджують у сучасній Україні ленінські ідеї по боротьбі з релігією. Спочатку ці люди перетворюють храми Лаври на місце для концертів. А сьогодні взагалі пропонують храм знести».
Владика продовжив, що «вже був період, коли почали з руйнування храмів, а закінчили атеїстичним терором і масовими репресіями проти віруючих». За його словами, «дії влади із закриття та руйнування храмів – це відкритий виклик українським православним християнам, чиї релігійні переконання збираються розтоптати найогиднішими радянськими методами».
коли почали з руйнування храмів, а закінчили атеїстичним терором і масовими репресіями проти віруючих. Нічого нового не буде.
Тож що відбувається насправді?
Десятинний та історія
Десятинний монастир, розташований у серці Києва, є однією з найважливіших історичних та релігійних пам'яток у країні. Його історія сягає Х століття, коли Київ був столицею Київської Русі, могутньої держави, яка відіграла вирішальну роль у розвитку Східної Європи.
Найперша Десятинна церква була збудована святим і рівноапостольним князем Володимиром та стала першим кам'яним храмом на східнослов'янських землях, фактично виконуючи функцію центру християнства у регіоні. Назва його походить від десятини, яку великий князь виділяв зі своїх доходів на підтримку Церкви.
Перший Десятинний храм був зруйнований під час монгольської навали у XIII столітті, але пізніше був відбудований у XIX столітті. За радянських часів храм використовувався як склад і музей атеїзму, при цьому багато його цінних артефактів було втрачено або знищено. А в 1928 році храм і зовсім було зруйновано.
У 1991 році, після здобуття Україною незалежності, Десятинний монастир було повернуто Українській Православній Церкві. Однак невдовзі це стало предметом запеклої суперечки, яку ініціювала Українська православна церква Київського патріархату.
Тодішній керівник УПЦ КП Філарет Денисенко стверджував, що саме його організація має право власності на монастир. Суперечка щодо права власності на Десятинний монастир досі повністю не вирішена, і, мабуть, влада вирішила, що монастир треба просто знести.
Десятинний та гоніння
То в чому ж причина рішення суду в Києві?
В останні роки УПЦ зазнає дедалі більшого тиску з боку українських «псевдопатріотів», які вважають, що Церква є перешкодою для культурної та політичної незалежності країни. Вони стверджують, що послідовники УПЦ не є справжніми українцями та не можуть бути патріотами своєї країни. Чи не абсурд?
Компанія з дискримінації та переслідування УПЦ за весь цей час приймала різні форми, від нападів на храми та інші релігійні об'єкти до фізичного насильства або судових позовів проти членів Церкви. Рішення про знесення Десятинного монастиря є останнім прикладом цієї тенденції і, звісно, має викликати реакцію різних громадських зарубіжних організацій, стурбованих ерозією свободи віросповідання в Україні.
Також очевидно, що рішення про знесення є частиною більш широкої тенденції нетерпимості та екстремізму в українському суспільстві, яка характеризується зневагою до прав людини, релігійної свободи та верховенства права. Що, до речі, вже зазначають і в Європі.
Наприклад, канцлер Німеччини Олаф Шольц нещодавно заявив, що для вступу до Євросоюзу в Україні мають дотримуватися права людини. За його словами, умови вступу до Євросоюзу однакові для всіх і не можуть бути скасовані через війну. Він наголосив, що «кожен кандидат має відповідати необхідним критеріям, щоб стати членом ЄС – це стосується питань верховенства права, демократії, дотримання прав людини та боротьби з корупцією».
І ось, замість того, щоб захищати права та свободи всіх своїх громадян, зокрема й членів УПЦ, влада України приймає рішення про знесення Десятинного монастиря. Навіщо? Щоб догодити «псевдопатріотам», для яких рішення про знесення Десятинного монастиря – символічний акт, що посилює напругу в суспільстві та «правильність» усіх дій, спрямованих проти Церкви.
Проте спроби нинішнього уряду грати на боці «псевдопатріотів» – це дурість, бо жодних дивідендів з їхнього боку не буде.
Бо всі ті, кому максимально вигідна боротьба проти Церкви та конфлікти всередині України, просто прагнуть влади, і їм байдуже, яким шляхом це прагнення буде реалізовано.
Крім того, Зеленському треба пам'ятати, що дії проти Церкви не лише помилкові, а й несумісні з принципами свободи віросповідання та з Конституцією України.
Зрештою, історія Десятинного монастиря відображає складну та часто бурхливу історію України та всього регіону.
Його будівництво було символом зростаючої могутності Київської Русі, а його руйнування під час монгольської навали ознаменувало початок нової епохи в історії регіону.
Його відбудова у ХІХ столітті Російською імперією була ознакою зростаючого впливу Російської держави у регіоні, а його використання як складу та музею атеїзму за радянських часів – відбивало антирелігійну політику радянського режиму.
Монастир, таким чином, має яскраве символічне значення, і рішення про його знесення теперішньою владою може стати черговим поворотним моментом в історії нашої країни.
Очевидно одне – попередні руйнування Десятинного храму, а потім і монастиря (монголами та «совєтами») нічого доброго ані Україні, ані її народу не принесли. Тож яку мету насправді переслідують ті, хто вирішив знову його знести?
