«Я вбила Соню»: 100 ударів ножем за віртуальну образу

Школярка з Химок заманила свою однокласницю до чоловічого туалету, витягла кухонний ніж і завдала їй 100 ударів ножем, з яких 26 – по обличчю. Після зробленого вона повернулася до класу із закривавленим ножем у руці і сказала: «Я вбила Соню».

Тільки вдумайтеся в цей жах: 11-річна дівчинка просто покромсала свою однокласницю ножем і спокійно повідомила клас про подію.

За словами нападаючої, бажання убити свою однокласницю з'явилося у неї через те, що та «розповіла всі її секрети», а останньою краплею стала сварка через комп'ютерну гру «Genshin Impact». Все так просто, і від цього ще страшніше.

Сім'я та цінності

З погляду психології не можна сказати, що тільки в сьогохвилинному конфлікті криється причина страшного інциденту. Бо якби всі дитячі конфлікти та сварки закінчувалися поножовщиною, то до 12 років не дожив би ніхто. Отже, є й інші чинники, які спровокували небачену агресію щодо іншої людини. Адже дівчинка продовжувала різати ножем свою однокласницю, не злякавшись ні виду крові, якої було дуже багато, ні криків жертви та її благання припинити це божевілля. Вона продовжувала бити. Звідки ж така жорстокість?

Ми знаємо, що майже всі проблеми людини пов'язані з її ставленням до гріха і, як наслідок, до добра і зла. Є речі, які для віруючих людей – гріх, а для невіруючих – невинна або навіть приємна розвага. Природно, що це ставлення формується в сім'ї, а отже, саме там більшість причин, що впливають на наші вчинки.

Мелвіра виховувалась у сім'ї, якій чужі християнські принципи, згідно з якими кожна людина створена за образом і подобою Божою. Це означає, що кожна людина має внутрішню цінність та гідність, незалежно від її походження чи обставин. Тому будь-який акт насильства чи агресії по відношенню до іншої людини є серйозним порушенням цього фундаментального переконання.

Ми покликані любити ближнього як самого себе, і ставитися до інших з повагою та добротою, навіть коли ми не згодні з ними, або коли вони завдають нам неприємностей. В іншому випадку життя, яке суперечить християнству, звичайно ж призведе до відсутності морального керівництва дитини. Результат ми бачимо.

У що нам вірити?

З іншого боку, наше суспільство не застраховане від насильства та агресії навіть серед дітей. Проте повідомлення про причетність матері дівчинки до окультних практик робить цю ситуацію дуже показовою.

Так, коли стало відомо, що нападницю звати Мелвіра, а її ім'я – це ім'я магічного монстра з гри World of Warcraft, багато стало зрозумілим. Ще більше світла на ситуацію пролила інформація, що мати Мелвіри – нумеролог.

Відомо, що нумерологія – віра у релігійні, езотеричні чи містичні зв'язки між числами та майбутнім чи характером людини. Крім того, це поняття також означає вивчення числового значення букв у словах, іменах та ідеях і часто пов'язане з паранормальними явищами, астрологією та іншими ворожіннями.

Тобто мама Мелвіри професійно займається ворожіннями, паранормальними явищами та іншою відвертою, з погляду християнина, бісовщиною.

Так, багато хто не вірить, що подібні заняття можуть завдати шкоди людині. Але факти говорять про інше.

Чи сумісні магія та християнство?

Біблія застерігає нас від участі в окультних практиках і пошуку знань чи сили з джерел, що не виходять від Бога. Наприклад, у Повторенні Закону 18:10-12 говориться: «Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою».

Таке жорстке ставлення до будь-яких духовних практик, які не співвідносяться з вірою в Бога, зрозуміло і пояснюється впливом їх на думки та поведінку людини. Як християни ми віримо, що в нашому існуванні є духовний вимір, і що на наші думки та дії можуть впливати як добрі, так і злі духовні сили. Тому нас застерігають від участі в окультних практиках і пошуку знань або сили з джерел, відмінних від Бога.

Крім того, вплив окультних практик може знизити чутливість людей до надприродних та духовних сфер, змушуючи їх більш терпимо ставитися до зла.

Хто спілкується із нашими дітьми?

Якщо до нумерології додати цілодобовий комп'ютер і відеоігри, то коло замкнеться.

Справа в тому, що відеоігри, як і будь-які інші засоби масової інформації чи розваги, мають досить сильний, а часом і вирішальний вплив на наші думки та емоції. Наприклад, відеоігри з насильством можуть викликати агресивну поведінку.

Дослідження показали, що жорстокість та агресія, свідками яких ми стаємо під час перегляду телевізора або під час цифрових ігор, суттєво знижують чутливість до насильства у реальному житті та роблять нас більш сприйнятливими до агресивної поведінки.

Це означає, що і як батьки, і як християни, ми зобов'язані вибирати такі форми розваг, які позитивно чи хоча б нейтрально впливають на душі і серця наших дітей.

Підведемо підсумок

Християни – це люди, які люблять, принаймні, прагнуть цього. Це люди, які вбачають в іншому образ Божий, а не об'єкт заздрості чи ворога. Ми не маємо ворогів. І саме цьому ми маємо навчати своїх дітей. Без фундаментального християнського виховання ми просто фізично не зможемо виростити нормальних членів суспільства.

Крім того, ми повинні у прямому розумінні цього слова уникати звичаїв і вірувань, які суперечать християнському вченню і можуть негативно вплинути на нашу свідомість і в результаті на поведінку. Не можна загравати зі злими духами, не можна вступати з ними в контакти будь-якого роду. Тому що їхня мета – занапастити людину, знищити її, стерти з лиця землі. Ніколи спілкування із сатаною не закінчувалося для людини добре.

Нарешті, спроба однієї дитини вбити іншу через комп'ютерну гру говорить нам, батькам і дорослим людям, що захоплення цифровими технологіями, всі ці «лайки» та ігри можуть перетворити дітей на нелюдів.

Винні у цьому ми з вами. Ми, які замість спілкування зі своєю дитиною просто даємо їй телефон у руки, а пізніше – купуємо приставку чи ноутбук, щоб зайняти її чимось, і щоб вона «не морочила нам голову». В результаті ми втрачаємо наших дітей навіть раніше, ніж вони навчилися говорити, тому що спілкуються не з нами, а з екраном смартфона.

Нападницю судитимуть. Але чомусь є таке почуття, що судитимуть не Мелвіру, а кожного з нас, кожного, хто допустив цьому статися. І не так фізично, як на духовному рівні.

Дівчинка, яка отримала 100 ударів ножем, вижила. Але питання: чи виживемо ми з вами, наше суспільство, людство взагалі, якщо нічого прямо зараз не зробити, щоб подібне не повторилося?

Навряд чи.

І це насправді страшно.