Мусульманська молитва у Святій Софії: що це означає?
У річницю захоплення Константинополя в Святій Софії в присутності президента Туреччини звучала мусульманська молитва. Що це означає для Фанару і Православ'я?
29 травня 2020 р. Туреччина широко відзначила 567 річницю взяття Константинополя турками-османами під проводом султана Мехмеда II. Ключовим моментом святкувань було прочитання 48-ї сури Корану, яка називається Аль-Фатх (Перемога) в соборі Святої Софії, колись головному храмі всього православного світу. У Святій Софії вже знову співає мулла, вперше після 1934 року. А турки влаштовують світлові шоу, під час яких на залишках стін колись славного міста Константинополя показують світлові сцени захоплення цього міста, і пишаються цим.
Отже, молитва, яку вже кілька місяців погрожували вимовити в храмі Святої Софії турки, і проти якої безуспішно протестували греки все-таки відбулася.
Наступного дня Міністерство закордонних справ Греції виступило з офіційним протестом про неприпустимість читання сури Корану в храмі Святої Софії. Цього слід було очікувати, але цікава аргументація протесту. Цитуємо: «читання уривків з Корану в храмі Святої Софії, всесвітньому об'єкті, який знаходиться під захистом ЮНЕСКО як частина всесвітньої культурної спадщини і є музеєм з 1935 року, є неприпустимою спробою змінити характер цього пам'ятника, а також кинути виклик релігійним почуттям християн у всьому світі».
Аргументація протесту дуже показова: тобто, Коран там не можна читати тому, що це музей під захистом ЮНЕСКО, і тільки в другу чергу згадано про почуття християн. Про те, що взагалі-то кажучи Свята Софія – це православний храм, який створювався православними віруючими для православного богослужіння в заяві взагалі немає ні слова. До речі сказати, патріарх Варфоломій, якого напередодні турецькі ЗМІ звинуватили в пособництві державному перевороту 2016 р. взагалі промовчав. Принаймні офіційний сайт Константинопольського патріархату про це нічого не повідомив.
Звичайно, бувають православні ієрархи і предстоятелі, які весь свій час віддають молитві і для яких публічні контакти із зовнішнім світом – тяжкий тягар. Будемо відверті – патріарх Варфоломій цілком комфортно почуває себе в спілкуванні з сильними світу цього. Часті контакти з політиками США (Джо Байден, Хіларі Клінтон, Барак Обама та інші), регулярні виступи на різних міжнародних економічних форумах та інше. Словом, ніщо не заважало главі Константинопольського Патріархату виступити з жорсткою заявою проти осквернення головної святині своєї Церкви, закликати весь цивілізований світ засудити дії турецької влади.
Тим більше, що через кілька годин після молитви у Святій Софії на відкритті однієї з лікарень турецький Президент заявив про те, що його країна має повне право перетворити Святу Софію в мечеть: «Коли Мухаммед увійшов в місто, його вітали як рятівника. Начебто вони його чекали. Собор Святої Софії, замість того, щоб бути зруйнованим через релігійну ненависть, став красивішим і був запропонований мусульманам після падіння. Їм було надано це право», – сказав він.
Це дуже яскрава заявка на лідерство Туреччини в мусульманському світі, якого послідовно домагається Р. Ердоган. Але це ще і дуже чіткий діагноз Константинопольському патріархату, публічна демонстрація реального стану речей і знищення амбіцій і ілюзій фанаріотів і їм співчуваючим.
Судіть самі: на сьогодні в Стамбулі всього лише близько 700 греків. Хоча ще 20 років тому їх там було ще близько 3000. З них кілька десятків живе на Фанарі – маленькому кварталі в Стамбулі. Там живе патріарх Константинопольський, співробітники патріархії, кілька митрополитів, у більшості з яких немає жодного реального приходу, але які носять гучні титули стародавніх візантійських міст Смирни (суч. Ізмір), Нікеї (Ізнік) і т.д. Кілька років тому в Стамбулі була закрита остання грецькомовна газета «Апоевматіні» (Вечір).
Служіння в Софії – дуже чіткий діагноз Константинопольському патріархату, публічна демонстрація реального стану речей і знищення амбіцій і ілюзій фанаріотів і їм співчуваючим.
По всій території Туреччини Константинопольський патріархат має не більше 10 реальних парафій, де на більш-менш регулярній основі відбуваються богослужіння. Номінально парафій нараховується близько 80, але в більшості з них служби проходять приблизно раз на рік, і то це вважається хорошим показником. Поруч з такими храмамим проживають як правило кілька греків, які і доглядають за такими храмами і заради яких турецька влада їх не закриває зовсім.
Але більшість християнських церков в Туреччині – це будівлі, які руйнуються, в яких вже дуже давно не проводяться богослужіння і які стають здобиччю вандалів і чорних археологів. Старовинні храми грабують мало не відкрито.
Християни, які залишилися, та й просто небайдужі місцеві жителі направляють в уряд листи з проханнями зберегти ці храми бодай в якості культурної спадщини. Але це навряд чи можливо, тому що для того щоб храм жив, в ньому повинна звучати молитва, в ньому повинні збиратися віруючі. А їх немає...
На додаток до картини повної деградації Константинопольського патріархату в самій Туреччині можна додати те, що там не залишилося ніяких православних навчальних закладів. Патріархія вже багато десятиліть живе під загрозою виселення зі Стамбула на Афон або в інше місце, а патріарху недавно натякнули, що можуть притягнути його до кримінальної відповідальності за державну зраду, оскільки він, за деякими відомостями, брав участь в організації державного перевороту в 2016 р.
Все вищесказане може здатися такою собі зловтіхою, що мовляв Константинопольському патріархату потрібно співчувати і допомагати, а не акцентувати увагу на його жалюгідному стані. І дійсно це було б так, якби самі греки не вважали день взяття (падіння) Константинополя ... своїм національним святом.
29 травня одночасно з мусульманською молитвою у Святій Софії в Стамбулі в США, в Грецькій православній архієпископії Америки відбулося онлайн святкування захоплення Константинополя в 1453 р. Незважаючи на повний абсурд такого заходу, в Американській архієпископії заявили: «Щорічне святкування падіння Константинополя є не тільки спогадом про падінні столиці Римської імперії 29 травня 1453 року перед османами, які взяли "королеву міст", засновану святим Костянтином Великим одинадцятьма століттями раніше. Це також свято візантійської культури і еллінської культури, які виникли в результаті цієї ключової події у світовій історії».
Вважати руйнування візантійської столиці початком виникнення візантійської і еллінської культури – це не тільки абсурд, а й вражаючий рівень самосвідомості сучасних представників Константинопольського патріархату.
І ось сьогодні ці ієрархи, які існують на фінанси з Америки і керуються вказівками звідти ж, численні митрополити без єпархій і практично без парафій беруть на себе сміливість втручатися в справи інших Помісних Церков. Вони скасовують власні документи 330-річної давності, вони вирішують кого призначити «блаженнішим митрополитом Київським», а кого позбавити цього титулу, вони вказують українським архієреям (які на відміну від константинопольських керують кожен декількома сотнями реальних, а не номінальних парафій з тисячами віруючих), яку церковну юрисдикцію їм покинути, а який підкоритися.
Якщо в Туреччині в Константинопольському патріархаті всього лише кілька сотень віруючих, а за кордоном їх приблизно 5 млн, то виникає закономірне питання: а чому патріарх не знаходиться там, де його паства? Наприклад, в Греції або США, де проживає близько 3 млн віруючих константинопольського патріархату. Чому він так затято чіпляється за свою невелику резиденцію в Стамбулі? Відповідь очевидна: це дозволяє йому позиціонувати себе спадкоємцем великих Константинопольських патріархів минулого, претендувати на титул «вселенського», боротися не просто за лідерство, а за верховенство в Православному світі. І головним аргументом на свою користь виставляти славне минуле Візантійської імперії, якої не існує вже більше ніж півстоліття.
Якщо у Туреччині в Константинопольському патріархаті всього лише кілька сотень віруючих, а за кордоном їх приблизно 5 млн, то виникає закономірне питання: а чому патріарх не знаходиться там, де його паства? Відповідь очевидна: це дозволяє йому позиціонувати себе спадкоємцем великих Константинопольських патріархів минулого, претендувати на титул «вселенського», боротися не просто за лідерство, а за верховенство в Православному світі. І головним аргументом на свою користь виставляти славне минуле Візантійської імперії, якої не існує вже більше ніж півстоліття.
На жаль, фанаріоти продовжують жити фантомними болями або мріями про минуле. І незважаючи на те, що реальний світ вже зовсім інший, вони продовжують намагатися керувати світовим Православ'ям і вершити суд над усіма Помісними Церквами. Але ж це, по суті, можна назвати торгівлею повітрям, а точніше історією. Тому, що нічого іншого у них вже не залишилося. Всі досягнення богословської думки, всі прекрасні богослужбові гімни, іконопис і архітектура – все це вже в минулому. Однак прикрим є інше. Своїми діями представники Константинопольського патріархату завдають непоправної шкоди Православ'ю. Вони протиставляють одні Помісні Церкви іншим і провокують такі крайні заходи, як розрив євхаристійного спілкування. В результаті діяльності Константинопольського патріархату Православна Церква не зміцнюється, не збільшується, а навпаки стає роз'єднаною і більш слабкою. І мусульманська молитва в стінах Святої Софії – це закономірний результат цієї діяльності.
Практично всі історики визнають, що глибинною причиною падіння Константинополя в 1453 р. був стан самого візантійського суспільства, його пороки і пристрасті, що розрослися до катастрофічних розмірів. Ось як написав невідомий візантійський автор XV ст. в поемі «Плач на падіння Константинополя» незабаром після цієї події:
«О горе нам! За злых людей пришла к нам злая гибель,
За нечестивых христиан погиб державный город,
За наши тяжкие грехи наказаны мы казнью,
За наш богопротивный нрав попали в руки турка.
О, лишь пороки христиан, лишь преступленья наши,
Лишь мятежи, обман и ложь и мерзости иные
Виной тому, что по стране разлился пламень бранный,
Что высокопрестольный град погиб в его пыланье,
И православная земля лежит в крови и прахе.
Увы, мы собственной рукой в тщеславном ослепленье
Вели к погибели наш град, святой Константинополь:
Иначе бы его вовек не одолели турки!»
Судячи з усього, історія знову повторюється ... «Ось ваш дім зостається порожній для вас» (Лк. 13:35).
