Вознесіння Господнє: Свято, закладене в основу Церкви Христової
День Вознесіння Господнього – хороший привід задуматися над тим, що особисто нам дав Христос, чи ми розуміємо значення Його слів, дій і вчинків, чи є їх співучасниками?
Пролунали останні вигуки «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» і ми увійшли в Свято Вознесіння! Події, які відбулися на Оливковій горі, нам всім добре відомі, але тут не стільки важлива пам'ять про них, скільки розуміння того, яке відношення вони мають до справи спасіння людства.
Нагадаймо собі, що саме Вознесінням Господь завершує Свій Спокутний подвиг, про що так чудово пише Володимир Миколайович Лоський: «Своїм вознесінням Він, насамперед, з'єднує землю з небесними сферами – з небом чуттєвим; потім Він проникає в емпірей, проходить крізь ангельські ієрархії і з'єднує небо духовне, світ умоглядний з чуттєвим світом. Нарешті, Він приносить у дар Батькові всю повноту з'єднаного в Ньому всесвіту, як новий космічний Адам, що з'єднує тварне з нетварним».
Тему можна розвивати й далі, але, думаю, що багато священиків докладно розкриють її у своїх проповідях у день Вознесіння. Тому мені хотілося б більше уваги приділити тим, скажімо так, аспектам свята, які досить часто вислизають від нашої уваги. Мова піде про паремії, які читаються на Великій вечірні.
Час читання паремій незаслужено вважається не особливо важливою частиною служби – з першими словами паремій, сказаними читцем, парафіяни видихають, розсаджуються по лавках і відлітають у своїх думках далеко за межі храму.
Перед читанням паремій здійснюється кадіння на стихірах, потім вхід, прокимен – все це змушує нас дещо підібратися, бути уважним і зібраним. Таке ж далі читання уривків із Старого Завіту, тим більше пророчих книг, власне, ці самі паремії, досить часто розслаблюють молільників. Час читання паремій незаслужено вважається не особливо важливою частиною служби – з першими словами паремій, сказаними читцем, парафіяни видихають, розсаджуються по лавках і відлітають у своїх думках далеко за межі храму.
Це небезпечна тенденція. Не можна забувати, що богослужіння – це живе спілкування з Живим Богом, бо від пороку неуважності потрібно позбавлятися.
Отже, святу Вознесіння Господнього присвячені три паремії: два читання з книги пророка Ісаї і одне – з пророка Захарії. Без претензій на докладний розбір всього тексту, спробуємо зупинитися на найбільш, як мені здається, цікавих і значущих словах.
У другій паремії читаємо наступне: «Проходьте, проходьте ви брамами, чистьте дорогу народові! Будуйте дорогу, будуйте дорогу, дорогу ту биту, очистьте від каменя, підійміть над народами прапора!» (Іс. 62, 10).
Вознесінням завершується Спокутний подвиг Спасителя, далі піде створення Його Церкви і в справу проповіді повинні вступити самі християни.
Деякою мірою, можна сказати, що це слова, звернені до нас. Для того щоб краще зрозуміти чому так, потрібно звернутися до церковнослов'янського тексту, де є невелике, але важливе уточнення: «брама» і «народ» у наведеній цитаті від імені Христа названо «Моїми», а тому мова тут йде про новозавітну Церкву.
Вознесінням завершується Спокутний подвиг Спасителя, далі піде створення Його Церкви і в справу проповіді повинні вступити самі християни. Саме поняття «брами» передбачає, що є хтось за ними, «всередині», і хтось перед ними, «зовні». Так ось пророча заповідь вказує на необхідність служіння тим, хто ще не пізнав Христа.
Місія – це не доля окремої «купки» професійних проповідників, але необхідна умова життя всякого християнина. Свято Вознесіння – це черговий привід задуматися над тим, що особисто мені дав Христос, що для мене зробив, чи розумію я значення всіх Його слів, дій і вчинків, чи є їх співучасником? Все це дуже важливо, адже від цього залежить те, яким (!) Спасителя побачать в мені зовнішні люди... і чи побачать взагалі?
Не забуваймо, що Вознесіння Господнє і пов'язана з ним справа спасіння людини також є догматом, без якого неможливе існування Церкви Христової.
Про це ж ідеться й у першій паремії, що складається всього з пари віршів: «І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір'я, і полинуть до неї всі люди. І підуть численні народи та й скажуть: Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його!» (Іс. 2, 2-3).
Багато святих отців, такі як Василій Великий, Кирило Олександрійський, Григорій Двоєслов вказують на те, що під «горою дому Господнього» потрібно розуміти саме Церкву.
Звернемо увагу на словосполучення «на кінці днів». Цю вказівку можна віднести до різних тимчасових періодів, але тут важливіший той факт, що в будь-якому випадку, «поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір». Святитель Іоанн Златоуст уточнює, що у пророка йдеться про непереможність догматів. Давайте не забувати, що Вознесіння Господнє і пов'язана з ним справа спасінняу людини також є догматом, без якого неможливе існування Церкви Христової. Саме поняття «гори» тут є чудовою алегорією, так як будь-яка війна проти гори – безглузда.
«Так якби незліченні війська нападали на гори, – продовжує Златоуст, – натягаючи луки, кидаючи списи, підводячи облогові знаряддя, гори вони не могли б пошкодити, але самі відступили б, проявивши власну силу, так і всі, що воювали проти Церкви, її не похитнули, а втративши власну силу, осоромолись, при нанесенні ударів опиняючись безсилими, при нападі впадаючи в виснажливість, при самій дії зазнаючи поразки».
У пареміях є багато вказівок на Церкву, при цьому не можна забувати, що Церква це не тільки якийсь земний релігійний інститут, але перш за все Тіло Христове, членами якого є і люди, і ангели; і святі, і грішники, що каються.
Церква Христова стояла і буде стояти до найостанніших часів, але при цьому на неї йдуть і будуть продовжуватися нападки й переслідування. Побічно про це ми можемо прочитати і в третій паремії: «І того дня стануть ноги Його на Оливній горі, що перед Єрусалимом зо сходу, а Оливна гора на свої половини роздвоїться, на схід і на захід, на дуже велику долину. І на північ осунеться половина гори, а половина її на південь» (Зах. 14, 4).
Якщо говорити про історичний рівень розуміння цього тексту, то багато тлумачів відносять його до часу руйнування Єрусалиму тоді ще майбутнім імператором Титом у 70 році. Тобто розкол гори надвоє і відкриття долини на сході означає можливість втечі уцілілих від полону і смерті жителів столиці. Типологічне розуміння даного уривка, як пише владика Віссаріон (Нечаєв), означає переслідування язичників на Церкву, але «вона не загине від гонінь»; а «багато хто з віруючих у Христа вціліють від гонінь і знайдуть безпеку під дахом Вишнього».
Усі наведені міркування, безумовно, цікаві, але мимоволі виникає запитання: а яке відношення вони мають до Вознесіння, так і, власне, нашого спасіння? Ось начебто і Оливна гора згадується, але, наприклад, ні Кирило Олександрійський, ні Єфрем Сирін, ні Ієронім Стридоський не відносять безпосередньо наведену цитату пророка Захарії до цього свята.
Ми члени Церкви «войовничої», але прагнемо в Церкву «торжествуючу», а тому ні утисків, ні гонінь, ні бід, ні випробувань ми не повинні боятися.
Повернімося до слів Володимира Лоського про те, що Спаситель Своїм Вознесінням з'єднує «умоглядний світ зі світом чуттєвим». У пареміях же є багато вказівок на Церкву, при цьому не можна забувати, що Церква – це не тільки якийсь земний релігійний інститут, але перш за все Тіло Христове, членами якого є і люди, і ангели; і святі, і грішники, що каються. Церква складається з «торжествуючої» і «войовничої» частин, і все це стало можливим саме завдяки Вознесінню, завдяки проходженню Христом «крізь ієрархії ангельські» і принесенням у дар Батькові всієї повноти з'єднаного з Ним всесвіту.
Ми ж, християни, все ще проходячи свій земний шлях, повинні постійно пам'ятати про це, пам'ятати про те, що наша справжня Вітчизна на Небі, що ця наша «космічна кулька» – лише «перевалочний пункт», «вокзал».
Ми члени Церкви «войовничої», але прагнемо в Церкву «торжествуючу», а тому ні утисків, ні гонінь, ні бід, ні випробувань ми не повинні боятися. Вони є або будуть в житті кожного християнина, адже «через великі утиски треба входити нам в Царство Боже» (Діян. 14, 22). Але всьому цьому є своя межа, на відміну від безмежного блаженства з Вознесеним і Тим, Який возносить нас, Христом. І дай Бог нам пам’ятати про це, щоб не втратити «безмежність» заради «граничності».
