Мир на Донбасі: ПЦУ і УГКЦ поспішають на допомогу?

18 травня нардеп від «Слуги народу» Ірина Верещук заявила, що до складу так званої Тристоронньої контактної групи по переговорах на Донбасі можна включити главу ПЦУ Епіфанія Думенка і главу УГКЦ Святослава Шевчука. На її думку, участь цих людей в переговорах про мир на Донбасі може допомогти вирішити існуючі проблеми. Напередодні інший представник влади, міністр з питань тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков, заявив що в переговорах можуть брати участь священнослужителі. У лютому 2020 року Держдеп США заявив, що ПЦУ повинна брати участь в реінтеграції Донбасу. Чи випадкові всі ці заяви? Чи справді глави ПЦУ і УГКЦ можуть допомогти мирному процесу, і головне – чи прагнуть вони самі до миру на Донбасі?

Мінські домовленості, створення Консультативної ради і «сватання» туди Епіфанія з Шевчуком

Війна на Сході України триває вже майже 6 років. Практично відразу після її початку, тобто ще влітку 2014 року, була створена так звана Тристороння контактна група (далі ТКГ), в яку, крім України, входять ОБСЄ і Росія. Головне завдання ТКГ – знайти спосіб мирного врегулювання військового протистояння на Донбасі. Саме в рамках ТКГ 5 вересня 2014 року був підписаний Мінський протокол, який передбачав, зокрема, припинення вогню на території Донецької та Луганської областей України. З того часу мінські домовленості неодноразово порушувалися, а всі спроби закінчити війну на Донбасі мирним шляхом закінчувалися нічим.

І ось, з приходом нового Президента, у народу України зажевріла надія, що військове протистояння, нарешті, завершиться, а українська влада від слів перейде до справи.

У жовтні 2019 року радником секретаря Ради Національної безпеки і оборони України з реінтеграції Донбасу став Сергій Сивохо, який дійсно намагався робити конкретні кроки по мирному врегулюванню протистояння. На його думку, не останню роль в цьому питанні може зіграти Українська Православна Церква, яка здатна виступити медіатором мирного процесу.

12 березня 2020 року відбулася презентація Національної платформи щодо примирення і єдності – центру, який об'єднує державні і громадські ініціативи щодо вирішення проблем, які існують в Україні. Однак в сам день презентації платформи радикали побили Сергія Сивохо, а презентацію – зірвали. Коментуючи інцидент Сивохо написав: «Декому мир не потрібен. Вони хочуть війни. Тому, що війна – це бізнес і великі гроші». 20 березня його звільнили.

Пізніше стало відомо, що на засіданні ТКГ 11 березня 2020 року був підписаний документ про необхідність створення Консультативної ради, до якої увійдуть представники непідконтрольних Україні територій Донбасу.

Однак незабаром стало відомо, що замість представників ОРДЛО українська сторона припускає залучати переселенців, що живуть на підконтрольній території України. При цьому думка жителів самопроголошених республік при виборі людей, які будуть представляти їх в Консультативній раді, всупереч формулювань документа про створення Ради, враховуватися не буде. Про це повідомив міністр з питань тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков.

На думку чиновника, склад Ради повинен включати в себе і священнослужителів. Правда, Резніков не уточнив кого ж саме він має на увазі. Зате зробив одне дуже важливе зауваження: кандидатури учасників мирних переговорів повинні підбиратися з урахуванням ступеня суспільної довіри до них з обох боків лінії розмежування.

І ось, 18 травня Ірина Верещук озвучила імена «священиків», яким довіряють, на її думку, по обидві лінії фронту, і які допоможуть досягти миру на Донбасі – Святослав Шевчук і Епіфаній Думенко.

При цьому нардеп підкреслила, що влада «повинна розширити представництво рівно настільки, наскільки це буде потрібно, і щоб це викликало прийняття в суспільстві». Епіфанія Думенка і Святослава Шевчука вона вважає релігійними авторитетами, які можуть приєднатися до діалогу. Більш того, вона впевнена, що глави ПЦУ і УГКЦ «не зашкодять справі», а на репліку ведучого про те, що присутність цих осіб може викликати неоднозначну реакцію у представників непідконтрольних територій, нардеп відповіла, що не бачить в цьому проблеми.

Чи випадкові подібні заяви представників нової української влади? Навряд. Не можна не згадати, що ще в лютому 2020 року ідентичний посил, про участь Епіфанія в реінтеграції Донбасу, пішов від держсекретаря США Майкла Помпео. Під час візиту в Україну глава Держдепу обговорив з Думенком роботу «митрополичого фонду ПЦУ», який нібито повинен реалізувати ряд соціальних проектів, в тому числі спрямованих на реінтеграцію Донбасу.

Навряд чи представники української влади не врахували в цьому питанні думку «заокеанських друзів». Але чи дійсно участь керівників ПЦУ і УГКЦ ніяк не позначиться на позитивному результаті мирних переговорів? Адже домовлятися про мир повинні ті, хто дійсно хоче миру. А якщо згадати хоча б малу частину того, що говорили Святослав Шевчук і Епіфаній Думенко про військовий конфлікт на Сході України, то є всі підстави засумніватися в тому, що цим людям дійсно потрібен мир.

УГКЦ і війна на Донбасі

В одній зі своїх недавніх проповідей, уже в період, коли Президент Зеленський активно просував мирний процес, Святослав Шевчук заявив: «Від війни на Донбасі втомилися тільки ті, хто думає лише, як врятувати свою шкуру». На його думку, «дуже небезпечно, коли в таких обставинах хтось буде говорити про необхідність за будь-яку ціну, нехтуючи правдою і справедливістю, закінчити війну». Святослав Шевчук постійно підкреслює, що йому і його прихильникам «не потрібен мир на Донбасі за будь-яку ціну».

Не можна не згадати і про риторику Шевчука під час президентських виборів рік тому. Для глави УГКЦ (вдумаймось, предстоятеля Церкви) найголовніша якість для президента – бути хорошим головнокомандувачем. Святослав Шевчук постійно підкреслював, що вибирати потрібно саме головнокомандувача, прозоро натякаючи на Порошенка: «Якщо ми говоримо про президента України – це перш за все верховний головнокомандувач країни, яка де-факто знаходиться в стані війни. Ви зрозумійте, що вибираючи президента, ви вибираєте того, хто буде командувати військами і захищати нашу країну. Чи має той чи інший кандидат для цього необхідні вміння, риси, досвід чи ні?».

Глава УГКЦ багато разів давав зрозуміти Володимиру Зеленському, що його структура і люди, які за нею стоять, не мають наміру відступати від своїх принципів і не готові йти на компроміси. Чи може людина з такими настроями допомогти в мирних переговорах? І головне, як його особистість сприймуть жителі Донбасу, які вже стільки років живуть в стані війни?

ПЦУ і війна на Донбасі

Позицію Епіфанія в питаннях війни і миру практично не відрізнити від позиції УГКЦ і Шевчука. Її можна коротко сформулювати гаслом «війна до переможного кінця».

У новорічному привітанні за 2019 рік Епіфаній побажав українцям «переможного завершення війни на сході України». За його словами, «на цей вівтар незалежності вже покладені тисячі людських життів кращих синів і дочок нашого народу. Тому нехай Господь допомагає нам йти далі по шляху правди, який приведе нас до повної перемоги». Тільки перемога і тільки війна до переможного кінця – з таким настроєм непросто йти на переговори про мир, чи не так? Але далі з миротворством у Епіфанія було зовсім погано.

Коли Зеленський став президентом, він попросив лідерів релігійних організацій взяти участь у запису відеозвернення із закликом до миру. Епіфаній був єдиним, хто відмовився це зробити. І дуже показова аргументація його відмови. Главу ПЦУ збентежив фрагмент тексту, який йому запропонували вимовити. Він відмовився озвучити слова про те, що потрібно припинити розмовляти мовою гармат і автоматів. Епіфаній побоявся, що його виступ можуть сприйняти, як заклик до переговорів з ОРДЛО. До тих самих переговорів, до яких влада має намір його зараз залучити.

Що цікаво, Думенко, як і Шевчук, вважає, що головними якостями президента країни має бути вміння керувати військами і давати відсіч агресії. Точно також, як і глава УГКЦ, керівник ПЦУ закликав на президентських виборах 2019 року голосувати не за людину, яка прагне до миру, а за головнокомандувача: «Президент є Верховним Головнокомандувачем. Тому від нашого вибору залежить наближення перемоги над агресором і досягнення не капітуляції перед ворогом, до якої, кажучи про мир, фактично закликають частина політиків, а справжнього справедливого миру». Нагадаємо, що на думку глави ПЦУ «справедливий мир» – це війна до переможного кінця, без будь-яких переговорів і тим більше компромісів з протилежною стороною.

Про мілітаристську риторику Епіфанія і Святослава Шевчука дуже чітко висловився митрополит Горлівський і Слов'янський Митрофан, який має можливість спостерігати війну зсередини: «Люди, які знаходяться на передовій, в окопах, і з того, і з цього боку, війни не хочуть. Війни хочуть ті, кому вона вигідна. Шкода, що в числі цих людей виявилися глави ПЦУ і УГКЦ, хоча вони повинні були б хотіти іншого».

Елементарна логіка говорить, що будь-які військові дії мають стратегічне значення лише в разі просування і зміцнення сил на нових територіях, або ж протидії просуванню противника.

Війна на Донбасі ось уже майже 5 років представляє взаємні обстріли супротивників, що знаходяться на статичних укріплених позиціях. Обстріли, в результаті яких дуже часто гинуть і страждають мирні жителі.

Зараз світ абсолютно прозорий для поширення інформації. Все, сказане і Шевчуком, і Думенком миттєво стає відомо на непідконтрольнійц території Донбасу – тієї самої, з якої українська влада шукає миру. Давайте запитаємо себе – а як жителі ОРДЛО сприймають особистості глав УГКЦ і ПЦУ після всіх їхніх висловлювань та необхідності продовження війни?

УПЦ і мир на Донбасі

Парадоксально, але Ірина Верещук, озвучуючи імена Шевчука і Думенка в якості можливих учасників переговорів з представниками ДНР і ЛНР, чомусь не назвала імені Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія. А адже саме ця людина є реальним, а не вигаданим релігійним авторитетом для всіх жителів України. УПЦ зробила для миру на Донбасі незрівнянно більше, ніж всі інші релігійні структури країни разом узяті.

Церква вже давно довела, що її послідовну миротворчу позицію позитивно сприймають по обидві сторони конфлікту. Протягом всіх років триваючого конфлікту, УПЦ постійно проводить роботу зі звільнення полонених. Причому, по обидва боки.

18 грудня 2016 року після дворічного полону повернули десантника 80 аеромобільної бригади Тараса Колодія, а 27 грудня 2017 року відбувся наймасштабніший обмін полоненими з початку конфлікту. Тоді Київ передав самопроголошеним ЛНР і ДНР 230 українських громадян, а на підконтрольну Києву територію повернулися 73. Вже 17 серпня 2019 митрополит Онуфрій посприяв порятунку ще 15 українських солдат.

Крім того, наша Церква постійно збирає матеріальну допомогу для жителів Донбасу, займається благодійністю на непідконтрольних територіях, а у висловлюваннях священноначалія постійно підкреслюється бажання миру і припинення війни на нашій багатостраждальній землі.

Ось слова Блаженнішого Митрополита Онуфрія: «Наша Церква засуджувала і громадянську війну, що почалася в 1917 році, і нинішню, якій поклала початок "Революція гідності". Починаючи з 2013 року, ми закликали до примирення і прощення один одного. Тільки так ми збережемо цілісність нашої країни і дамо їй можливість розвиватися. Позиція Церкви полягає в тому, що необхідно припинити війну і перестати вбивати один одного».

Точно також і під час зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським (на якій були присутні і Шевчук, і Думенко), Блаженніший митрополит Онуфрій говорив не про «особливий шлях», «війну до переможного кінця», «території» або «національні інтереси», а про цінність людського життя і важливість миротворчого процесу: «життя людини нічим не може бути виправдане або викуплене. Вона – найдорожче у всьому світі. Те, що ви почали цю місію миротворчості, – ми вам за це вдячні і розуміємо, що це складний процес. Але його треба було почати – процес не може мати успіху, якщо хтось його не почне».

Навіть з цих кількох прикладів можна зробити висновок, що якщо хто і може допомогти в мирному врегулюванні конфлікту на Донбасі, то це буде тільки Предстоятель УПЦ.

Українська Православна Церква з самого початку цієї війни зайняла не просто нейтральну, а миротворчу позицію. Наші ієрархи, священнослужителі та миряни намагалися і намагаються примирити ворогуючі сторони. УПЦ ніколи не говорить про «війну до переможного кінця». Не говорить тому, що в такій війні не може бути переможців, тому, що розуміє – говорити треба не про ненависть, а про любов, не про війну, а про мир. Адже для Церкви і ті, хто живе на Заході України, і ті, хто живе на Сході і в Криму – це чада, а не виборці, діти, а не електорат. Тому не може Церква закликати до того, щоб одне Її чадо вбивало інше. Наш Бог – це Бог миру, а не війни. І саме тому, вчинки і слова Блаженнішого – це вчинки і слова людини миру. А значить, і в мирних переговорах повинні брати участь тільки ті, хто насправді прагне до миру. Якщо, звичайно, владі дійсно потрібен мир.