Що таке Антипасха, або Навіщо потрібне Великодня оновлення
Якщо Великдень – це перемога життя над смертю, то Антипасха – смерті над життям? Чи все не так, як здається на перший погляд? Про це в матеріалі прот. Володимира Долгих.
26 квітня Православна Церква святкує неділю Антипасхи. Грецька приставка ἀντί, що позначає протидія або протиставлення, спочатку мене трохи бентежила. Якщо Великдень – це перемога життя над смертю, то Антипасха – смерті над життям? Виходить, тоді практично весь Старий Завіт, від гріхопадіння до пришестя Спасителя, це одна суцільна Антипасха? В якійсь мірі так, але є ще й інші міркування з цього приводу. Але про все по порядку.
Відразу зазначимо, що в контексті календарного циклу етимологічно термін «Антипасха» потрібно розуміти в значенні «замість Пасхи». З IV століття, цей восьмий день святкування, служив завершенням великодніх урочистостей. Якщо розглянути формальну сторону неділі Антипасхи, то ми побачимо, що богослужіння тут відбувається повністю за Тріоддю Цвітною, за чином дванадесятих свят, хоча сам день таким святом не є.
Символіка восьмого дня подумки відсилає нас до життя світу прийдешнього і тут же звучить попереджувальний «дзвіночок» від апостола Павла: «Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився» (Євр. 4,1). Не можна не згадати про думки блаж. Феофілакта Болгарського, який стверджує, що тут апостол виявляє поблажливість до читачів його послання і пом'якшує свою промову.
У духовному житті православних християн часто доводиться спостерігати явище, яке можна було б назвати «післяпасхальним розслабленням».
Але давайте поставимося до себе все-таки суворіше. Неділя Антипасхи – це ще й час, щоб підвести деякі підсумки. У духовному житті православних християн (і, звичайно ж, в собі самому) часто доводиться спостерігати явище, яке можна було б назвати «післяпасхальним розслабленням». Якщо погляд своєї пам'яті звернути назад і подивитися, як були проведені Страсна і Світла седмиці, щось мені підказує, ми побачимо досить суттєву різницю між ними. І справа тут не у зв'язаних з ними подіях, а в ступені наших духовних зусиль. А карантин (куди ж без нього) тільки загострив це явище.
Згадаймо, як кожен з нас переживав щодо можливості потрапити в храм на Страсні Євангелія і поховання Плащаниці? Як ми турбувалися через можливість/неможливість бути присутнім на богослужінні у Великодню ніч і стати причасниками Тіла та Крові Господніх? Як настоятелі храмів не могли нічого спрогнозувати далі, ніж на день-два? Всім відомі страшні і величні Євангельські події, «притравлені» подіями в країні і світі, змушували кожного з нас турбуватися, а від того і вживати більше, ніж зазвичай, духовних зусиль. Але ось вже і Світла седмиця підходить до свого завершення.
Всім відомі страшні і величні Євангельські події, «притравлені» подіями в країні і світі, змушували кожного з нас турбуватися, а від того і вживати більше, ніж зазвичай, духовних зусиль.
Який підсумок? Нехай кожен дасть собі відповідь: не вийшло так, що зустрівши благополучно Великдень, ми після цього розслабилися дужче? Не вийшло так, що вивільнений в умовах карантину час ми витратили не на подяку Воскреслому Христу, а на «залипання» у соцмережах, іграх, фільмах й іншій нісенітниці?
І тут негативну роль відіграє ще один, начебто незначний, фактор, а точніше наше ставлення до нього. Всю Світлу седмицю, замість вечірнього та ранкового правила, покладено читання Великодніх Часів. Як часто цей припис ми сприймаємо як легалізацію своєї молитовної ліні? Молитовне послаблення Церквою введено не для того, щоб ми «законно» розслаблялися, не обтяжуючи себе зусиллями в духовному житті, а для того, щоб Світлу седмицю провести разом з Воскреслим Христом у Таїнстві Причастя Його Тіла і Крові.
І нехай у храмі, членами якого ми є, не служать кожен день, це не може бути для нас виправданням, адже, наприклад, стихири Пасхи і Пасхальний канон є в кожному молитвослові. До того ж спів канону не припиняється і буде відбуватися щонеділі аж до віддання Свята.
Антипасху ще називають оновленням Великодня. Причину такого іменування ми можемо знайти в двадцятій главі Євангелія від Іоанна.
Про гріхи говорю не тільки я, але і блаженний Августин, який наставляє у восьмий день Великодня новохрещених. Віднесемо його слова ми, «досвідчені» християни, до себе, адже ми скуштували у день Світлого Христового Воскресіння такої солодкої їжі, що, сприйнявши образ святого дитинства, повинні з усією старанністю оберігати його: «Таке дитинство властиво великим. Гордість є помилкова велич порожніх людей. Якщо вона оволодіває думками, то піднімаючи, разом і скидає, пишаючись, робить суєтним, роблячи пихатим, доводить до приниження. Смиренний не може бути шкідливим, гордий не може бути нешкідливим». Загалом, «нагнітати» і «моралізувати» я далі не буду, висновки тут напрошуються самі собою.
Антипасху ще називають оновленням Великодня. Причину такого іменування ми можемо знайти в двадцятої главі Євангелія від Іоанна. Тут ми читаємо про явище Христа своїм учням в перший день Воскресіння (Ін. 20,19), коли з ними не було апостола Фоми і в восьмий день (Ін. 20,26), коли відбувся відомий діалог з апостолом Фомою. Таким чином, цей недільний день став Новим після першого Недільного дня. Ось тут нам варто знову оглянути і весь Старий Завіт, і саму Пасху, й Антипасху.
Певною мірою можна сказати, що день Антипасхи – це момент вступу недільного дня до свого «царювання».
У святителя Кирила Туровського є в цьому плані для нас чудові слова: «В минулий тиждень Святої Пасхи було здивування для неба і залякування для пекла, і оновлення тварюки, і позбавлення світу, руйнування пекла і нехтування смерті, воскресіння мертвих і погублення оманливої влади диявола, порятунок же людського роду Христовим воскресінням; в минулий тиждень збіднів старий закон і поневолилась субота, – збагатилася Церква Христова і зацарював день недільний».
І далі він додає, що не будуть більше називати богами стихії, пекло вже не прийме в жертву немовлят, припинилося ідолослужіння, а людський рід не тільки врятований, але і освячений Кров'ю Спасителя світу. Зубожів і старозавітний Закон, адже знедолені тепер криваві жертви козлів та телят, а недільний день тепер царює серед всіх інших днів тижня. В якійсь мірі можна сказати, що день Антипасхи – це момент вступу недільного дня до свого «царювання».
Антипасха – це можливість знову доторкнутися до пасхальної радості, ще раз почути спів пасхального канону.
Якщо Пасха Господня – це оновлення світу, позбавлення від смерті, звільнення від пекельних уз, то Антипасха – це оновлення Воскресіння. Саме тому протягом усієї седмиці артос стояв у храмі, а в восьмий день переломлюється і роздається вірним. Саме поняття «оновлення» не повинно нас бентежити, так як в ньому немає натяку на якесь в'янення або втрату того, що було дано людству у Воскресінні Христа. Навпаки – це повернення до Свята свят і Торжества із торжеств.
Ось, що говорить тут святитель Григорій Богослов: «Древній і з доброю метою встановлений закон шанувати день Оновлення, краще ж сказати, з днем Оновлення шанувати нові добродійства і шанувати не раз, а багато разів, щоразу як з новим зверненням року повертається той же день, щоб дароване благо з часом не згладилось із пам'яті і не зникло, загубившись у глибині забуття».
Антипасха – це можливість знову доторкнутися до пасхальної радості, ще раз почути спів пасхального канону, а ми маємо наказ від царя Давида «співати Господеві пісню нову» (Пс. 149,1). І навіть якщо витрачені даремно попередні дні, то ще не витрачені даремно наступні дні. Святкування Світлого Христового Воскресіння триває, а день Антипасхи нехай стане для кожного з нас ще й оновленням зусиль, щоб утримати радість про Воскреслого Спасителя.
Христос Воскрес!
