Чому не хотіли канонізувати Серафима Саровського
Недільна проповідь до дня пам'яті преподобного Серафима, Саровського чудотворця.
Найперші асоціації, які виникають у душі, коли я згадую преподобного Серафима Саровського, це, звичайно ж, «радість моя» старця.
Втім, у земному житті батюшка Серафим із зовнішнього боку не мав жодних приводів для радості. Братія монастиря вважали, що він принадний, миряни пускали чутку, що старець чаклун. Шанувальники старця не давали йому спокою навіть у лісових нетрях і дошкуляли запитаннями: «За кого заміж виходити, за рудого чи чорнявого?», «У кого корову краще купити?» і т.п. І він часто ховався від відвідувачів. Єдині, кому отець Серафим не міг відмовити, то це дітям. Коли він чув, як тоненький дитячий голосок кликав його на лісовій галявині: «Батюська Селафім, ти де?», він виходив із укриття. А знав же, що це дорослі спеціально послали дитину, щоб викликати його на розмову про чоловіка-п'яницю, про сусідку-злодійку...
Світ навколо нас
Коли наша душа звертається до Неба і довіряється Богові, що живе в глибині нашого серця, в душу приходить тиша та спокій. Але як тільки ми відриваємо очі від Вищого світу і починаємо дивитися на всі боки, то відразу ж бентежимося, зневірюємося і задаємося питаннями: а чи є люди навколо нас? Чи залишилася ще бодай якась богоподібність у тих, хто з натхненням вбиває інших людей заради того, щоб багаті стали ще багатшими, а життя бідних стало зовсім нестерпним?
Брехня, підлість, страх, ненависть приліпилися до кожної молекули повітря так, що дихати стає нестерпно важко. Яка там «радосте моя», яке «ваше боголюбство»? Тут би самому не зірватися і не перетворитися на злісного вовка або на божевільного зайця.
Духовний досвід старчества
Досвідчені в духовному житті отці навчають нас тому, що страх є найбільшою перешкодою на шляху спасіння. Насамперед вони мали на увазі не просто фізичний страх за своє життя, а страх того, що Бог про тебе зовсім забув. Що Той, Хто «скрізь все і вся виконує» не хоче звернути на тебе уваги. Нам часто здається, що Бог пішов «у Своїх справах» і до нас Йому немає жодної справи.
Але Богу нема куди йти, Він завжди на місці. А Його місце – весь світ, і навіть більше того, чого ми не можемо й уявити. І на людей Він дивиться не згори, а зсередини них самих. У цьому короткому житті біди і спокуси святі отці приймали як дар від Бога, тому що з досвіду знали – тільки через них можна отримати благодать спасіння.
Занепокоєння та безпристрасність
Поки в нас живуть новини, побоювання, поки розум зачаровано дивиться фільм на тему «Що ще може статися», світ Божий у душу не проникне. Наша уява та фантазії займаються тим, що замазують собою навіть маленькі щілини, через які благодать змогла б проникнути в душу. «Якщо вибереш досконалу довіру Богу, не будуй жодних планів, стань мирним і лагідним і віддай Богові всі свої турботи та піклування. Якщо вибереш безпристрасність, повністю упокори перед Богом і людьми свій егоїзм, щоб здобути Духа Святого. Чим більше ти прив'язуєшся до світу, тим міцніше й сильніше твої прихильності, що забирають зрештою всі твої сили. Зупини розум молитвою і прокинься в благодаті духу» (старець Симон Безкровний).
Молитва у дусі святого Серафима
«Молитовна практика не повинна бути безглуздою рутиною. Це найвище мистецтво з'єднання душі з Богом у людському серці, це слухання серцем Його тихих потаємних розуміння і споглядання духом Його пресвітлого блаженного буття» (старець Симон Безкровний).
Наша біда в тому, що ми живемо не серцем, а головою. Чи не духом, а душевними переживаннями. Усі наші скорботи починаються з голови. Ми просимо Бога позбавити нас однієї скорботи, як ворог роду людського тут же підставляє іншу. І чим старшим стаєш, тим дедалі більше їх валиться на нашу голову. Починаючи війну зі скорботами, ми лише посилюємо їхню дію. Так світ вбиває нас і забирає всі наші сили як фізичні, так і духовні. Що ж робити?
Не воюй із скорботами
Досвід подвижників такий – не воюй зі скорботами, віддай їх на волю Божу, прийми все, що Господь пошле тобі в житті, та заспокойся. Так знайдеш мир і ту саму радість, яка жила в серці преподобного старця Серафима. Утихомир свій розум, і отримаєш у дар від Бога безпристрасність серця.
Духовне життя не в тому, щоб дотримуватися церковного уставу, слухати лекції богословів і читати книги святих отців. Духовне життя в умінні залишатися спокійним і зберігати мир у будь-якій ситуації, у будь-якій загрозливій обставині. Або ми занурюємося з головою у світ і починаємо переживати і хвилюватися, або ж прибігаємо до безстрашності і віддаємо все на Божу волю.
Господь завжди дає нам зробити свій вибір. Покаянно молитися означає змінюватися. Скільки спокус не приходило б у наше життя, всі вони нам даються з єдиною метою – навчити нас смиренності. Все в світі просякнуте гіркотою розчарувань, «воистину суета всяческая, житие же сень и соние, ибо всуе мятется всяк земнородный». Неможливо поєднати у собі віру у вічного Бога і віру в непорушність світу.
Не потрібно будувати ілюзій
Навіть незважаючи на очевидні ознаки «початку хвороб», я бачу, що багато людей, причому люди віруючі, цього не хочуть визнавати. «Все мине», «перемелеться», «треба потерпіти і житимемо як раніше». Та не перемелеться, і вже не буде, як раніше, ніколи! Буде так, як ніколи ще не було.
Вогонь, яким буде спалений світ, тільки починає розгорятися та набирати сили. А початок цього вогню у серцях людей, сповнених енергією злості та ненависті. Кожне таке серце – пекельний сірник, який ходить і підпалює навколо себе.
Світ не вічний. Все, що отримало початок у часі, здобуде в ньому і свій кінець. І сам час також, якось розпочавшись, колись закінчиться. Вічний тільки Бог, і те, що буде з Ним, навіки пов'язане. Але ще раніше, ніж прийде кінець цього світу, може прийти кінець нашого земного життя. На цьому кінці потоне все, за що ми сьогодні так переживаємо. То, може, краще спрацювати на випередження, втопити всі ці тривоги ще до того, як наша душа покине своє тіло?
Мирська метушливість – ознака одержимості світом, із неї і починаються всі наші проблеми.
Чудова канонізація старця Серафима Саровського
Архімандрит Серафим (Чичагов), що зібрав безліч різних відомостей про життя старця Серафима Саровського, склав на підставі піднятих архівів «Літопис Серафимо-Дивеєвського монастиря» і передав ці матеріали безпосередньо Миколі II, в обхід Священного Синоду. Як людина досвідчена у церковних справах, він знав, що сенсу розмовляти із синодалами немає жодного. За це оберпрокурор Побєдоносцев назвав майбутнього священномученика «пролазою та шахраєм».
Царська сім'я давно шанувала саровського старця і навіть вважала, що їхня дочка Олександра отримала завдяки йому зцілення, і за молитвами до батюшки Серафима у них народився син. Цар віддав розпорядження оберпрокурора Синоду готувати матеріали до канонізації старця Серафима.
Але синодали не здавалися. Наприклад, останки старця були тлінними, не благоухали, який він тоді святий? У той час навіть найвище духовенство вважало, що у святого обов'язково мають бути нетлінні мощі. Для того, щоб спростувати ці забобони, митрополиту Антонію (Вадковському) довелося написати ціле богословське розслідування з цього приводу. Тільки після того, як цар Микола II, незважаючи на опір оберпрокурора та членів Синоду, наполіг на канонізації старця Серафима, вона таки відбулася.
До речі, одна з причин, через яку святість батюшки Серафима піддавалася сумніву, була та, що він приймав у себе в келії всіх підряд, без різниці статі, звання та віку. А ще ходили хибні чутки та підозри, які викликала опіка старця над дивеєвськими сестрами. Тобто наклеп диявольський на святих людей, як тоді, так і зараз, залишається незмінним. Жаль тільки, що самі наклепники так і не змогли винести з історії потрібні для себе уроки.
Закони спасіння загальні для всіх
Чим більше людина одухотворюватиметься, тим отруйнішим буде жало ненависті оточуючих. Коли люди нас применшують, Бог підносить, і навпаки. Збирай крихти благодаті по піщинці, «торгуй», як вчить батюшка Серафим, часом і вкладай у нього такі думки, справи, почуття та бажання, які б давали добрий прибуток Духа Святого.
«З'єднавши розум із серцем, зроби своє міркування загартованим і гострим, як гострий меч, щоб ним відсікати всі гріховні нечисті помисли та помилки, як сказав Господь: "Продай одяг свій і купи меч" (Лк. 22:36). Не багатіючи мріями, зроби свою молитву подібною тонкій нескінченній шовковій нитці, щоб вона легко ввела тебе в вушко голки Царства Небесного, бо "зручніше верблюдові пройти крізь вуха голки, аніж багатому ввійти в Царство Боже" (Мф. 19:24)» (старець Симон Безкровний).
