Антивоєнне звернення Богородиці
Ви чули про Сталінградську Мадонну? Вона була намальована у Різдвяну ніч прямо посеред бою. Тоді була війна. Як і зараз у нас...
Коли я вперше побачив образ Сталінградської Мадонни, то був вражений присутністю в ній того духу смиренної любові і святості, якою володіють наші чудотворні православні ікони. Цей малюнок був зроблений німцем, протестантом, та ще й фашистом. Щоправда, намальований він був у півкроці до смерті, коли з душі спадає все зайве, наносне, а душа смиренно готується стати перед судом Божим.
Передісторія
«Війна – пекло. Сталінград же – пекло непроглядне», – ці слова написав у своєму щоденнику один рядовий армії генерала В. Чуйкова. Збереглося багато спогадів як радянських, так і німецьких воїнів про події того часу. Кульмінацією цього пекла був Сталінградський котел, куди потрапили сотні тисяч німецьких солдатів. Голод, холод, ріки крові. Але для Гітлера важливими були не людські життя, а власний престиж. В останній радіограмі, відправленій Гітлером генералу Паулюсу, який командував оточеними, говорилося, що його армія повинна оборонятися «до останнього солдата та останнього патрона». Цей наказ фюрера означав смертний вирок всім, хто потрапив в оточення. Сталін також найменше думав про червоноармійців, у вождів інші інтереси.
Генерал Паулюс порушив наказ фюрера. Зі Сталінградського котла в полон потрапило близько ста тисяч німецьких солдатів і офіцерів. Додому після війни з них повернулося близько шести тисяч. Решта померла від голоду, холоду, нелюдських умов життя в таборі. Загалом під час Сталінградської битви німці втратили вбитими півтора мільйона чоловік, Червона армія − приблизно мільйон триста, крім цивільних осіб. Всього з липня 1942 року по лютий 1943 року близько трьох мільйонів людей загинули в битві під Сталінградом.
Різдво в оточенні
У дні найлютіших морозів, коли кров солдатів лилася рікою, настало Різдво за Григоріанським календарем. В цей час військовий лікар Курт Ройбер вугіллям на зворотному боці радянської шкільної географічної карти малює Божу Матір (Мадонну).
Курт Ройбер здобув не лише медичну, а й духовну освіту. До війни працював у лікарні лікарем, а у церкві служив пастором. Весь вільний час присвячував улюбленому захопленню − малюванню. Зберігся його щоденниковий запис, зроблений взимку 1942 року. «Страх, страх, страх без кінця… Атаки і контратаки, гуркіт танків і гармат, виття "катюш", автомати, гранати − і все це віч-на-віч… Біля мене лежав солдат з відірваною рукою і без носа, у якого вистачило сил сказати, що йому тепер не буде потрібно носову хустку. Я спитав його, що він зробив би, якби міг плакати? У відповідь − усі ми тут ніколи не плакатимемо, нас оплакуватимуть інші…».
Сталінградська Мадонна
Курт розумів, що як лікар він уже не потрібний. Ліків, бинтів, нічого з того, чим можна було б допомогти пораненим і хворим, не було в наявності. Курт згадав, що він ще й пастор, тож вирішив якось підтримати своїх солдатів. Все, що він міг зробити – намалювати образ Богородиці, вклавши в нього всю свою надію, біль та любов.
Так з'явився образ Божої Матері, яка притискає до себе новонароджене Немовля, ніби закутуючи і вкриваючи його від холоду та зла. А в цей час мороз, хвороби, ускладнення від поранень, наростаючі обстріли забирали сотні солдатів. Курт Ройбер зобразив на цьому аркуші дбайливу і люблячу Матір, якій дано укривати світ Своїм теплом від вселенського зла. Голова Богородиці схилилася до голівки Дитини, Вона хоче захистити не лише Його, а й кожного з нас Своєю любов'ю та молитвою. Руками Богородиця ніжно і дбайливо притискає до Себе Богонемовля. Навколо фігури напис німецькою мовою: «Світло. Життя. Любов. Різдво в казані. Фортеця. Сталінград. 1942».
Найголовнішими були перші три слова.
Подальша доля малюнка
Коли Курт прикріпив цей малюнок у землянці, поставивши біля нього саморобну свічку, солдати, побачивши його, плакали навзрид, як малі діти. Кожен, дивлячись на Божу Матір, згадував щось своє рідне. Хтось думав про матір, яка не дочекається його з війни, хтось − про своїх дітей, дружину. А хтось згадував своє щасливе довоєнне дитинство, кірху, будинок, школу, перше кохання. Деякі з них відзначали так своє останнє Різдво. Курт Ройбер також потрапить у полон і помре через деякий час у таборі від абсцесу мозочка.
Але сам образ був, очевидно, прийнятий Божою Матір'ю, і Вона його зберегла. Цей малюнок буде вивезений разом із пораненими солдатами, які встигли літаком вилетіти з оточення. Через десятки років образ набуде світової популярності і буде відомий як «Сталінградська Мадонна».
Якщо добре придивитися до нього, ми відчуємо дуже багато того, що хотів передати з минулого в наше майбутнє німець Курт Ройбер. Він хотів сказати, що людське життя важливіше за будь-які ідеології, і Мати Божа не хоче, щоб люди вбивали один одного. Про це Вона намагається сказати, дивлячись на нас із усіх ікон світу.
Кому важче вмирати
Червоноармійці та німецькі солдати вмирали однаково. Їхній біль і страх мало чим відрізнялися один від одного. Різниця була лише в тому, що одні захищали свою землю, інші прийшли, як вони думали, звільняти цю країну від комуністів. Тому останнім помирати було болючіше. Обдурені пропагандою, німецькі воїни прийшли на чужу землю вбивати людей, які їм особисто нічого поганого не зробили, і від цього їхня смерть була важчою.
Тим, хто прийшов вбивати, завжди важче, аніж тим, хто вирішив захищатися. Тому що у перших камінь лежить на грудях. І не важливо, де і коли такі люди зустрічатимуть свою смерть. Чи це буде 1942 року в СРСР, 1962 у В'єтнамі, чи 1982 в Афганістані. Скрізь буде чужа земля, інша країна й запитання: «А заради чого я сюди прийшов вмирати?»
Зв'язок минулого й сьогодення
Я давно зрозумів, що історію потрібно вивчати не за ідеологізованими підручниками та пропагандистськими фільмами, а за живими людьми, які залишили нам свої спогади в листах та щоденниках. Читаючи ці спогади, я зрозумів, що у простих німецьких солдатів, покликаних насильно на мобілізацію, ставлення до війни було зовсім інше, ніж у тих самих есесівців. Вони не були фанатиками фашизму і вбивати інших людей особисто вони не мали ніякого бажання. Серед них були дуже різні люди і далеко не всі були такими лиходіями, як нам це описувала радянська повоєнна пропаганда. Принаймні в історії моєї родини є приклад того, як німецький солдат дозволив мені прийти на цей світ.
Я народився завдяки німецькому солдату
На самому початку війни, під час боїв неподалік моєї малої батьківщини, був поранений мій дід Рябко Іван Іванович. Уламок розірвав йому ногу і пошкодив кістку. Під час зачистки після битви у цьому стані його і виявив якийсь німецький солдат. Замість того, щоб пристрелити його на місці, він сховав діда від своїх товаришів по службі в копиці сіна. При цьому фриц ризикував життям і міг бути розстріляний. Але він, мабуть, боявся Бога більше, ніж свого начальства. Він навіть не побоявся сказати про пораненого місцевого жителя. Ті переховали діда в себе і повідомили про це його дружині, моїй бабусі. Вона, ризикуючи життям, прийшла, тягнучи за собою 30 кілометрів візок, щоб забрати чоловіка додому.
Мій батько народився в 1948 році, а через двадцять років з'явився на світ і я. Але ні мене, ні мого батька не було б, якби цей фашист виконав свій військовий обов'язок і пристрелив діда просто на полі бою. Тепер і я в свою чергу намагаюся віддячити йому, і келійно прошу Бога про те, щоб він і його душу упокоїв у Своєму Царстві, а ім'я цього солдата Бог знає.
У ті далекі роки люди ще не втратили остаточно страх Божий, співчуття та любов. Наші бабусі також, не дивлячись на прикрощі та біди воєнного часу, вміли бути милосердними, і коли вели через село колону полонених німців, кидали їм хтось хліба, хтось картоплю, хоч і самі голодували. Адже це теж чиїсь діти, батьки. Але це все вже в минулому. Зараз настали інші часи.
Копію Сталінградської Богородиці я зробив і собі. Для мене це не просто пам'ять про історичне минуле, а образ, перед яким треба молитися за сьогодення.
Прийшла на нашу землю духовна зима. Епідемія коронавірусу змінилася злобо-вірусом, який вражає душу так, що та, задихаючись від ненависті та страху, починає знищувати саму себе. Людський мозок активно вражають віруси брехні та обману, що призводить до сліпоти душі та затьмарення розуму. Схоже, що завдяки всім цим епідеміям людство незабаром зміниться до невпізнання. Зло називатиметься «добром», а добро «злом». Бога воно назве «дияволом», а диявола шануватиме за «бога». А після цього, мабуть, і настане кінець.
І слава Богу. Прийди, Господи Іісусе!
