Поезія різдвяного дитячого передчуття
Роздуми у день передсвята Різдва Христового.
Передсвято Різдва Христового. Волхви вже в дорозі, йдуть за зіркою, що їх веде. Все живе вже дихає передчуттям насолоди Різдвяної радості. Вона відгукується в душі вічно юною, хрустко-сніговою свіжістю і нестаріючою, блискучою зоряною ясністю.
Глухота дорослості
Я часто ставлю собі запитання – куди поділася краса первісних речей, що яскраво і безперервно відчувалася мною в дитинстві? Як же я любив у дитинстві купатися в морі. Але тепер мене навіть море не тішить, як раніше.
Чому наша осмислена дорослість така важка і нестерпно тяжка. Чому я перестав чути сопілку, яка кликала мене до ігор у наймолодшому віці? На ній, як і раніше, грає Творець краплями дощу, що падають у річку, веселим пташиним співом, дзижчанням бджіл, задерикуваним скрипом снігу під ногами. Але все це я не відчуваю так, як раніше.
Таїнство Боговтілення
Чим далі ми йдемо від свого початку, тим більше глухне в нас серце, і тим гірше починає бачити душа. Різдво благовістить у світі Христа, що народився, дзвоном радості дзвіночків дитячих сердець. Але дорогу до Різдвяних ясел мені перегороджує поставлений Богом Херувим. Він не пускає тих, у кого душа вища за дитячий вік. Де започатковано цей світ? Звідки він походить? Яким був тоді, коли ще нічого не було?
Відповіді на всі ці питання знаходяться всередині нас самих. Потрібно лише постаратися їх відкрити у собі, відновити, повернувшись у первісну красу дитинства, намальовану мистецтвом Святого Духа. Різдво Христове відкриває нам таємницю Творчості Бога Любові.
Початок світу і початок людини
Пришестя Бога на Землю в душі і плоті беззахисного Немовляти в бідній стайні десь на околиці Віфлеєма набагато чудовіше, ніж те, що відбувалося у біблійному Початку. Облачення Творця в створіння, обоження всієї світобудови через її причастя до Троїчного Бога в образі Його Божественного Логосу набагато важливіше і значуще, ніж створення всього світу. Але тільки Бог це таїнство приховав від мудрих, а відкрив таким же немовлятам, яким став Він Сам.
Слово, яке було на початку Бога, перегукується з початком людини. Невидимий Бог став видимим в особі Немовляти Христа. Печера Платона (7-я книга Держави) тепер стала Віфлеємською печерою. Платон бачив у цій печері людину, яка, стоячи спиною до виходу, розглядала на її стіні тіні спогадів як відображення того, що відбувалося зовні. Тепер ця печера стала осяяною Світлом того, Хто Є Той, Хто Є.
Нетутешня Батьківщина
Чому нам близька наша Батьківщина? Адже десь там, далеко, за горами і морями, кордонами і митницями і красивіше, і краще, і культурніше. Можливо, це й так, але Батьківщина дає нам почуття домівки. Але не земної, а іншої, тої, яка була спочатку, коли ми тільки-но прийшли в цей світ. Коли між видимою та невидимою Батьківщиною ще не був проведений непроникний кордон.
Саме звідти тягнеться до нас тиха лагідність матері, поезія та музика дитячого подиву і радості. Перша насолода смаку буття, доброї частини синівської спадщини, дарованої нам Небесним Отцем. Вона десь ще «проглядає і таємно світить» в затишних куточках втраченої Батьківщини дитинства.
Різдво Христа приходить до нас прямо з тієї країни, звідки ми всі родом. Воно живе всередині нашої сутності, невіддільної від дитинства, нашого початку, джерела, до якого нам так би хотілося знову природнитися. Але дозріла самотність висушила це джерело і залишила нам тільки тріщини на землі біля струмка радості початку.
Церковний початок
Церква у свої перші дитячі століття жила благовістям різдвяної радості приходу у світ Бога. Але потім, у міру зростання і дорослішання, у Церкви виникла потреба втілити цю радість у визначення, у рамки усередненого загальнозрозумілого, випрямити за Аристотелем, дати зрозумілі для розумового мислення формулювання. Християнські сім'ї почали розходитися по своїх кімнатах, обурено грюкаючи дверима, залишаючи за собою шлейф мертвого раціонального дорослішання.
Багато хто з нас давно «виріс» до правильної «зрозумілої» мови, сучасного календаря, інтелектуального схоластичного богослов'я. Тільки Православ'я все ще чинить опір усім цим модерним оновленням і не хоче відмовлятися від подарованого йому дитячого великоднього досвіду ходіння перед Богом «веселими ногами».
Що ж відкрито немовлятам?
Народжене Богонемовля Христос, ставши дорослим, прославляв Свого Небесного Отця за таємниці, які Він «приховав від мудрих і розумних, і відкрив немовлятам» (Мф. 11:25-26). Що ж це за езотерика і містика, відома дітям і прихована від учених мудреців? Напевно, тут йдеться не про шістсот тринадцять приписів Тори, яких потрібно дотримуватися, і не про потаємне тлумачення Нікео-Цареградського Символу віри. Слово Боже не пояснює, що мав на увазі Христос, говорячи ці слова.
Може тут йшлося про таємницю Божої любові, в якій дитина може звернутися до Бога на «Ти», назвати його Папою і сховатися за Його пазухою. Може це секрет Царства Божого як невинності, премудрості, простоти та краси, яка живе в душі немовляти? Я не знаю…
Дитячість Премудрости Божої
У книзі Соломона Премудрість поводиться зовсім не по-дорослому. У ній немає жодної статечності, важливості, вченості. Вона схожа на дівчинку-художницю, яка танцює, радіє, веселиться. Ця Художниця за віком старша за небо і землю, поводить себе як дитинча, скаче, розбризкуючи навколо себе вічне свято невгамовної радості.
Може, в цьому секрет, прихований від мізків накачаних мільйонами прочитаних мертвих літер? Як би там не було, Спаситель повінчав мудрість з дитинством, значить і шлях до справжнього знання веде не через бібліотеку, а через дитячий садок. Але цей сад складається не зі слів і книжкових полиць, а з дитячих подивів, живих фарб, з плачу «чистих серцем» і «жебраків духом», з «лагідних», «тих, хто прагне правди», з «малих цих», які, перемігши свою дорослість, прийшли до початкової дитячості, вирощеної на смиренної мудрості покаяння.
Дитину неможливо вдавати
Дитину не можна зіграти, нею не вдасться прикинутися. Якщо спробувати це зробити, то вийде трагікомічна потворність. Увійти наново в утробу матері не вийде. Потрібно заново народитися. Або народити в собі Немовля Христа, дати Йому місце в хліві свого серця, принести йому золото даних від Бога талантів, залишити своїх улюблених баранів у полі та поспішити до Віфлеємських ясел.
Мова дитинства
Якою мовою говорять немовлята? Хіба не тою самою, якою говорить і весь створений Богом світ? Адже ліси, гори, птахи, риби, тварини, трави та каміння – усі мають свою мову. При цьому вони розуміють одне одного. Кожне із творінь Бога по-своєму прославляє Його, говорячи про мудрість і доброту Творця. Все створене має мову задуму Бога про нього.
Ці мови були дані спочатку, але ворог змішав їх. Після цього люди перестали розуміти не лише мову творіння, а й мову один одного. Навіть розмовляючі однією мовою, розуміють почуте кожен по-своєму. А в цей час світ навколо нас звучить як тиша в лісі, як глибина в океані, як висота високих гір.
Але тріумфальне просте звучання цього початкового слова виходить з вуст дітей, які ще не розучилися розуміти мовчання ангелів.
Покривало серця
Ми багато років читаємо Слово Боже, намагаємося знайти мудрих тлумачів, які могли б нам усе пояснити, розповісти, розтлумачити. Проте покривало незнання продовжує лежати на наших серцях. Знімається воно тільки з душ нерозумних немовлят, які не потребують читання цього слова, оскільки воно написане в їхніх серцях.
Ми долучаємося до Богонемовляти Христа через віру, яка безмовно заявляє про себе у «будь-якій людині, що приходить у світ». Ми причащаємося Слову Бога через наше дитинство у Христі. Стати як діти означає повернутися до образу Божого, перетворитися через нього, увійти в невимовну доброту Його Любові, і вже тут, на Землі, повернути собі свято вічно юної радості.
Станемо ж як діти. Як діти, без злості та заздрощів, у сердечній радості зустрінемо Христа, що прийде у світ.
