Що чекає на повсталих проти Бога
Ми наближаємося до Різдва, і Церква пропонує нам згадати пророків, які говорили про майбутнього Месію та не тільки.
Цього тижня відзначається день пам'яті пророка Наума. Він належить до дванадцяти малих пророків, а обсяг його книги становить лише три розділи, напевно, саме тому більшість православних християн про нього практично нічого не знають. Але давайте заповнимо існуючу прогалину і приділимо трохи уваги пророку Науму та залишеній ним книзі, тим більше, що пророцтва його цілком відносяться й до нашого часу зокрема.
Ми звикли чути, що профетична діяльність у Старому Заповіті, як правило, спрямована на єврейський народ, з викриттями в боговідступництві, пророцтвами про майбутнє покарання, а потім покаяння і позбавлення від ярма поневолювачів. Але Наум є тим пророком, об'єктом уваги якого були якраз язичники. Час його служіння в книзі не вказується, проте, враховуючи, що він передбачив падіння Ніневії, можна зробити висновок, що це діапазон між 621 та 612 роками до Р. Х.
Спочатку звернемо увагу на месіанське значення книги пророка Наума. В цьому сенсі важливим є останній вірш першого розділу, який у єврейському тексті віднесений до початку другого: «Ось на горах ноги благовісника, що звіщає про мир: святкуй, Юдо, свята свої, виконуй присяги свої, бо більше не буде нікчемний ходити по тобі, він витятий ввесь» (Наум. 1, 15). Очевидно, що тут йдеться про майбутнє звільнення іудеїв, але під «благовісником, що звіщає про мир» варто розуміти і Христа, і майбутні новозавітні часи, коли спасіння приїде до всіх народів.
«Отже, – виголошує святитель Кирило Олександрійський у тлумаченні на наведений вірш, – такий буде світло святкувати свята, маючи тверду віру, вочевидь у Христа, отримавши освячення духом, блищачи благодаттю синоположення, приносячи себе в дух благоухання, здійснюючи всякий вид чесноти, ціломудреність, стриманість, мужність, терпіння, любов, сподівання, старцелюбність, благість, довготерпіння».
Тепер звернімо свою увагу на Ассирію, адже Ніневія була її столицею. Ассирійське царство, через створені завоювання, стало образом кровожерливості, жорстокості та насильницької могутності. Усі поневолені народи дивилися на неї як на гнобительку. Але це, якщо можна так сказати, політичні або історичні реалії того часу.
А ось пророк Наум приділяє більше уваги духовно-символічному аспекту, зображуючи Ассирію як державу, що повстала проти самого Бога, фактично нагадуючи, що кінець такого протистояння очевидний, навіть якщо спочатку здається, що зло тріумфує.
Вже другий вірш задає лейтмотив усій подальшій розповіді, ясно показуючи, що боротьба проти Господа безглузда: «Палкий Бог, і мстивий Господь, Господь мстивий та лютий, Господь мстивий до тих, хто Його ненавидить, і пам'ятає про кривду Своїх ворогів» (Наум. 1, 2). При цьому пророк вказує й на довготерпіння Боже, але, очевидно, воно не нескінченне і зберігається лише до певної пори, і випробовувати його не варто.
Господь сповнений любові до Свого творіння, але ми не повинні забувати, що Він ще й справедливий і що кожен, хто відкидає Його, повстає проти Нього і тим самим служить злу, обов'язково пожне відповідні плоди. Ніхто не повинен забувати про могутність і велич Бога, а перетворювати Його на якийсь аморфний образ «доброго дідуся» й поготів. Слова пророка Наума в цьому плані протвережують якнайкраще:
«Господь у бурі та в вихрі дорога Його, а хмара від стіп Його курява. Як загнівається Він на море, то сушить його, і всі ріки висушує... Гори тремтять перед Ним, а підгірки топніють, перед обличчям Його трясеться земля та вселенна, та всі її мешканці» (Наум. 1, 3-5).
Попри все залякування та силу, міць Ніневії була зруйнована, про що досить докладно йдеться в другому розділі книги. Третій розділ присвячений з'ясуванню причин падіння Ассирійського царства, які є беззаконня, що творяться перед лицем Господнім.
Таким чином, ми ясно бачимо, що повстання проти Бога – справа, приречена на провал.
Які висновки можна зробити зі сказаного? Насамперед – радіти прийдешньому в світ Месії, готуватися до зустрічі з Немовлям Христом, передбаченим багатьма пророками. Друге – пам'ятати, що Господь не лише любить, а й карає. Хоча Він милостивий, але також великий і грізний.
А кожен, хто повстає проти Нього, проти Його Промислу і турботи про Своє стадо, навіть, як здається, при першій перемозі, врешті-решт все одно програє та пожне Божий гнів.