Чи може пандемія коронавірусу принести християнам користь

Епідемія коронавірусу на даний момент свого піку ще не досягла, до фінальної її стадії так далеко, що багатьом здається – вона не настане ніколи. Однак, вже зараз можна зробити певні висновки з цієї історії і побачити деякі тенденції та нові реалії, в яких доведеться жити нам і Церкві в найближчому майбутньому.

Відразу відзначимо, що в цій ситуації є одне важливе правило, яким завжди керувалися християни – нічого однозначно поганого (крім гріха і сатани) у цьому світі немає. Більш того, навіть гріх і діяльність лукавого можуть бути Богом звернені до нашої користі. Фраза з Мефістофеля «я частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно здійснює благо» в цьому сенсі має фактичну помилку – сатана хоче зла, але саме Бог все зло, в кінцевому підсумку, звертає на благо.

Давайте подивимося на цю тезу через призму коронавірусу.

Коронавірус й економіка

Ця хвороба прийшла настільки раптово, що людство опинилося до неї абсолютно не готове. Стрімке зростання числа хворих, безліч смертей і небачені досі карантинні заходи – хіба може в цьому бути щось хороше?

Саме в цьому – ні. Хвороба – це погано, смерть – теж, так і карантин ні до чого хорошого, крім боротьби з епідемією, не призведе. Можна вже не просто прогнозувати, а впевнено констатувати – ми на порозі економічних проблем світового масштабу, з яких жодна країна не вийде без втрат. А це, в свою чергу, призведе до збільшення безробіття, девальвації національних валют, зубожіння населення, і, можливо, до голодної смерті багатьох і багатьох жителів розвинених країн (до яких зараз можна віднести і Україну).

Можна вже не просто прогнозувати, а впевнено констатувати – ми на порозі економічних проблем світового масштабу, з яких жодна країна не вийде без втрат.

Ось цитата зі статті журналіста Семена Новопрудського: «Якщо не зупинити карантинне божевілля в найближчі кілька тижнів, люди почнуть припиняти його самі: просто тому, що смерть від голоду нічим не краща за смерть від вірусу. Тільки таких смертей може бути на порядки більше».

І ще: «Показово, що в Китаї дивним чином почали виходити з тотального карантину рівно тоді, коли вийшли офіційні дані щодо економічних показників країни за лютий. До лютого 2019 року промислове виробництво впало на 13,5%, а роздрібний товарообіг — на 20,5%. Таке падіння може відбуватися тільки в розпал руйнівної війни в країні, яка цю війну програє. Це навіть не падіння, а катастрофічний обвал. Американські інвестиційні банки прогнозують обвал на 20-30% головної економіки світу — американської. Через варварські методи боротьби з коронавірусом ми можемо отримати більший збиток, ніж завдала Друга світова війна. І заморити голодом більше людей, ніж загинуло на цій найкривавішій війні в історії людства. І набагато більше, ніж уб'є сам цей коронавірус».

Є в цьому всьому що-небудь хороше? Ні, звичайно.

Коронавірус приніс нам користь?

«Ні», у відповіді на попереднє запитання, – лише на перший погляд має ознаки безапеляційності. Вся річ у тому, що коронавірус, крім усього поганого, вже привніс деякі позитивні нотки у наше людське суспільство. Більш того, можна з упевненістю говорити, що «посткоронавірусне» людство матиме зовсім іншу точку зору на багато питань свого існування.

Наприклад, ще недавно літні люди сприймалися деякими як непотрібний, не корисний тягар для сучасного суспільства. Вони існували і існують за рахунок інших, отримують допомогу, пільги, користуються багатьма перевагами... А що тепер? Коронавірус навчив нас цінувати людей похилого віку, цінувати своїх батьків, усіх тих, хто перебуває в групі ризику. Ми раптом, в одну мить усвідомили, що можемо втратити їх, що прийде час, коли ми не зможемо їх більше побачити, почути їхній голос і просто обійняти. Коронавірус змусив багатьох змінити своє ставлення до них.

Коронавірус навчив нас цінувати людей похилого віку, цінувати своїх батьків, усіх тих, хто перебуває в групі ризику. Ми раптом, в одну мить усвідомили, що можемо втратити їх, що прийде час, коли ми не зможемо їх більше побачити, почути їхній голос і просто обійняти.

Сім'я? Ще недавно багато хто з нас з'являлися в родині на кілька хвилин на день. Ми перестали спілкуватися з дітьми, з чоловіком або дружиною, просто розучилися співіснувати один з одним. Коронавірус відправив нас усіх по домівках і поставив перед необхідністю налагоджувати сімейні контакти, змусив вчитися жити й уживатися разом. Так, інтернет в цьому ділі суттєво заважає, але ж ще не кінець, правда? Може, і в цьому відношенні відбудуться зміни?

Навіть наша зовнішність через коронавірус зазнає зміни. Тепер жінкам не треба простоювати години перед дзеркалом, щоб «добре виглядати» – маска рівняє всіх, залишаючи відкритими лише «дзеркала душі», очі. Ми раптом згадали, що в людині зовнішня краса – не головне. Ми знову вчимося дивитися один одному в очі, вчимося бачити в іншому те, що було приховано за красою обличчя і пластами косметики.

Через коронавірус на кілька місяців зупинилося виробництво багатьох товарів, а отже, зменшилася кількість поганих відходів, що дало можливість планеті вільно зітхнути, а деякі люди вперше побачили сонце і вдихнули кисень без диму...

Скажете, що все це слабка розрада? Не сперечаємося, може і слабкі. Зараз слабкі. Але, хто сказав, що надалі вони не змінять світ, не змінять нас з вами?

Віримо в Бога, але боїмося коронавірусу? Чи вже не віримо?

Втім, для нас, людей віруючих, багато чого змінилося вже зараз. У деяких Помісних Церквах скасували богослужіння, в інших – служать тільки священики без парафіян. У нас, в Українській Православній Церкві, обмежили кількість молільників або стали служити на вулиці. Величезна маса людей злякалася і перестала ходити в храм, шукаючи заміни йому в онлайн-трансляціях. З новою силою в Православ'ї постало питання про те, що в Чаші Причастя – животворяще Тіло і Кров Христові, чи звичайні хліб і вино, що передають інфекцію. Саме Таїнство Причастя з «звичайного» і «звичного» ледь не стало актом сповідання. Участь у богослужінні – теж. Храми закриті, а ті, що відкриті – ходити не можна. Карантин.

Багато хто у зв'язку з цим згадує слова преподобного Лаврентія Чернігівського: «Незадовго до воцаріння антихриста й закриті храми будуть ремонтувати, обладнувати не тільки зовні, але і всередині... І бачите, як все це підступно готується? Всі храми будуть у найбільшій благопристойності, як ніколи, а ходити в ті храми не можна буде...». Ну а якщо врахувати загрозу створення світового глобального уряду, нібито для боротьби з коронавірусом і введення масового електронного контролю для відстеження заражених і тих, хто з ними контактує – то все виглядає дуже погано. Але не поспішайте робити висновки...

Чому ми не згадаємо про Бога? Чому не намагаємося зрозуміти, що Він і тільки Він буде вирішувати кінцеві долі Церкви, світу і кожного з нас? Чому забуваємо, що через подібні речі Церква вже проходила? Врата пекла не здолають Її, пам'ятаєте?

Адже подумаймо: якщо все, що відбувається сьогодні є свідченням швидкого воцаріння антихриста, то це означає, що дуже скоро прийде Христос! Значить, здійсниться все те, що сказано в Писанні. Крім того, хіба не говоримо ми з вами щодня в Символі Віри: «Вірую в єдиного Господа Іісуса Христа... паки прийдешнього зі славою судити живих і мертвих, Його ж Царству не буде кінця... Чаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку, амінь»? Кажемо, що віримо, говоримо, що чекаємо, а коли, можливо, Господь вже близько – виявляється, що боїмося й не чекаємо...

Чому ми не згадаємо про Бога? Чому не намагаємося зрозуміти, що Він і тільки Він буде вирішувати кінцеві долі Церкви, світу і кожного з нас?

Через скорботи ми стаємо сильнішими

Крім того, згадаймо події зовсім недавні. Коли виникли перші розмови про те, що Фанар визнає українських розкольників – багато хто не вірив у це. Такий крок з боку Константинопольського патріархату виглядав настільки жахливим, настільки нелогічним, цинічним, антиканонічним і зрадницьким, що повірити в нього могла тільки людина з дуже розвиненою фантазією. Тому що практично всі розуміли – поява Томосу – це кінець для Української Православної Церкви. Недоброзичливці передбачали, що в фанаріотську філію в Україні увіллються тисячі парафій і цілі єпархії, що мільйони українських православних християн відвернуться від УПЦ, сама УПЦ перетвориться в маргінальну структуру, а ті, хто залишиться вірний Їй будуть змушені піти в катакомби.

І що ж, збулися ці «пророцтва»? Ні. Не тільки не справдилися, а більше того – результати Томосу виявилися прямо протилежними тому, чого від них очікували.

З більш ніж 12 000 храмів наша Церква втратила близько 500. Причому, переважну частину цих храмів просто відібрали, а парафії, громади, залишилися. Ні одна єпархія в ПЦУ не перейшла, мільйони вірян, які за прогнозами повинні були кинутися в цю нову структуру, тільки згуртувалися навколо УПЦ. Більш того, людина, що поклала все своє життя на боротьбу проти канонічної Церкви, Філарет Денисенко, вплив якого ще рік тому на політику, релігійну сферу та міжцерковні стосунки, здавалися непорушними, майже зник з життя України і суспільства. Проти чого він бореться тепер? Проти свого дітища, проти ПЦУ. Чи міг хтось із нас уявити собі подібне рік тому?

Слід відзначити і той факт, що громади, які втратили свої храми, не втратили віру, а навпаки – тільки зміцнилися в ній. Якщо раніше люди ставилися до храму, як до чогось само собою зрозумілого, то тепер церква для них – це місце зібрання Церкви, місце, де Тіло і Кров Христові свідчать про присутність Бога. Самі громади стали набагато згуртованіші, сильніші. Там люди не приходять подивитися на красивий розпис або поумилятися прекрасним співом хору – люди приходять молитися. У гаражах, будинках, під навісами – як перші християни, для яких значення мало не зовнішнє, а внутрішнє, а громада була не зборами випадкових людей, а сім'єю, Церквою у Христі.

Коронавірус зараз створює схожу ситуацію, але вже не для обраних, а для всіх.

Хто має слова вічного життя і куди нам йти?

Несамовита боротьба проти таїнства Причастя, яка розгорнулася у зв'язку з небезпекою захворювання на коронавірус, змусила інакше подивитися на Чашу. Відтепер, навіть після того, як все закінчиться, Причастя вже не буде колишнім. Той, хто сумнівається – зміцниться в сумнівах, той, хто вірить, зміцнитися у вірі.

Хочемо нагадати «євхаристійний уривок» із 6-ї глави Євангелія від Іоанна, який як не можна краще демонструє сьогоднішні реалії.

Звертаючись до юдеїв, Христос сказав: «Я хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, і померли. То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає. Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам. Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: Як же Він може дати нам тіла спожити? І сказав їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й померли, хто цей хліб споживає, той жити буде повік! Оце Він говорив, коли в Капернаумі навчав у синагозі. А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її? А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ремствують, промовив до них: Чи оце вас спокушує? А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був? То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує. Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те. Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти? Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!».

Щось схоже відбувається і зараз – через коронавірус: «багато відійшли і не ходять вже з Христом».

Святитель Іоанн Золотоустий, пояснюючи вислів Спасителя пише: «Цим Він показав, що вони, відокремившись (від Христа), перервали зростання в чеснотах і втратили ту віру, яку колись мали. Не сказав (учням): відійдіть, бо це означало б відганяти, але говорить запитливо: чи не хочете й ви відійти? – чим показує, що Він усуває всяке насильство і примус і хоче, щоб вони залишалися при Ньому не через який-небудь сором, але з почуття подяки... Але Христос не став ні лестити, ні відганяти, а тільки спитав. І це не тому, щоб Він зневажав учнів, але тому, що не хотів утримувати їх при Собі силою і примусом, – адже залишатися з цієї причини все одно що і відійти».

Ось і сьогодні Господь не примушує нас залишатися при Собі, а дає нам право вибору, право приймати самостійне рішення. І залишатися при Ньому ми повинні не з почуття сорому (що скажуть люди, якщо я не прийду на Літургію), а виключно з почуття вдячності, що вимагає від нас перегляду своїх релігійних переконань і більш серйозного ставлення до них.

Так, небезпека подальшого поширення коронавірусу представляє серйозну загрозу нашим храмам і звичному храмовому богослужінню. Ми можемо все це втратити. А значить, вже зараз багато православних християн зовсім по-новому сприймають Літургію і храм. Як не дивно, але ми завжди більше цінуємо те, що можемо втратити. І вже зараз можна побачити в багатьох храмах тих вірян, які прийняли свідоме рішення ходити на служби (дотримуючись всіх карантинних норм), майже всі причащаються. Як у перших християнських громадах.

Як би це парадоксально не звучало, але коронавірус поступово, день за днем, знищує ледачу, духовну розхлябаність і дає нам можливість набагато серйозніше ставитися до своєї віри.

Більше того. Дивно, але відсоток причасників на Літургії у порівнянні з відсотком учасників у ній, став вище. У багатьох храмах настоятелі і прості парафіяни відзначають, що народ жадає Причастя, тому що розуміє – Його можна в будь-який момент втратити.

І як би це парадоксально не звучало, але коронавірус поступово, день за днем, знищує ледачу, духовну розхлябаність і дає нам можливість набагато серйозніше ставитися до своєї віри. Сидячи вдома, біля монітора комп'ютера або біля екрану телевізора, багато хто з нас зможуть переоцінити своє ставлення до Церкви, віри, богослужіння. І дуже б хотілося, щоб після карантину, після коронавірусу, наші храми наповнилися преображеними християнами, для яких Таїнства Церкви – це Таїнства життя, які відкривають двері у Вічність.