Коронавірус – програма перезавантаження системи людства?
Зараз ми бачимо, як вірус закриває храми для віруючих і красиве життя в Європі для «української еліти». Які висновки ми повинні зробити? Боятися чи довіряти Богу?
Сьогодні виникає враження, що вперше в світовій історії якийсь високопоставлений інженер з нащадків Каїна за допомогою коронавірусу натиснув кнопку «reset». Натиснув, щоб перезавантажити матрицю цивілізації для поновлення її програмного забезпечення. Остання версія цієї програми буде називатися «Новий Світовий Порядок».
І це зовсім не конспірологічні теорії автора.
З введенням нового порядку можуть радикально змінитися правила людського співжиття, починаючи від фінансових операцій (ВОЗ вже закликала відмовитися від обороту готівкових коштів) і закінчуючи гуманітарно-релігійною сферою. Санітарна диктатура, яка тепер може робити все «для порятунку людського життя», здатна плавно перейти в диктатуру релігійно-політичну, диктатуру нової генерації, де людина буде прагнути сама підкоритися їй, розраховуючи, що вона дасть йому безпеку.
Ми знаємо, що правити світом в кінці часів буде «той, хто противиться та підноситься над усе, що зветься Богом чи святинею, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, видаючи себе за Бога» (2 Сол. 2-3).
З введенням нового порядку можуть радикально змінитися правила людського співжиття, починаючи від грошових операцій і закінчуючи гуманітарно-релігійною сферою.
Боротьба з коронавірусом – виправдані заходи або створення атмосфери страху?
Наляканою людиною легко маніпулювати. Не випадково цигани, ворожки, сектанти люблять курсувати біля лікарень і поліклінік, тому що знають – коли людина хворіє, вона боїться, а коли боїться, нею легко управляти. У диявола завжди була одна тактика – через переляк опанувати душею. Страх – це те, що дає можливість тримати людей на короткому повідку. А що може бути для цього краще, ніж страх смерті і загальна паніка?
І хоча кількість заражених, і, тим більше, загиблих від коронавірусу незрівнянно менше, ніж при відомих нам з історії епідемій чуми, або холери, заходи, які приймаються багатьма країнами, у звичайної людини викликають внутрішніх страх за своє життя.
Ми не знаємо, чи дійсно всі ці заходи спрямовані виключно на збереження життів, або правителями рухають ще якісь мотиви. Приклад деяких країн, які діють зовсім інакше, в контексті загальної паніки не може не викликати подиву. У тій же Швеції, відомої найвищим рівнем життя, відносяться до коронавірусу зі скандинавською незворушністю. Кордони відкриті, карантин не вводиться. І це при тому, що на 25 березня заразилися – 3000 чоловік, а померло від вірусу – більше 70. Цифри, на порядок вище, ніж в Україні. Вірусологи країни пояснюють це просто – шведи повинні перехворіти коронавірусом, щоб у них сформувався колективний імунітет.
Проте ми бачимо, як переважна частина держав, ніби по волі одного диригента, синхронно роблять одні й ті ж дії, в числі яких вперше в історії Церкви одночасно переривається Літургія у величезній кількості храмів по всьому світу. А це значно страшніше будь-якої епідемії. Цінність Євхаристії вище страху смерті настільки, наскільки душа цінніше тіла. Якщо Церква не дасть можливості християнам причащатися Тіла і Крові Господньої, то втрачається взагалі сенс її існування.
Ми бачимо, як переважна частина держав, ніби по волі одного диригента, синхронно роблять одні й ті ж дії, в числі яких вперше в історії Церкви одночасно переривається Літургія у величезній кількості храмів по всьому світу.
Однак за допомогою глобального пресингу свідомості нас намагаються змусити про це забути, вселити, що головна цінність – це як раз наше фізичне здоров'я, заради якого можна знехтувати здоров'ям своєї душі.
І цілком можливо, що динаміка інтегрування цінностей нового світового порядку зробить за допомогою коронавірусної паніки стрибок вперед. Адже в останні роки і десятиліття ми можемо спостерігати послідовне нав'язування моралі, в якій немає місця Богу, збочених сімейних цінностей, утвердження гедоністичної споживчої культури. Паралельно відбувається перенесення фінансового, культурного, громадського та інших форм соціального життя у віртуальний цифровий простір. Так створюється оболонка нового формату світової цивілізації. До чого це призведе і що за цим настане, ми знаємо зі Священного Писання.
Про українських «божевільних багатіїв»
Під час перезавантаження ми можемо спостерігати крах світогляду тих, кого ми називаємо «українською елітою». Йдеться про тих чиновників-злодіїв, для яких Європа була таким собі аналогом земного раю. Вони скуповувалися в брендових європейських магазинах, відпочивали (від чого?) на європейських курортах, вчили своїх дітей в кращих європейських школах, нарешті, лікувалися в європейських клініках. Багато з них фактично жили там, зрідка приїжджаючи на засідання у Верховну Раду.
І ось, finita la commedia. Закриті кордони. Доводиться жити зі своїм народом, разом сидіти на карантині і навіть (о жах!) лікуватися в українських лікарнях.
Європа більше не виконує свою роль земного «Небесного Єрусалима». Вона виявилася тією самою бабусею, для якої коронавірус виявився смертельним. Де тепер знайти спокій, якщо душа в грязі, а гроші не рятують від загальної смерті?
Можна уявити, якою могла б бути наша країна, якщо б всі вкрадені гроші пішли на її розвиток. Тоді і самим цим чиновникам, і іншим людям можна було б лікуватися не в брудних лікарнях з відваленою штукатуркою, а в чистих сучасних палатах. І «швидка допомога» їздила б не по вбитим дорогам, і медичне обладнання було б на іншому рівні. Але тепер про це пізно мріяти. Чути диявольський регіт за спиною цієї «еліти нації». Адже це він їй весь час шепотів: «Тягни, тягни побільше, розширюй житниці. Потім скажеш душі своєї – їж, пий, веселися, багато у тебе добра, можеш жити безтурботно».
Євангельська притча «Про безумного багача» раптово стала страшною реальністю для багатьох злодійкуватих правителів і чиновників. Ну що ж, «таке життя» (C'est la vie), як кажуть французи.
***
Нам же з вами потрібно дивитися на всі ті події, свідками яких ми стали, з духовної точки зору. Те, що масова загроза смерті стала приводом для загальної паніки і психозу, ніяк не впливає на те, що кожен з нас живе і вмирає один раз. Для нас немає різниці в тому чи будемо ми вмирати на самоті, коли навколо інші будуть благоденствувати, або ж смерть візьме нас з багатьма іншими людьми. Це нічого не міняє. Не важливо, що відбувається навколо нас, важливо, що відбувається всередині нас. Наскільки ми готові жити кожен день як останній? Наскільки ми віримо в промисел Божий щодо нашого особистого життя? Чого в нас більше – страху чи довіри Богу? Це випробування, які зараз проходить наша душа.
