Чим відрізняється поведінка віруючого і невіруючого в кризових ситуаціях?
Вірні або невірні – ми всі люди. А все-таки, між нами є деяка різниця. На цю тему розмірковує керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич).
Віруючі мають головним скарбом світобудови – віру в Господа Іісуса Христа. Вони знають, що Всеблагий Бог сильніший за всіх земних володарів, сильніший за всі земні катаклізми і проблеми. Без Його волі в цьому світі нічого не відбувається. Тому віруюча людина в будь-якій ситуації прагне довіряти Богу і покладатися цілком на Нього.
Чи означає, що ті, хто покладаються на Бога, повинні діяти? Звичайно, ні. Надія на Бога – це не відключення мізків, а, навпаки, їх включення. Господь заповідав Своїм учням бути мудрими, як змії, і простими, як голуби. Що це означає? Змія береже своє життя, має інстинкт і мудрість самозбереження, але може заподіяти зло іншим. Голуб же – беззлобний, але необережний.
Господь з'єднав воєдино те й інше і наказав нам розумно і розсудливо поєднувати інстинкт самозбереження з незлобою, не бути злотворящими, як змій, та безтурботними, як голуб, стояти на сторожі свого благополуччя і безпеки, без злоби й ненависті до образників, і навіть молитися за них. Немає ніякої користі в мудрості, якщо вона не з'єднана з незлобою.
Бич нашого часу – поспішність. І багато проблем походять саме від того, що ми поспішаємо, не вміємо терпіти. Ми поспішаємо прийняти рішення, зробити висновки, відповісти кривдникам, адже саме з цього починається ланцюжок більшості наших проблем і гріхів. «Поклади, Господи, сторожу на уста мої, стережи двері губ моїх!» (Пс. 140:3). У цій молитві ми просимо Бога, щоб Він допоміг нам не поспішити сказати зайве слово, прийняти необачне рішення. Ми просимо Бога: «Господи, допоможи нам промовчати і тим самим зберегти наш душевний світ!»
Дуже важливо ні за яких обставин не панікувати, не поспішати поширювати чутки, ретельно перевіряти отриману інформацію і не транслювати дурниці. Чим зваженіші будуть наші висновки, тим ближче вони будуть до істини.