Хрестопоклонна неділя: що відбувається з Христом після нашого покаяння
Про те, що ми приносимо в світ і що здатне змінити терпіння і покаяння. Проповідь у неділю Хрестопоклонну Великого Посту.
«Відплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23).
Наша свобода дає нам можливість народжувати в цьому світі не тільки добро, але й зло. Коли ми випускаємо гріх у світ, він починає жити, наповнюючи світ своєю енергією і живлячи сили злих духів. Для того, щоб припинити буття гріха, потрібні чиїсь страждання, чиясь смерть. Гріх змивається лише кров'ю. Тому люди здавна приносили в жертву тварин, щоб кров'ю цих безневинних страждальців змінити долю власної душі. Але ця кров могла литися нескінченно, так і не подолавши прірви розриву між Богом і людиною.
Через цю прірву переступив Сам Бог для того, щоб принести Себе в жертву за наші гріхи. І тепер кожен раз, коли ми приходимо в храм і просимо пробачити нас – Христос нас прощає, висячи на Хресті і виділяючи за нас Свою Кров. Це відбувається не в минулому, а в сьогоденні. Народжуючи гріх, ми повинні розуміти, до чого це призводить. На Голгофі з'являється ще одна крапля крові, ще одна подряпина на Обличчі Спасителя, ще один удар бича. Щорараз, коли ми погоджуємося на гріх, ми додаємо Христу болю і підсилюємо Його муки.
Спаситель розраховується за наші гріхи Своїм власним болем.
Так, Він нас прощає, але якою ціною? Спаситель розраховується за наші гріхи Своїм власним болем. Це не поетичний образ, не порівняння, не алегорія. Це сама що ні на є реальність, яку нам потрібно зрозуміти у всій її глибині.
Коли ми несемо свої гріхи на сповіді й каємося в них, ми виписуємо Христу нову дозу цього болю. Деякі думають про те, що Бог тепер повинен бути дуже мною задоволений, побачивши моє покаяння. Але Йому було б не так боляче, якби ми зовсім не грішили.
Є й такі християни, які не можуть ось так байдуже дивитися на те, як мучиться за них Христос. Вони хочуть підтримати Його, притулитись до Нього, якось розділити з Ним Його муки. Такі люди стають мучениками, преподобними, святими. Вони піднімають на свої плечі Хрест Христа і, співрозпинаючись разом з Ним, зазнають муки і страждання для того, щоб пити зі Спасителем з однієї чаші і мати з Ним одну долю.
Нам так хочеться увійти в рай, щоб обійти при цьому Голгофу.
Але ми, на жаль, інші. Ми просимо святих, які провели земне життя як бездомні блукачі, про те, щоб вони допомогли нам покращити наші житлові умови. Мучеників, з яких живцем здирали шкіру, яких палили на вогні, ми просимо про поліпшення нашого здоров'я і матеріального благополуччя. Нам так хочеться увійти в рай, щоб обійти при цьому Голгофу. Тому ми згодні на те, щоб за нас страждав хтось інший. І цей Інший страждає, а ми просимо Його тільки про одне – щоб не страждали ми самі. Мало хто погоджується на те, щоб розіп’ятися поруч з Господом.
Колись за гріхи призначали єпитимії. Від того рубля, за який замість нас розплачується Христос, люди брали одну копійку, щоб розрахуватися за неї самим. Але тепер єпитимії ніхто не накладає. Всі свої борги ми делегуємо Страждальцю на Голгофу. Хоча можна було б хоч щось покласти на себе, зі своєї власної волі. Ніхто не може нам перешкодити брати, по силі, добровільний подвиг, як покарання за ті гріхи, які ми народили в цей світ.
Хрест – це наш ключ до брами Царства Божого.
Нам також не потрібно забувати і про Матір Божу. Не тільки Христа, але і Їй ми пронизуємо зброєю душу, коли грішимо. Кожного разу, молячись перед Пречистим образом, ми повинні розуміти, що стоїмо перед Тією, якій своїми гріхами розпинаємо Її Сина. А Матір Божа не тільки прощає нас, але і молиться за нас Богу, бажаючи спасіння кожній душі. Хоча Їй також боляче, як і Тому, кому Вона дала земне життя.
Хрест – це наш ключ до брами Царства Божого. Це глибоко усвідомлене прийняття Промислу Божого, як Його премудрої волі. Для того, щоб висіти на хресті, необхідне терпіння.
Один із сучасних Афонських старців пише про те, що в «терпінні є величезна сила, подібна незламній скелі, що непорушно стоїть під ударами хвиль морських. Всяка агресія, як і всяка буря, що видихається, а терпіння, немов міцна скеля, бестрепетно проходить через всі спокуси. Опанувавши терпіння можна знайти дар смирення, привести душу до спасіння. Перетерпівши земне життя і до кінця пронісши свій хрест – спасешся в безмежній милості Божій».
