Митрополит Антоній (Паканич): від чого ми втомлюємося найбільше
Про причини, що призводять сучасну людину до депресії і хронічної втоми – міркує керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич).
Хронічна втома, апатія, депресія – ознаки нашого часу. Були вони і раніше, але не було технічної можливості говорити про це на весь світ. Хоча діапазон даного проявлення сьогодні, на мій погляд, набагато масштабніший і більш гнітючий.
У чому ж причина? Від чого так втомлюється людина?
Від себе, своєї складності. Швидкісний ритм життя не дає можливості людині толком прийти в себе, гармонізувати свій душевний стан, розібратися з собою. У наших предків було на це значно більше часу. У сучасної людини немає часу іноді подумати. Інформаційний потік, ритм життя забирають весь час і сили, не дають можливості зайнятися собою. А якщо не розгрібати завали, будь-яке приміщення рано чи пізно перетвориться на звалище, яке розібрати самому вже не під силу.
Так відбувається і з нашою душею. Ми не вирішуємо свої духовні проблеми, а ігноруємо їх, розраховуючи, що вони самі якось розчиняться, не спрощуємо складності своєї натури, які не полегшуємо, не висвітлюються її євангельським світлом і фарбами, а йдемо на поводу зашкарублих звичок, пристрастей, рис характеру. Власне, тільки збільшуємо вантаж проблем і ускладнюємо свою вдачу. При такому підході кожен новий день лише посилює наш душевний, духовний і фізичний стан, і ми стаємо собі нестерпні, ми катастрофічно втомлюємося від себе.
Причина будь-якої депресії – неможливість жити з собою. Більшість психологів же пропонують шукати причини не в собі, а в оточенні, обставинах, але це невірний підхід. Поки ми не почнемо розгрібати свою душу від багаторічних покладів неправд, складнощів, заплутаності, ми не вийдемо до світла, а будемо продовжувати перебувати в темряві.
Безумовно, потрібна неймовірна мужність і чесність, щоб визнати власну провину в тому занедбаному і сумному стані, в якому ми опинилися, нікого при цьому не звинувачуючи.
В першу чергу потрібно змінити ставлення до себе, від складного – до простого. Не звертати увагу на свої образи – вони вірний показник гордині і зарозумілості. Поки людина ображається, вона не впускає добро у своє серце, воно роз'їдається злістю; не вимагати до себе особливого ставлення і уваги – ми не заслуговуємо і того, що маємо, стан недооціненості - руйнівний і веде до боговідступництва; не ставитися до себе серйозно, не вважати себе краще за інших – без Божих милостей ми нічого доброго з себе не уявляємо.
Якщо щодня міняти своє ставлення до себе, то всі проблеми поступово зникнуть, складності вирівняються і настане мир з собою, а значить мир з Богом.
