Великий канон Андрія Критського. День другий: «прикладна механіка» покаяння
У другий день читання канону Андрія Критського поговоримо про шляхи досягнення покаяння і чим нам може бути корисною в цьому питанні святоотецька література.
На повечер'ї вівторка першої седмиці Великого посту в усіх православних храмах триває читання покаянного канону преподобного Андрія Критського.
Закони та норми духовного життя в усі часи залишаються незмінними, тому вони і знаходять своє відображення в текстах канону, автор якого зявився безцінним зразком покаяння. Як нам відомо, написаний він на початку VIII століття, а тому ми можемо припустити, що у преподобного Андрія був в руках ще й великий багаж накопиченого духовного досвіду попередніх отців.
Аскетичної літератури не потрібно боятися, її необхідно читати і намагатися вникати у зміст текстів. Цінність творів подвижників полягає в розкритті, якщо завгодно, «механіки» роботи, як чеснот, так і пороків. Ми буває і не знаємо, що в собі потрібно «отаке» зробити, щоб стати хоч трішки краще. І тут нам на допомогу і знамениті «сотніці» різних отців, і безпосередньо текст самого канону.
Аскетичної літератури не потрібно боятися, її необхідно читати і намагатися вникати у зміст текстів.
Тематика сьогодні у нас одна, а тому і говорити будемо про шляхи досягнення покаяння. Кажуть, людина швидко до всього звикає. На жаль, правило це може бути застосовано і по відношенню до святині.
Буває так, що роками ходиш в храм, а потім раптом замислюєшся: а де ж моє власне покаяння? Де ті сльози, про які так багато писали отці-подвижники, і яке називали «другим хрещенням»? І ось начебто і жахнутися хочеться від власної холодності, а й на це сил не знаходиться. Розумом (глуздом) все розумієш, що так жити далі не можна і цей же розум намагається щось «зрушити» всередині душі, але тільки не знає ні що «рухати», ні як «рухати». Як начебто якогось органу не вистачає. У цьому випадку нам потрібен чіткий алгоритм дій, а точніше вказівки на ті дії, які підвладні якраз розуму, адже про серце, внутрішні переживання в такому стані говорити не доводиться.
Звернемося, наприклад, до праць преподобного Макарія Єгипетського. «Справа покаяння, – пише він, – відбувається трьома чеснотами:
1. очищенням помислів;
2. безнастанною молитвою;
3. терпінням осягаючими нас скорботами».
Всі три чесноти і доступні розуму (тобто місія здійсненна), і, звичайно ж, знаходять своє відображення в текстах покаянного канону. Розглянемо по черзі кожну з них.
Очищення помислів. «Прикрасив я плоті бовдур мерзенних помислів квітчасте вбрання і засуджую, – пише преподобний Андрій Критський і ніби додає, – відкриваю Тобі, Спаситель, гріхи, які вчинив, і душі і тіла мого рани, які внутрішні убивчі помисли розбійницьки на мене поклав». Іноді відверто грішні або просто непотрібні, зайві думки турбують нас, як правило, під час молитви або під час роботи, не даючи зосередитися на виконанні певної справи. Сьогодні процес «засмічення» розуму поставлений на потік. Преподобний авва Ісайя весь цей інформаційний «смітник» в нашій голові називає уявними ідолами, без протидії яким неможливо, щоб Христос засяяв у нашому серці.
Сьогодні процес «засмічення» розуму поставлений на потік. Преподобний авва Ісайя весь цей інформаційний «смітник» в нашій голові називає уявними ідолами.
Тепер давайте розглянемо, що ж ми можемо протиставити всій цій уявній гріховній «лавині». Преподобний Єфрем Сирін виділяє вісім порочних помислів, а саме: обжерливость, блуд, срібролюбство, гнів, печаль, зневіра, марнославство і гордість.
Обжерливість, пише він, винищується стриманістю, яке ми і почали. Тут підкреслюється особливе значення тілесного посту. Ми часто говоримо, що обмеження в продуктах – це не головне, але і без нього духовне зростання неможливе. Блуд потрібно перемагати Божественною любов'ю і потягом до благ вічності. Мені здається, що тут важливо розуміти, що чекає нас там, за порогом смерті, до чого я, як християнин, прагну, що вкладаю в поняття «Царства Небесного», Хто такий мій Бог, Який мене спасає тієї страшної ціною, яку заплатив Христос і т.д.? Відповідні книги, а головне Святе Письмо, нам на допомогу. Звичайно ж, відразу все не освоїти, але якщо ми за сім тижнів, не просто прочитаємо, а саме вивчимо хоча б одну біблійну книгу – це буде гідний результат, а для блудних думок не залишиться місця.
Срібролюбство долається співчуттям до бідняків, а тому милостиню потрібно подавати через жадібність, так, щоб «жаба душила». Гнів перемагається добросердям і умінням любити оточуючих нас людей. Печаль проганяється духовною радістю, а тому, для початку потрібно просто радіти, що настав піст і у нас є ряд духовних завдань, які плануємо вирішити в найближчі сім тижнів. Зневіру ми зможемо подолати вдячністю Богові і терпінням. Давайте просто візьмемо за правило ввечері дякувати Господу за все, що ми пережили протягом дня. Боротьбу з марнославством можна об'єднати в боротьбу зі сріблолюбством. Милостиню робити треба потай і віддавати біднякові, наприклад, ті гроші, що відкладені на обід та каву, і нікому про це не говорити.
Гордість долається утриманням від осуду. Я розумію, що це досить важко, адже засуджуючі думки часто крутяться в голові поза нашою волею, але з ними хоча б не потрібно вступати в співбесіду і утримуватися від оціночних суджень щодо інших, як, наприклад, дурень, розпусник, злодій, брехун, лицемір і т.п.
Ми, християни, що живуть у XXI столітті слабкі і немічні, а тому починати потрібно з речей простих і доступних.
Про всі ці поради преподобного Єфрема Сиріна дуже бажано постійно пам'ятати і намагатися застосовувати їх у повсякденному житті і тоді у нас є шанс, що ми обрали правильний вектор руху до покаяння.
Безперервна молитва. «Кличу до Тебе від серця мого перш кінця: "Я згрішив, змилуйся і спаси мене!"», – звертається до Бога преподобний Андрій. Я думаю, що ми всі добре пам'ятаємо заповідь апостола Павла: «Моліться без перерви» (1 Сол. 5, 17). Священномученик Петро Дамаскін, однак, каже, що сталість в молитві – це ще й можливість весь час пам'ятати про Бога.
Так, наприклад, якщо бачимо світло – то це привід згадати про Того, Хто дарував його нам; якщо бачимо землю і небо, море і навколишню природу – це можливість захоплення і прославлення Творця; якщо навіть одяг одягаємо – то і в таку повсякденну річ можна пізнати, чий вона дар, і оспівати Промислителя про наше життя. «І просто, – продовжує священномученик Петро, – всякий рух буде тобі приводом до слави Божої і ось – ти невпинно молишся». Всі ці повчання зрозумілі і доступні, залишається тільки не забути про необхідність постійної молитви.
Пригадується тут ще й повчання святителя Нектарія Егинського, який говорив, що можна і на ринку молитися, головне, щоб слова, звернені до Бога, були пов'язані з розумом. В таких умовах, як ринок зосередитися буде вкрай важко, а тому давайте почнемо з коротких Ісусових молитов, вміння дякувати Богові за автобус на зупинці, що вчасно під'їхав, успішно завершений робочий день і т.п. речі.
«Молитва коротка... і природна ... здатна висловити почуття каяття і самоосуду, коли наповниться ними серце».
Ми, християни, що живуть у XXI столітті слабкі і немічні, а тому починати потрібно з речей простих і доступних. Про єднання молитви і покаяння в одне роблення багато писав святитель Ігнатій (Брянчанинов) і підтвердження наших роздумів ми знаходимо і в його словах: «Молитва коротка ... і природна ... здатна висловити почуття каяття і самоосуду, коли наповниться ними серце».
Терпіння скорбот. Тут знову не можна не згадати святителя Ігнатія, який говорить, що всякий християн, нарікаючий і кричущий зі свого хреста, лестить собі, обманює себе і зайвий раз доводить, що лише поверхово розуміє гріх.
Я прекрасно розумію, що буває нестерпно важко, буває, що хочеться на все «плюнути» і просто лежати і дивитися в стелю, але якщо ми все-таки хочемо хоч на крок наблизитися до покаяння, то давайте почнемо з банального мовчання. Коли наболіло всередині від безглуздої ситуації на роботі, від постійно навколишнього маразму і несправедливості, від зради людської, від фізичних страждань хочеться все це викласти хоча б рідним. Але, якщо говорити відверто, ми ж не можемо витримати тієї «золотої середини», коли просто, описуючи певну ситуацію, у нас вийде уникнути внутрішнього «закипання» і обурення. Утриматися від подібного роду розмов буде важко, але ми прагнемо до покаяння, а тому, повторюся, давайте просто спробуємо помовчати, хоча б ці сім тижнів.
Коли ми ставимо певні цілі потрібно чітко формувати і «дорожню карту» по їх досягненню. Нас ще чекає велика праця, а тому ми не можемо собі дозволити «розпорошуватися» і витрачати сили даремно.
Чотиридесятниця дана нам для покаяння, і я дуже сподіваюся, що поради тих, хто вмів плакати над гріхами допоможуть нам у цьому.
