Прощена Неділя – початок шляху покаянного
Прощена неділя – день особливий. Про що варто задуматися в цей день і над чим попрацювати – розмірковує протоієрей Ігор Рябко.
Цього недільного дня Бог посилає особливу благодать примирення, яка подається нам через дар Його любові. «По тому пізнають, що ви Мої учні, – вчить нас Спаситель, – що будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Ми приходимо до церкви в цей день випросити прощення і висловити свою повагу і любов до настоятеля храму і духовенства, які моляться про нас. Ми просимо вибачення у братів і сестер нашої громади. Зло і гріх кожної людини поширюються на всіх людей так само, як і любов однієї врятованої душі відлунює у всьому творінні. Людина, яка живе Богом, завжди перебуває в смиренному стані духу, всіх прощає і всім бажає спасіння.
Але щоб істинне смирення і таку всепрощаючу любов, людині потрібно багато попрацювати над собою: за словами апостола Павла, багато терпіти, бути милостивим, не заздрити, не величатися, не бешкетувати, не шукати тільки свого, не дратуватися, не мислити зла, не радіти неправді, а радіти істині, усьому вірити, все покривати, всього сподіватися, все переносити. Таким має бути стан святої душі. В ній Царство Небесне стає непорушним надбанням серця.
Жити в благодаті – значить навчитися бажати всім людям спасіння.
Більшість із нас ще далекі до цього ідеалу. Багато перебувають лише в духовному дитячому садку, хтось сів за парту, пішовши в перший клас, хтось закінчує старші класи, рідкісні вступають в університет. Але головне те, що ми вчимося. Добре, або поки не дуже, але у нас є мета.
Господь із любов'ю дивиться на кожного з нас, допомагаючи дітям у вірі робити перші кроки, і допитливій дитині вчити перші головні слова: БОГ, ВІРА, ЦЕРКВА. А далі Він візьме в Свою долоню ще не зміцнілу руку школяра і почне з ним виписувати в зошиті важкі гачечки – «стриманість», «послух», «терпіння», «молитва» ... Так, крок за кроком, переводячи нас з класу в клас, веде Мудрий Отець своїх чад у Царство добра і світла.
Найгірший гріх – це осуд. Абсолютна смерть – це гордість.
Архімандрит Кирил (Павлов) говорив: «Православна людина завжди зобов'язана вчитися. Вона навчається служб, обрядів і – зупиняється. Чому? Тому що не знає про подальше просування. Спочатку людина навчається поведінці за Євангелією і відсутності поганих бажань – це початкова школа. Далі зречення від гріховних пристрастей і перемоги над ними – це старші класи. Потім приборкання розуму, наживання благодаті й досягнення святості – це університет. Кожен чоловік повинен бути врятований у Христі – це пряме завдання Церкви!», «Рідкісні люди отримують благодать в отроцтві, інші знаходять її як дар безперестанної молитви, а інші – після нелегкої боротьби з власним гріхом – з худими нахилами і пороками. Але якщо благодать знайдена, плід один і той же».
Піст – це час, коли ми з старанністю вчимося бути добрими й простими. Богу не потрібен наш розум і освіта. Він чекає від нас дитячої краси. Ієромонах Симон (Безкровний) говорить про те, що жити в благодаті – значить навчитися бажати всім людям спасіння. Бажаючи його іншим, ми знаходимо власне звільнення від гріха і смерті. Найгірший гріх – це осуд. Абсолютна смерть – це гордість. Засудження і є прояв гордості. Той, хто бажає усім спасіння, упокорюється перед усіма, тому що його серце вмістило в себе всіх людей.
Христос відкриває Себе не тим, хто багато думає, читає або говорить про Нього, а тим, хто Його любить.
Коли з нас виходить дратівливість, гнівливість і інші пристрасті, ми виходимо з власного мороку і знаходимо духовний мир. Христос відкриває Себе не тим, хто багато думає, читає або говорить про Нього, а тим, хто Його любить. Тим, хто прагне жити і зростати в Його благодаті. Всі розмови про Бога підтримуються словами, і чим більше буде сказано слів, тим менше буде розуміння. Лише мовчання та молитва гасить вогонь незліченних суперечок і слів, і відкриває нам прямий шлях до осягнення Бога.
Христос не залишає без Своєї Любові ні одну людську душу, відкриваючи їй духовні очі мудрості, щоб подорослішавши, вона могла осягнути Істину прямо і безпосередньо. Божественна Любов – це тверда їжа зрілих душ, що навчалися покаянній молитві, смиренню і прийшли в розподілі духовного міркування. Міркування приводить нас до найвищого пізнання – Богопізнання.
Дякуйте Богові за кожен день життя, за кожну можливість духовно зростати. Час Великого посту зустрічайте не як нудну повинність, а як радісний момент, коли ми нарешті відкладемо в сторону зайву метушню, припинимо нескінченні блукання розуму по світу, а повернемося до себе, до своєї внутрішньої людини, і в тиші серця скажемо «Отче наш».
Нехай весь світ із його ілюзорною ілюмінацією відійде на другий план, а залишиться перший, найголовніший, який не зникне разом з моїм мертвим тілом, а увійде в радість Господа Свого.
