Біснування в Нових Санжарах, або Чиї ж ми учні
Про події в Нових Санжарах розмірковує протоієрей Ігор Рябко.
Боляче, соромно й страшно було дивитися на ті події, які відбувалися в Нових Санжарах у зв'язку з прибуттям наших співгромадян до себе на Батьківщину. «По тому пізнають, що ви учні мої, що любов матимете між собою» (Ін. 13:35) – так вчить нас Євангеліє. Розбиті вікна автобусів, залякані нещасні люди, які повернулися до себе додому, – як це не схоже на те, чому вчить нас Спаситель. Те, що відбувалося в Нових Санжарах, можна позначити як біснування.
Таких протестів не було, коли в нашій країні почали проводити гей-паради, коли стали прищеплювати світогляд, спрямований на знищення традиційних сімейних цінностей. Те, що йшло в розріз з Євангельською моральністю, чомусь не сильно турбувало громадськість. Але коли справа торкнулася можливої, лише гіпотетичної загрози отримання нового вірусу, тут же виникла така страшна реакція. Але ж потенційною загрозою для життя протестувальників є не тільки прибулі люди.
«По тому пізнають, що ви учні мої, що любов матимете між собою» (Ін. 13:35)
У нашій країні велика кількість таких, хто хворий на туберкульоз та інші небезпечні для здоров'я хвороби. Так що ж тепер робити з цими людьми? Може, і їх теж потрібно буде «спалити», як вигукували деякі з протестувальників? І до чого може дійти таке суспільство? До того, що буде знищувати людей похилого віку, психічно хворих людей і тих, хто становить загрозу для здоров'я оточуючих?
З Китаю вилетів не один літак із громадянами різних країн. І ні в одній іншій країні не було надано такого «теплого» прийому, як це було зроблено в Україні. Ті події, які відбувалися в Нових Санжарах, говорять про те, що наше суспільство стало глибоко хворим. Притому така деградація відбулася за дуже короткий час.
Ще відносно недавно люди жертвували собою заради того, щоб зберегти життя і здоров'я своїх громадян. Що було б, якби пожежники і вертолітники, які жертвували собою під час Чорнобильської катастрофи, виявилися такими, як ті, хто кидав каміння в автобуси з евакуйованими людьми? Що було б, якби ті лікарі, які працювали в Чорнобильській зоні, були б схожі на лікарів з Винників? Напевно, долі більшості з нас склалися б зовсім інакше.
Таких протестів не було, коли в нашій країні почали проводити гей-паради, коли стали прищеплювати світогляд, спрямований на знищення традиційних сімейних цінностей.
Без любові, без жертовності, без чуйності і доброти до ближнього не може бути віри. Можна скільки завгодно служити молебні, ходити в храм, причащатися і сповідатися, терти свічники у храмі і навіть справно подавати милостиню, але якщо ми не зрозуміємо духа Євангельської проповіді, не буде жити за заповідями – все це буде даремна праця.
«Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими, а любові не маю, то я – мідь дзвінка або бубон гудячий» (1Кор. 13) – говорить апостол Павло, і він говорить про нас.
І Бог судитиме нас не за те, яким здоровим було наше тіло, а за тим, як жила наша душа.
Бог посилає нам випробування і дивиться на те, як ми їх проходимо. І як би Йому хотілося, щоб у наших серцях було співчуття до стражденних, турбота про ближнього, милосердя до тих, хто потрапив у біду. Однак схоже на те, що все відбувається інакше.
Як би ми не старалися жити довго, як би не захищалися від епідемій, всім нам колись доведеться померти. І Бог судитиме нас не за те, яким здоровим було наше тіло, а по тому, як жила наша душа.
Хотілося б побажати всім тим, хто вийшов кидати камені в невинних людей, що сидять в автобусі, знайти душевний мир, душевну рівновагу й умиротворення. Щоб вони зрозуміли, нарешті, що не каменями і псевдомолебнями, а добром і милосердям прокладається шлях у Царство Боже.
