До того ж Предтеча не був схожий на інших людей: він носив грубий одяг із верблюжої шерсті, підперізуючись шкіряним поясом, їв дикий мед і сарану. Образ його життя, зовнішність, форма проповіді – все було дуже видовищно й цікаво. Видовищності стародавнім людям, на відміну від сучасних, не вистачало, і багато ходили до Іоанна в пустелю так само, як зараз ходять на виставку або в кінотеатр. Цікавість, бажання послухати щось цікаве, подивитися на неординарну особистість були основними мотивами для багатьох із тих, хто зважився пройти цей шлях.
«Що дивитись ви ходили в пустелю?» – буде потім питати їх Спаситель. – «Людину, одягнену в м'які шати?» Гірка іронія відчувається в цих словах. Те, чого навчав і про що проповідував пророк Іоанн, здатні були зрозуміти одиниці.
Крім того, Іоанн Предтеча ввів традицію, яка не була регламентована юдейським законом, і про яку Мойсей нічого не говорив. Пророк ввів покаянне хрещення, як символ омиття колишніх гріхів і очищення душі. Занурюючись у води Йордану, як у символічну смерть для гріховного життя, людина виходила з цієї водної стихії відродженою для нового життя в послуху Богу і збереженні Його закону.
Дивні і страшні події розгортаються в цей час на Йордані.
Христос наближався до Йорданської води, важкої від вантажу змитих гріхів, для того, щоб взяти на себе весь цей людський гріх. І не тільки тих, хто занурився у води цієї річки, але й за гріхи всього світу. Іісус став тим Вселенським магнітом, який притягнув до Себе всю людську гріховність, піднісши цю космічну тяжкість на Голгофу, розіп'явши її і знищивши через Хрест, щоб відродити нас у своєму Воскресінні.
Дивні й страшні події розгортаються в цей час на Йордані. Троїчний Бог являє Себе світу, Дух Святий у вигляді голуба сходить на Божого Сина, глас Отця чути над Землею.
Євангельська історія сталася не десь і колись, вона повторюється раз по раз у житті кожного з нас. І ось знову люди йдуть на берег таємничого Йордану. Але замість того, щоб сердечним поглядом шукати Христа, вони розкладають те, що принесли для освячення. Спаситель світу, вийшовши з води, проходить повз них зовсім поруч. Можна простягнути руку й торкнутися Його. Але Він як і раніше не пізнаний...
Євангельська історія сталася не десь і колись, вона повторюється раз по раз у житті кожного з нас.
Зате обличчя усіх спрямовані на Його слугу й Предтечу, який проводжає Месію, що йде в Іудейську пустелю, щоб там протягом сорока днів мучити себе голодом, спрагою й бути спокушуваним сатаною. Нервовий народ із неприхованим роздратуванням хапає слугу за одяг і запитує: «Отче, так скоро ви воду почнете освячувати, довго нам ще чекати?»
«Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння:..» Про що це вони там співають? Яке поклоніння? «Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі». Що це за іноземна мова?! Хто ж так молиться? Потрібно висловлювати прохання просто й чітко: «Крапни сюди водички побільше»! «Отче, а на мене, щоб не хворів». «І на грошик, щоб водився в будинку»! «І на чоловіка, щоб не пив і кинув палити». Бутлі з водою, їжа й напої, гроші й обереги – все це принесено й виставлено для окроплення на «здоров'я та успіх».
«Отче, так скоро ви воду почнете освячувати, довго нам ще чекати?»
Пророк Іоанн раз і до кінця часів дав відповідь на всі ці прохання: «Роде зміїний! Хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? учиніть гідний плід покаяння». Але «глас волаючого в пустелі» луною проноситься над головами, не торкаючись навіть до мочок їхніх вух. Народу потрібно тут і зараз те, що буде захищати, оберігати, примножувати, те, що буде тиражувати життя з плюсом і анігілювати все, що з мінусом. Притому не має значення джерело, звідки буде отримано чудовий талісман. Якщо його завтра з гарантією будуть видавати на якомусь відьомському шабаші, багато з цих людей підуть туди, анітрохи не бентежачись.
Не всі, звичайно, залишаються глухими до слів Пророка. Є ще мале стадо, яке намагається приготувати дорогу для Господа, зробити прямими стежки Його». Вони несуть по домівках воду великої Агіасми для того, щоб зміцнити душу й тіло в боротьбі з духами злоби піднебесної. Є ще ті, які йдуть за Христом і в пустелю, і на Фавор, а коли прийде час, то, без сумніву, підуть і на Голгофу. Але їх стає все менше і менше. Пройде ще деякий час і Спаситель, обернувшись, можливо і не побачить за собою нікого, хто б, ідучи слідом за Ним, міг запитати: «Учителю, де живеш?» (Ін. 1:38). «Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?...» (Лк. 18:8). Христос не відповідає на це запитання, Він пропонує нам самим дати на нього відповідь.
Якщо завтра чудовий талісман від усіх бід із гарантією будуть видавати на якомусь відьомському шабаші, багато з цих людей підуть туди, анітрохи не бентежачись.
Віра на Землі, звичайно ж, буде до самого кінця існування цього світу. Головне запитання – у що будуть вірити люди? У всесилля грошей, в удачу? В те, що Бога немає, і в те, що «хочеш жити, вмій крутитися»? Таку «віру», звичайно ж, Христос знайде на Землі. Буде віра в Сина Божого, який став Сином теслі, який помер і воскрес заради кожного з нас?
Я думаю, що справжня віра залишиться серед одиниць «відщепенців» і зневажених «маргіналів», які будуть зараховані в ранг соціально небезпечних людей, які не поділяють загальнолюдських цінностей і таять в собі загрозу для людства.
Господи, даруй нам Свою Благодать, щоб опинитися в лавах цієї еліти.
