Техніка духовної безпеки під час святок
Про історію становлення різдвяних свят і про те, що таке святки розповідає наш постійний автор, протоієрей Ігор Рябко.
До IV століття Різдво і Хрещення Господнє відзначалися в один день – 6 січня. Цей день називався Богоявленням, і початковий його сенс був у прославленні явлення в плоті Сина Божого. Встановлення дати Різдва на 6 січня мало не історичну відповідність (тому що точний день народження Спасителя залишився невідомий), а символічне. Христос – це другий Адам, отже він народився в той же день, що і перший Адам – в шостий від створення світу. Цьому числу відповідало 6 січня першого місяця року.
Свято Хрещення було відокремлене від Різдва в першій половині IV століття. Зроблено це на противагу язичницькому культу сонця для того, щоб віряни не брали в ньому участі. Цей день був приурочений приходу в світ сонця правди і світла світу. Язичницькі звичаї і традиції, пов'язані з культом сонця, також були трансформовані і переосмислені в Євангельському контексті.
Таким чином, між святами Різдва і Хрещення утворився проміжок у два тижні. Він і став називатися святками, які тривали з 25 грудня по 6 січня (за старим стилем). Вже статут Сави Освяченого (+530) вказує святкування святок. Святкам присвячені 13 бесід Єфрема Сирина, слова Амвросія Медіоланського, Григорія Нісського. У ці дні не покладений піст, а також не відбуваються колінопреклоніння.
Небезпечні тенденції
Язичницький рефлекс, пов'язаний із окультною практикою, все ж залишився у маловоцерковленої частини жителів імперії. Гадання, волхвування порушували святість цих днів. Проти них були спрямовані 61-62 правила VI Вселенського Собору. Відлучалися від Церкви всі ті особи, які практикували язичницькі обряди, і все те, що «належить до бісівської омани».
На жаль, постанови цього Собору знають тільки фахівці з канонічного права, а от про ворожіння на «судженого-рядженого» чули, напевно, усі. І сьогодні в ЗМІ можна прочитати про те, що: «До заміжжя і одруження наші предки ставилися з особливою серйозністю і відповідальністю, тому і ворожіння відрізнялися великою різноманітністю. Ворожіння, як і колядки, створювали атмосферу святочних веселощів».
Цукерково-серпантинова радість з її лубково-народною різдвяною фольклористикою насправді дуже далека від євангельської історії Різдва Христового.
Хоча в православній традиції для того, щоб отримати від Бога в дар доброго чоловіка або дружину потрібно було не гадати і ворожити, а зробити духовний і фізичний подвиг. Наприклад, пройти пішим ходом із Почаївської лаври в Київську з молитвою і псалмоспівом. Але про це сьогодні вже мало хто пам'ятає.
Видозмінена язичницька практика трансформувалася в колядки й щедрівки, які були адаптовані за смислом і змістом до Євангельської історії. Вони й тепер залишаються якимось різдвяним шармом і дають ту особливу специфіку цьому святу, яку ми всі так любимо з дитинства. В ній немає нічого поганого і гріховного, але і хорошого, на мій погляд, теж небагато. Цукерково-серпантинова радість з її лубково-народною різдвяною фольклористикою насправді дуже далека від євангельської історії Різдва Христового і від тих подій, які були з ним пов'язні.
Навіщо нам святки?
Основний сенс святкових днів – утримати душу на вершині духовного осмислення радості приходу в світ Божественного Логосу. Але для цього потрібна легкість душі і чистота молитви. Але це ніяк не сумісно з активним розговінням, яке швидко стягує розум із неба й прив'язує до живота. Це все одно, якби апостоли, зійшовши зі Спасителем на Фавор, взяли з собою шашлики й вино для того, щоб відсвяткувати там подію Преображення Господнього.
Для церковної традиції взагалі не характерний принцип маятника. Стриманість, духовне трезвіння, царський середній шлях у всьому – ось основа внутрішньої аскези кожного християнина. Духовне життя – це стабільно поступальний рух вгору, а не хитання з однієї крайності в іншу.
Духовне життя – це стабільно поступальний рух вгору, а не хитання з однієї крайності в іншу.
Святки і світла седмиця не повинні різко контрастувати з попередніми днями духовного життя. Може змінюватися внутрішній стан душі з покаянного на радісне. Але тіло при цьому не повинно страждати від гастрономічних перепадів. Тому що всі ці крайнощі від лукавого. Кілька днів розслабленого нестриманого життя перекреслюють всі зусилля духовного подвигу, який був здійснений раніше.
Основною причиною всіх цих феєричних веселощів є те, що душа, за природою, жадає свята. Але наша біда в тому, що ми так і не навчилися отримувати від джерел істинних духовних веселощів. Справжня, тиха, мирна, піднесена радість дається тільки по благодаті Духа Святого. Тому люди шукають можливість того, що називається «випустити пар», але, на жаль, з ним виходить і та мала благодать, яку вони, можливо, здобули в період посту.
