Тверезість і ритуальна нечистота в житті християнському
На літургії у цю п'ятницю належить читання уривка з послання апостола Павла до Тита, де зачіпається ряд морально-соціальних тем. Про них ми сьогодні і поговоримо.
Ось уже дві тисячі років як наш Спаситель скасував старозавітний обрядовий закон, а в християнському середовищі, так чи інакше, спливає тема ритуальної нечистоти. Випадків можна привести досить багато, але свою увагу на них ми зупиняти не будемо, а розглянемо святоотцівський погляд на загальні поняття з даної теми, які можна отримати зі слів апостола Павла: «Для чистих все чисте, а для нечистих і невірних немає нічого чистого, але осквернені і розум їх і совість» (Тит. 1,15).
До цього вислову додамо думку блаженного Ієроніма Стридонського, який говорить, що це повчання направлено на іудеїв, які все ще дотримувалися заборон скасованого закону, визнаючи щось чистим, а щось нечистим.
Ось і щодо будь-якої їжі святитель Іоанн Златоуст говорить, що за своєю природою в ній не може бути нічого поганого, але таким робиться через того, хто приймає її.
Також з наведеної цитати відразу видно, що ключем до сприйняття чогось в тому чи іншому вигляді є наше розташування розуму. Ось і щодо будь-якої їжі святитель Іоанн Златоуст говорить, що за своєю природою в ній не може бути нічого поганого, але такою робиться через того, хто приймає її.
І далі він додає, що якщо душа нечиста, то і все навколо себе вона буде вважати нечистим. «Отже, властивість чистоти – не утримання від усього, але сміливе прийняття всього. ... Що ж нечисто? Гріх, злість, користолюбство, лукавство», – робить висновок святитель.
Господь все створив чистим, а якщо ж ми назвемо що-небудь із створеного поганим, то таким чином зводимо звинувачення на Творця.
Подібного ж думки дотримувався і один з найвідоміших проповідників кінця III – початку IV століття, який через непорозуміння увійшов у конфлікт з Іоанном Златоустом, єпископ Северіан Габальський. Він особливо підкреслює, що Господь все створив чистим, а якщо ж ми назвемо що-небудь з створеного поганим, то таким чином зводимо звинувачення на Творця. Тому-то, за словом святителя Григорія Двоєслова, в новозавітній час напруга наших сил має бути спрямована на дотримання внутрішньої чистоти.
Ми, може, і говоримо про очевидні речі, але в сьогоднішні дні Різдвяного посту і напередодні майбутнього останнього суворого тижня, апостольські слова нам черговий раз нагадують, що будь-яке утримання від будь-якої їжі є лише допоміжним засобом очищення душі: «Але воістину, коли вірні поневолюють тіла свої, – додає блаженний Августин, – все, що віднімається у тілесного задоволення, йде на користь духовному спасінню».
За словами святителя Григорія Двоєслова, в новозавітній час напруга наших сил має бути спрямована на дотримання внутрішньої чистоти.
Висловимо ще одне важливе зауваження щодо до постових трудів. Відповідно до думки преподобного Пимена Великого, сприйняття всього, що оточує людину чистим, є, свого роду, ідентифікатором смирення. Він каже, що коли «для чистого все чисто», то такий християнин повинен вважати себе нижчим від усіх.
У відповідь на це умовляння, один з учнів авви Пімена запитав про те, як можна вважати себе нижче вбивці, і старець пояснив: «Якщо людина досягла того, про що сказано у цьому вислові, то, побачивчи людину, що здійснює вбивство, він скаже: «Він зробив тільки один цей гріх, я ж вбиваю кожен день».
У наступному вірші апостол Павло ще раз підкреслює, що роблення усякої скверни залежить від вольової згоди людини, яка коїть злочин: «Вони кажуть, що знають Бога, але відрікаються вчинками, бридкими й неслухняними, і ні до жодного доброго діла нездатні» (Тит . 1, 16). Блаженний Ієронім немов підсилює значення апостольських слів, підкреслюючи, що зречення від Христа може відбуватися не тільки під страхом мук, але і в результаті вчинення будь-якої нечестивої справи.
Старцям апостол апостол велить бути пильними, цнотливими, статечними, здоровими у вірі, любові і терпінні, а старицям пристойно одягатися, уникати будь-якого наклепу і вчити добру (Тит. 2, 1-3).
Далі зачало пов'язано з початком другого розділу послання до Тита, де апостол Павло переходить до конкретних настанов. Старцям він велить бути пильними, цнотливими, статечними, здоровими у вірі, любові і терпінні, а старицям пристойно одягатися, уникати будь-якого наклепу і вчити добру (Тит. 2, 1-3). Потім він вказує, що люди похилого віку повинні вчити молодь також щоб були поміркованими і чистими, щоб не осуджувалося слово Боже і посоромився противник, позбавлений можливості щось погане сказати про християн (Тит. 2,5-8).
Скільки ж хворобливих для сучасного суспільства тем закладено у цьому невеликому умовлянні? Можна було б звично поскаржитися на молодь. Але, на жаль, сьогодні нерідкі випадки, коли і люди похилого віку не є прикладом благочестя або хоча б якоїсь життєвої мудрості.
Тут, звичайно ж, важлива тверезість і не тільки як стан протилежний пияцтву, а і як загальний настрій душі – не дарма ж Оріген називає її матір'ю всіх чеснот. Тверезість повинна виявлятися і в тому, щоб мати пам'ять смертну, і в підготовці до вічності, і в розумінні цілей життя, а також в умінні рухатися до цих цілей не відволікаючись на сторонні справи.
Ми боїмося невідомості в цьому земному житті, але при цьому поводимося так, ніби з вічністю у нас вже все гранично ясно і нам виписана гарантована «страховка» від наслідків скоєних гріхів.
Але людина істота парадоксальна і суперечлива. Ми можемо трястися і переживати через втрачену посаду, розлютитися через неодержану (на нашу думку несправедливо) премію, можемо вкладати масу сил у просуванні кар'єрними сходами, але при цьому абсолютно не замислюватися про те, що буде по той бік гробової дошки . Ми боїмося невідомості в цьому земному житті, але при цьому поводимося так, ніби з вічністю у нас вже все гранично ясно і нам виписана гарантована «страховка» від наслідків скоєних гріхів і бісівських оман.
Тут як раз і важлива та сама духовна тверезість, саме вона допомагає зійти всій цій наносній мішуріі і правильно розставити акценти в житті. Проживши життя, навіть спочатку «сліпа» людина повинна «прозріти», але на жаль...
Недолік робить свою справу і сьогодні не завжди можна зустріти мудрість у старих. Молодь же, вихована рекламою, в більшості своїй зовсім відірвана від попередніх поколінь, і навіть зустрівши завдяки щасливому випадку мудрість, не зможе ні порадіти, ні оцінити по достоїнству. Ще у XIX столітті філософ Микола Федоров говорив, що будь-яке нове покоління спрямовується в наступне, при цьому виштовхує з історії попереднє. Сьогодні ж ми бачимо, що правило це набуває зовсім вже гіперболізованого характеру.
Ще у XIX столітті філософ Микола Федоров говорив, що будь-яке нове покоління спрямовується в наступне, при цьому виштовхує з історії попереднє.
1953 роки тому було написано послання апостола Павла до Тита, але актуальність свою воно зберігає і сьогодні. За словами святителя Іларія Піктавійського, учитель язичників знав про майбутні хвороби гріховного красномовства, про те, що в шаленстві проти істини, повстануть звабливі і згубні вчення, наповнені всяким псуванням і призводять до великого зла своїм розповзанням до самих основ душі. Ці навчання, підкрадаючись, навіть здорові уми здатні заразити мінливим напрямом думок. Тому-то апостол Павло і перестерігає бути пильними, тверезими, цнотливими і статечними, адже чесноти ці фактично єдина протиотрута проти згубного впливу тієї «зарази», яка відводить людину від головного – устремління у вічність.
Тепер скажемо пару слів про те, як навчитися тверезості, точніше за нас скаже преподобний Ісихій Єрусалимський, які вказує на чотири способи:
1. Стежити за мрійливістю, адже сатана саме через мріяння обманює розум.
2. Зберігати в серці мовчання, тобто намагатися не реагувати не зовнішні подразники.
3. Завжди закликати на допомогу Спасителя.
4. Постійно пам'ятати про смерть і краще за все не в який-небудь абстрактній формі, але більш конкретно, думаючи про тих, людей, хто нас вже покинув і розуміючи, що я також опинюся на їх місці.
Що ж дай Бог нам сил все засвоїти і в духовному житті не відволікатися на речі незначні, про які йшла мова спочатку. Гранично важливо правильно розставити пріоритети. Адже «якби ми незмінно перебували у варті над собою, – зауважує преподобний Ісидор Пелусіот – не вдаючись до пересичення і усипляння і не зневажаючи Божого образу, тобто не допускаючи підміни доброго насіння, – то сіяч плевел не знайшов би до нас доступу і не зростив б у нас гідних вогню плевел».
