Керуючий справами УПЦ про відносини з владою, ПЦУ і Всеправославну нараду

– Владико, в 2019 році в Україні до влади прийшов новий Президент, Володимир Зеленський. Як ви оцінюєте нинішні відносини Церкви і держави?

– Тут не треба нічого вигадувати. Відповідні відносини повинні вибудовуватися на основі Конституції, де чітко зафіксований принцип відділення Церкви від держави. Що, в свою чергу, передбачає невтручання останньої в церковні справи і процеси.

Адже це ненормально, коли представники влади починають визначати, хто є канонічним, а хто не канонічним, кого можна називати розкольниками, а кого не можна, коли чиновники заявляють, що цілком допустимо (і навіть похвально) вторгатися в релігійну сферу для нібито задоволення прав певної категорії віруючих.

Уявляю який би був скандал, якби якась релігійна організація почала діяти подібним чином. Наприклад, диктувати державі яке міністерство вважати легітимним, а яке ні, який указ Президенту підписувати, а який ні, тощо.

Ненормально, коли представники влади починають визначати, хто є канонічним, а хто не канонічним. Уявляю який би був скандал, якби якась релігійна організація почала діяти подібним чином. Наприклад, диктувати державі яке міністерство вважати легітимним, а яке ні, який указ Президенту підписувати, а який ні.

Саме тому ми дуже цінуємо позицію нинішнього Президента України, який зазначив, що необхідно дуже обережно висловлюватися з таких чутливих питань, як релігія. Ми підтримуємо будь-які мирні ініціативи Володимира Зеленського – як у зовнішній, так і внутрішній сфері – і вважаємо, що запорукою ефективних відносин між Церквою і державою може бути тільки об'єктивність, неупередженість та рівне ставлення з боку влади до всіх конфесій.

– Влада змінилася, але спроби перейменувати Українську Православну Церкву не припинилися. Як бути з цією проблемою?

– У грудні 2018 року Верховною Радою України був прийнятий закон № 2 662-VIII. Його назва досить довга, але якщо коротко, то він покликаний регламентувати здійснення змін в офіційній назві тих релігійних організацій, центр управління яких перебуває в державі, визнаній по відношенню до України агресором.

Рішення про перейменування УПЦ не тільки маніпулятивно, а й приймалося з порушенням законодавства. Більш того, на сьогодні відсутній юридичний документ, який би зобов'язував релігійні організації УПЦ перейменуватися.

Слід зазначити, що в цьому законі немає жодної згадки про те, що саме Українська Православна Церква повинна змінити свою назву. Тому Мінкультом України була проведена робота по визначенню відповідних організацій, на яких поширюється дія цього закону. Внаслідок чого вони чомусь вирішили, що всі релігійні організації, які відносяться до Української Православної Церкви, як і вся Церква повинні змінити свою назву.

Чому відомство прийняло таке рішення, мені не зовсім зрозуміло. Адже центр управління УПЦ знаходиться в Києві. Якщо говорити більш детально, то органами церковної влади та управління нашої Церкви є її Собор і Синод, очолюваний її Предстоятелем – Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, які також знаходяться в Києві.

На нашу думку, рішення про перейменування УПЦ не тільки маніпулятивно, а й приймалося з порушенням законодавства. Більш того, на сьогодні відсутній юридичний документ, який би зобов'язував релігійні організації УПЦ перейменуватися. Список, на який посилаються чиновники з Мінкультури і обласних адміністрацій не змушує нас до таких обставин. А ось на питання – яким чином та чи інша релігійна громада УПЦ потрапила в цей список, ніхто з них відповісти не може.

Виходячи з цього, ми вважаємо дії Мінкультури незаконними, у зв'язку з чим в березні 2019 року звернулися до суду за захистом своїх прав. В рамках цього позову ми просили суд заборонити Мінкультури і всім реєстраторам вносити будь-які зміни в назви релігійних організацій УПЦ. Суд прислухався до наших аргументів і задовольнив це прохання, адже дії Мінкультури та інших осіб можуть привести до невиправданого втручання держави в сферу діяльності релігійної організації як юридичної особи.

У Міністерстві культури не погодилися з таким рішенням суду і оскаржили його в апеляційному порядку. Але 22 липня 2019 р Шостий апеляційний адміністративний суд відмовив Мінкультури в задоволенні апеляційної скарги, знову визнавши переконливість нашої аргументації.

І знову не погоджуючись з таким рішенням, Міністерство культури вирішило оскаржити це рішення в касаційному порядку. І вже 11 грудня 2019 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу Мінкультури без задоволення.

В цілому ж, ініційований міністерством процес з перейменування УПЦ виглядає справжнім нонсенсом і має всі ознаки рейдерського захоплення найбільшого релігійного об'єднання в Україні на користь нової релігійної структури ПЦУ. Цей процес починається з крадіжки назви УПЦ, а закінчиться захопленням її храмів, монастирів і єпархій.

Віруючих православних українців хочуть змусити відмовитися від того, щоб вони назвали себе українцями. А свою Церкву – українською. Більш того, їм хочуть нав'язати назву, яка, як очікують ініціатори перейменування, закріпить за УПЦ маргінальний статус у суспільстві.

– Поява так званої ПЦУ якось позначилася на житті Української Православної Церкви?

– Ніяк не позначилася. Насправді, у внутрішньому житті УПЦ ніяких змін немає. Церква як жила, так і живе.

– Як змінилася кількість парафій УПЦ після освіти ПЦУ?

– На сьогоднішній день наша Церква втратила 128 храмів в результаті рейдерських захоплень. Крім того, хвиля незаконних перереєстрацій статутів релігійних громад в ПЦУ чиновниками обладміністрацій зачепила 220 наших парафій. І тільки 84 приходи перейшли з Української Православної Церкви в ПЦУ добровільно, відповідно до всіх юридичних норм. Перш за все, я маю на увазі необхідне згідно із законом рішення двох третин членів громади.

Про що це говорить? По-перше, 84 громади – це менше відсотка від усіх парафій УПЦ. Виходить, що без адміністративної підтримки і рейдерських захоплень відповідний процес переходів має мінімальний масштаб.

Рішення зборів всього села перевести храм УПЦ в ПЦУ виглядає як рішення жителів вашого під'їзду віддати вашу квартиру в інші руки. Навіть без Вашого відома і відома членів Вашої родини.

По-друге, ситуація з 84 парафіями вказує, що якщо існує справжня підтримка ідеї переходу в ПЦУ з боку більшості віруючих громади, то цей перехід відбувається без будь-яких проблем. А конфлікти якраз виникають тільки тоді, коли цей процес намагаються ініціювати штучно. Наприклад, шляхом голосування не членів релігійної громади, а волевиявленням жителів усього населеного пункту, в якому знаходиться храм цієї громади. Це є прямим порушенням закону і дуже часто служить основою для неправомірної перереєстрації наших парафій в юрисдикцію ПЦУ.

З боку подібні дії виглядають як, наприклад, рішення жителів вашого під'їзду віддати вашу квартиру в інші руки. Навіть без Вашого відома і відома членів Вашої родини. І дізнаєтеся Ви про це тільки тоді, коли невідомі люди починають ламати замки Ваших дверей, прикриваючись документами, завіреними нотаріусом на основі протоколу голосування жителів під'їзду.

– Зараз храми Української Православної Церкви продовжують захоплювати?

– У порівнянні з періодом президентства Порошенка ситуація, слава Богу, вже не така гнітюча. Однак, необхідно визнати, що в певних регіонах зберігається тенденція до захоплень храмів. Йдеться, зокрема, про Рівненську та Чернівецьку області. У Вінницькій області і на Волині також триває епопея з незаконною перереєстрацією наших громад.

Мене особисто шокували повідомлення в ЗМІ про ситуацію в селі Мишів Волинської області. Там наша релігійна громада підтвердила протоколом свого зібрання, що не збирається переходити в ПЦУ. Однак чиновники це не просто проігнорували. Вони взяли в роботу інший протокол, підписаний не на зборах зазначеної релігійної громади, а – фактично незрозуміло ким, і на його основі здійснили перереєстрацію.

У відповідь на резонне питання віруючих про причини такого свавілля представники місцевої влади заявили, що зробили б перереєстрацію і в разі, якщо б під протоколом поставили свої підписи лише 3 людини. Коментарі, як то кажуть, зайві.

Звичайно, ми не маємо наміру миритися з такими правопорушеннями. Тільки за цей рік подано більше 150 судових позовів з відповідної проблематики.

Також потрібно відзначити, що в багатьох регіонах України незаконна реєстрація стала приводом для рейдерських захоплень церковного майна, яке часто супроводжувалося побиттям, а то і кровопролиттям. За фактами скоєних правопорушень, а також через перешкоджання у здійсненні церковного богослужіння, незаконного проникнення і осквернення святинь відкрито понад 250-ти кримінальних проваджень.

– Чи є якесь спілкування з ПЦУ, спрямоване на вирішення конфліктних ситуацій?

– Насправді конфлікт існує саме у представників ПЦУ з нами, а не навпаки. Адже це не ми забираємо у них храми, а вони у нас, не ми намагаємося їх перейменувати, а вони ініціюють ці перейменування. Тому нам би хотілося, щоб вони просто вели себе по-християнськи. Адже їх поведінку не завжди можна назвати християнською: силові захоплення храмів, наклеп, політиканство тощо. На жаль, їх вихід з нашої Церкви на початку 1990-х років привів спочатку до розколу в Україні, а нинішня «легалізація» веде до розколу вже і в усьому світовому Православ'ї.

– Тривають військові дії на Донбасі. Розкажіть про церковне життя в цьому багатостраждальному регіоні.

– Більшість східних єпархій УПЦ, знаходяться на Донбасі, розділені надвоє. Частина єпархій знаходиться на підконтрольній Києву території, а частина – на непідконтрольній. В цілому, в зоні військового конфлікту УПЦ має близько тисячі парафій, п'ять єпархій, монастирі.

Ми сподіваємося, що в наступному році ми побачимо в цьому регіоні позитивні зміни. Українська Православна Церква молиться за те, щоб нашій країні вдалося досягти припинення вогню, щоб настав мир і припинилася ворожнеча.

У всіх храмах нашої Церкви там звучить молитва за Україну, на богослужіннях поминається Митрополит Київський і взагалі, УПЦ – єдина структура, яка об'єднує людей по обидві сторони конфлікту. Священнослужителі несуть посильну допомогу мирним жителям Донбасу. Місцева самопроголошена влада не втручається в нашу діяльність і не перешкоджає служінню Церкві.

Ми сподіваємося, що в наступному році ми побачимо в цьому регіоні позитивні зміни. Українська Православна Церква молиться за те, щоб нашій країні вдалося досягти припинення вогню, щоб настав мир і припинилася ворожнеча. До цього прагнуть віруючі українці по всій країні, але особливо миру потребують люди Донбасу, змучені цієї майже шестирічної війною.

– Чим загрожує прийняття в спілкування ПЦУ Олександрійським патріархом і Афінським архієпископом?

– Це означає загрозу розколу в православному світі. Вірніше, це, фактично, вже розкол. Ситуація в світовому Православ'ї значно погіршилася, і поділ між Помісними Православними Церквами поглибився. Адже є і будуть Церкви, які ніколи не визнають ПЦУ.

Тому вирішення проблеми і ми, і більшість Помісних Церков бачимо тільки у Всеправославній нараді з цього питання. Предстоятелі Єрусалимської, Албанської Церков, Православної Церкви Чеських земель і Словаччини вже закликали до Всеправославних зборів. Зараз безліч архієреїв в Помісних Церквах про це говорять, і очевидно, що необхідність таких зборів назріває.

І ми сподіваємося, що в наступаючому, 2020 році вдасться реалізувати пропозицію Єрусалимського Патріарха Феофіла і зібрати в Йорданії нараду Предстоятелів Помісних Православних Церков для подолання кризи у світовому Православ'ї.