Людина приречена на те, щоб стати безрозсудною
Апостол Павло в посланні, яке читається цього недільного дня (Еф 6:10-17) нагадує нам про те, що Церква – це військова організація, що веде війну з духами темряви.
Кожен із нас, хто вважає, що він перебуває в церковній огорожі, повинен мати свою екіпіровку, і апостол перераховує нам це спорядження. Це «броня праведності», «щит віри», «шолом спасіння» і «меч духовний», який є Слово Боже.
Одна з проблем нашого духовного життя полягає в тому, що з практичної площини бойових дій ми давно перейшли в теоретичну. Тобто ми воюємо на настільних картах, граємо в духовне життя в теорії, забувши про те, що ми взагалі-то вже в полоні.
Богослов'я втратило свій початковий даний святими отцями сенс, який полягав тільки в одному – у примноженні чистої молитви. Наш порятунок не залежить ні від рівня наших знань, ні від нашої освіти, ні від наших здібностей. Він залежить тільки від одного – від чистоти наших сердець. Істинний богослов не потребує проходження академічної школи, тому що осягає Бога «як Він є» (преп. Софроній Сахаров) у чистому Одкровенні Духа Святого. Якби через здобуття академічних знань до нас приходила благодать, то професори академій і семінарій були б найсвятішими людьми на землі. Але це не так.
Ми воюємо на настільних картах, граємо в духовне життя в теорії, забувши про те, що ми взагалі-то вже в полоні.
Преподобні тримали свій розум не у богословських визначеннях, а в молитві. Кафедральні богословські теоретики залякали нас, вселивши жахливу різницю між нами і святими. Ми втратили віру в можливість власного обОження, вважаючи, що це завдання нам не по плечу. Це переконання вбиває можливість нашого спасіння на самому корені. Думка про те, що святість є лише доля обраних – дуже підступна диявольська хитрість.
Якщо ми думаємо, що кількість прослуханих нами православних лекцій, фільмів, прочитаних книг приведе наш розум до невпинної молитви, а душу до спасіння – ми перебуваємо в глибокій омані. На певному етапі духовного життя потрібні й книги, й лекції, але має прийти той золотий час, коли вони стануть нашими ворогами, що забирають час і відводять від бесіди з Богом.
Якщо ми всі продовжуємо читати про те, як потрібно правильно молиться, і не здійснюємо ні найменшого просування в цьому напрямку в практичній площині, то ми не йдемо до Бога, ми сидимо в гнилому болоті і це потрібно розуміти. Навіть якщо все це болото населене православними жабами, кожна з яких розповідає нам щось корисне для душі – воно для нас все одно погибельне.
Думка про те, що святість є лише доля обраних – дуже підступна диявольська хитрість.
Не знання, а благодать є сенсом і метою духовного життя. А вона завойовується тільки на полі духовної битви, а не в затишних тилах і м'яких кріслах. У тилу виробляється лише стійка звичка триматися за свої помилкові помисли, а не за Христа. Пекло може втратити над нами владу тоді, коли ми станемо вільні від будь-яких прихильностей. Йому в цьому випадку нема за що буде вхопитися, щоб стягнути нас до себе. Якщо ми сердимося, засуджуємо, сумуємо, переживаємо, не вміючи в усьому довіритися Богу, це означає, що наш розум «залип» у власних помислах, він вріс у цей світ, а світ міцно притиснув нас до себе.
Отець Григорій Афонський пише про те, що всі наші процеси мислення помилкові, відносні і минучі, як ранкові хмари. Але Христос, Сонце душі, відкриває нам свою славу, виходячи з думок, як світило виходить із темних хмар. Все крім Бога з'являється, змінюється і зникає, не маючи в собі самому життя. Завдання нашої душі – вийти зі світу змін і смерті у вічну нерухомість безсмертного Бога, знайшовши в ньому вічний спокій і насолоду.
«Помри перш своєї смерті, і ти не помреш, коли будеш помирати» – так звучить давній заклик афонських подвижників. Відмовся від усього земного до того, як воно відречеться від тебе!
Церковні свята: Благовіщення, Різдво Христове, Хрещення, Пристрасті, Воскресіння, Вознесіння і Зішестя Святого Духу – суть ступені, по яких ми покликані пройти в особистому плані.
Так чи інакше, людина приречена на те, щоб стати божевільною. Вона або втратить розум, ставши рабом своїх бажань і почуттів, поступово переходячи в тваринний стан, а то й демонічний. Або ж людина втратить свій розум, сходячи до Божественного життя і придбавши духовне відання. У Бозі наші розумові процеси зупиняються, на думку Григорія Палами, тому що наш розум поглинається Божественною благодаттю.
На прикладі життя Христа Церква вказує нам етапи духовного зростання і спасіння. Церковні свята: Благовіщення, Різдво Христове, Хрещення, Пристрасті, Воскресіння, Вознесіння і Зішестя Святого Духа – суть щаблі, по яких ми покликані пройти в особистому плані. Звістка про євангельську істину народжує віру в душі. У хрещенні ми отримуємо попереднє заручення з благодаттю. Далі йдуть спокуси в боротьбі з пристрастями, воскресіння душі, що перемогла пристрасті, вознесіння її в споглядальній молитві і благодатне преображення в дарах Духа Святого.
У кінці цього шляху Бог вселяється в душу людини і відкриває в ній Самого Себе. Тоді вся повнота життя Нескінченного і Безначального Бога стає невід'ємним досвідом врятованої душі. Через перебування в Дусі Святому святі також стають всюдисущими, всезнаючими, істинними і безсмертними. Як Бог володіє досконалою благодаттю, так і святі, перебуваючи в Бозі, осягають своєю любов'ю все людство. Але для того, щоб це сталося нам потрібно пройти шлях Христа, на піку якого буде біль, страждання, агонія, морок богозалишеності й пекло страшної туги. Це єдиний шлях на Небо, іншого немає і бути не може.
Переслідуючи зло, ми стаємо не святими, а злими, важливо про це не забувати, особливо тим, хто любить коментувати церковні новини.
Суть стану того,хто йде шляхом спасіння – смирення! Для того, щоб ми про це не забували, Бог посилає нам скорботи. Головний скарб, який повинен шукати християнин – це нерозсіяна чиста молитва. Преподобний Пафнутій наставляв своїх учнів у тому, що їм належить пройти через три зречення. Перше – зречення від світу, друге – зречення від пристрастей, як тілесних, так і духовних, третє – зречення від усього видимого і тимчасового. Не тільки ченцю, але і мирянину потрібно навчитися жити в «мертвій» святості душі, інакше наша стара людина візьме над нами силу.
Преподобний Силуан Афонський також навчав не боротися зі злом, а утримувати розум від зла. Переслідуючи зло, ми стаємо не святими, а злими, важливо про це не забувати, особливо тим, хто любить коментувати церковні новини. Ознакою прощення і очищення душі, на думку отців, є тиха і ніжна радість, внутрішній мир і спокій, любов до всіх людей, без різниці вороги це чи друзі.
Бог задумав людину як одне, єдине ціле, але в незліченній кількості особистих іпостасей. Єдність людства подібна Трійці – єдність природи в безлічі іпостасей. Уражені гріхом, кожен із нас бачить самого себе центром світобудови, відокремлюючи себе від інших.
Ознакою прощення і очищення душі, на думку отців, є тиха і ніжна радість, внутрішній мир і спокій, любов до всіх людей без різниці.
Але святі бачать світ інакше. Чим глибше вони входять в Бога, який став центром їх життя, тим ближче вони стають до інших людей, тим глибше вони переживають їхній біль, який стає їхнім власним болем. Такі люди моляться за весь світ, оплакуючи кожну гинучу душу, як свою власну.
Дуже мало святих, які в силу своєї обдарованості і вродженої здатності швидко досягли обОження. Більшість же йдуть цим шляхом довго, часто падаючи, спотикаючись, поступово, насилу і з болем очищаючи своє серце. Головні наші вороги на цьому шляху саможаління, лінь і розслабленість.
Йдучи цією дорогою, не потрібно переживати про те, що про нас подумають інші люди. Головне, щоб наш розум завжди перебував у Христі, інше не важливо. Бачачи нашу працю, Христос сам вийде нам назустріч, і засяє в нашій душі тим немеркнучим світлом, яким просвіщає і освячує всякого, хто наближається до Нього.
