Про те, як багатство може бути добром, злом і чимось третім
У зв'язку з тим, що в четвер, 19 грудня Православна Церква святкує пам'ять святителя Миколая, наступного дня, в п'ятницю, на літургії належить читання апостольського зачала четверга. Це самий кінець першого послання до Тимофія, де містяться останні настанови апостола Павла, істотну частину яких становить тема багатства. Про нього трохи і поговоримо.
Починає апостол з того, що веде мову про необхідність умовляти багатих, щоб ті не думали про себе високо і сподівалися не на власні заощадження, а на Бога (1 Тим. 6,17).
Що тут скажеш, істина, взагалі-то, очевидна. Більшість з нас не відноситься до багатіїв, але це аж ніяк не означає, що дане застереження адресоване лише певному соціальному класу. Навіть з чисто психологічної точки зору достаток вселяє деяку впевненість в завтрашньому дні (і чим більше грошей, тим далі в майбутнє простягається наша впевненість), а звідси залишається один крок до самовпевненості. Ми не вміємо триматися «золотої середини», не відчуваємо її. І в цьому часто криється основа наших бід.
Хто наважиться з упевненістю сказати, що знає, наприклад, де межа між щедрістю і марнотратством або між розумною економією і скупістю? Тому апостол Павло і нагадує нам про те, що впевненість «навіяна» достатком стоїть на «солом'яних ногах».
Ми не вміємо триматися «золотої середини», не відчуваємо її.
Святитель Іоанн Златоуст приводить тут цікаву аналогію. Він пише, що немає нічого більш ненадійного, ніж багатство. Воно подібно неблагородному втікачеві або невірному рабу. Хоч що ти з ним роби, а він все одно втече. Багато вже пробували його утримати, додає святитель, і тисячу ланцюгів накладали, і замикали замками, і зачиняли дверима, і приставляли варту, яка цим же рабом зваблювана тікала разом з ним.
Оскільки багатство може робити пихатим і вселяти зарозумілість, то ключем до християнського володіння багатством є смиренність, тому блаженний Августин і каже: «Хвали багатого за смиренність, хвали багатого за бідність».
Ми чудово розуміємо, що ножем можна хліб відрізати, а можна і людину вбити. Точно також і з грошима. Можна скільки завгодно критикувати багатих людей, але давайте будемо чесні, і згадаємо, що без істотних пожертвувань не було б величності й краси сьогоднішніх наших храмів. Інше питання: де та межа, коли багата прикраса переступає певну межу і починає перетворюватися на відвертий несмак. У те, що позначається ємним словом «занадто» і зводить всі благі наміри нанівець. Але це окрема тема і торкатися її ми тут не будемо.
Ми чудово розуміємо, що ножем можна хліб відрізати, а можна і людину вбити. Точно також і з грошима.
Сама ж ідея ставлення до грошей як до інструменту проста і зрозуміла, тому преподобний Іоанн Касіян Римлянин, розтлумачуючи місце послання, яке розглядається нами, говорить, що багатство є «чимось середнім між добром і злом», в залежності від схильності того, хто його має «переходити на ту або іншу сторону». Крім того, він вказує, що і Святе Письмо розуміє матеріальний достаток в тому самому троякому вигляді: як добро, як зло і як щось середнє.
Преподобний Іоанн підкреслює тут ще одну важливу і корисну думку. Коли ми покидаємо цей світ, то з собою можемо взяти тільки своє, відповідно, матеріальні блага, що залишаються на землі, і не наші зовсім, хоч би заробили ми їх своєю працею або успадкували від батьків. «Бо у нас, як я сказав, немає нічого свого, крім того, що засвоєно серцем, що зріднилися з душею нашої і чого тому ніхто ніколи не може викрасти у нас», – додає преподобний Іоанн Касіян.
З «темної» стороною багатства все досить зрозуміло. Одна з найперших пристрастей, яка ним зрощується, є гордість, яку єпископ Цезарій Арелатський називає мерзенним хробаком, який все гризе і звертає на порох. Але давайте поглянемо на іншу «сторону медалі», адже і апостол Павло тут дає грунт для роздумів.
Святе Письмо розуміє матеріальний достаток в тому самому троякому вигляді: як добро, як зло і як щось середнє.
Умовляння до Тимофія наставляти багатих було зроблено для того, «щоб робили добро, багатіли добрими справами, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу для майбутнього, щоб прийняти правдиве життя» (1 Тим. 6,18-19).
Розбираючи ці слова, згаданий єпископ Цезарій, вказує, що щедрість і милосердя повинні бути найпершими чеснотами для багатих. Ось, припустимо, каже він, що в бесіді з добре забезпеченою людиною, той заявить, що навчився не сподіватися на гроші та інші доходи і взагалі багатим бути не хоче. Але що робити йому далі, якщо багатство виявилося в його руках? Тут же апостол Павло і відповідає бути «щедрим і товариським».
Якщо з щедрістю все ясно, то що значить бути товариським? Не базікати ж? Звичайно ні, але зробити так, щоб належні людині блага були загальними в такій формі, щоб вони відносилися і до незаможних. В іншому ж випадку, багатий уподібнюється розбійникові, який заволодів здобиччю такою необхідною бідним. Таким чином, гроші, як одне з найсильніших спокус для людини, можна навіть перетворити на засіб спасіння.
Однак хтось може сказати, що коли у тебе коштів з надлишком, то жертвувати простіше, ніж коли сам відчуваєш потребу. Частка раціонального зерна в такій позиції, звичайно ж, є, але не все так однозначно. Важливим тут є саме зусилля людини і, як говорив отець Андрій Ткачов, пожертвування набуває цінність саме тоді, коли тебе «жаба давить», але ти все одно даєш. Тобто Господь дивиться на зусилля людини, а не на номінал купюри. «Тиснути жаба» може і за «червонець» і за мільйон, а тому, як було зазначено вище, настанови багатим мають відношення і до всіх нас.
Щедрість і милосердя повинні бути найпершими чеснотами для багатих.
Ми християни і прекрасно розуміємо, що будь-яке зусилля не залишиться непоміченим Богом і слідом за ним обов'язково послідує радість. Цю радість, пише блаженний Августин, відчув кожен, хто на власному досвіді переконався в найправдивіших і дієвих умовляннях нашого Наставника. Незалежно від того, який у нас дохід і які потреби про щедрість забувати ми не повинні, адже до кого гроші «не липнуть», ті, – продовжує Августин, – «збитки свої покрили великими прибутками; і були більше раді тим, що, охоче роздаючи, вірніше зберегли, ніж засмучені тим, що, боязко зберігаючи, легше втратили».
Не можна не сказати, що вкрай негативне ставлення деяких християн до грошей і сприйняття їх як патологічного зла є змішання понять «багатства» і «розкоші». Розкіш – це вже наслідок неправильного і неправедного вживання багатства, тому святитель Тихон Задонський і каже, що з множенням її, множиться всяке зло, поїдає людські душі. Розкіш – це дійсно «зараза» порівнювана святителем з пожежею або епідемією: «Так замишляє супостат, – пише він, – щоб людина цей світ за свою батьківщину і рай вважала, а про майбутнє блаженство забула би і так би загинула».
Пожертвування набуває цінність саме тоді, коли тебе «жаба давить», але ти все одно даєш. Тобто Господь дивиться на зусилля людини, а не на номінал купюри.
Який би інструмент в руки наші не дав нам Господь завжди потрібно пам'ятати – на кін поставлено вічність. Тому блаженний Августин в одному зі своїх послань пише, що якими б ми не вважали себе щасливими в цьому світі, але заради справжнього життя повинні вважати себе самотніми. Яким би радісним, тривалим і люб'язним нашому серцю не було це життя, але в порівнянні з тією істинною реальністю, яка нас очікує, його не слід навіть життям назвати. А без небесної розради всі розради земні є, переважно, пусткою, ніж втіхою.
Тему християнського ставлення до грошей і багатства можна розвивати ще дуже довго, але ми повинні пам'ятати, що гріх сріблолюбства – це не доля лише людей забезпечених. Пристрастю до грошей схильні і мільйонер, і жебрак, а тому дуже важливо пам'ятати про те, яку ціну нам доведеться заплатити, нехай навіть за кілька десятків років спокійного і комфортного життя.
Кожному з нас Господь дає в руки інструменти, скориставшись якими ми можемо придбати блаженну вічність. Далі все залежить вже від нас самих.
Навіть найприниженіша і грішна людина нітрохи не гірша за інших. Одягнена вона в дорогущий костюм або смердюче лахміття – не важливо, а важливо лише те, що людиною від цього вона не перестає бути. У нас всіх одна природа, і навіть якщо хтось ходить в дорогому одязі і пахне дорогими парфумами, це не робить його надлюдиною, тому святитель Лев Великий й вигукує: «Нехай шкодують бідних ті, хто хоче бути помилуваним Христом. Нехай будуть легкі на харчування бідних ті, хто бажає досягти суспільства блаженних. Нехай не принижується людина людиною, і нехай не нехтується та природа, яку сотворив Творець».
