Святитель Миколай став великим святим, бо не був симулянтом
Дивлячись на дітей, ми розчулюємося їхньою сонячністю. Діти мають чистоту совісті й блаженної безтурботності, мають те, що потім втрачають дорослі, – справжню свободу.
Проходить час, і ми робимо важчим своє життя від кайданів залежності від багатьох факторів, які роблять нас рабами. У процесі дорослішання ми втрачаємо і чистоту совісті, і святість життя. У душу до нас залазять хробаки пристрастей, і від тієї спочатку світлої, радісної свободи дитинства у нас не залишається зовсім нічого. Ми тьмяніємо, а душа наповнюється темним туманом вічного мороку.
Ті, хто зумів знайти вихід із цієї долини мороку й знову зійти на вершину світла в церкві називаються святими. Вони володіють свободою абсолютної любові й доброти. Будь-яка людина, яка шукає в житті не солі благодаті, не краси смирення, не світла любові, а чогось іншого – симулює своє життя, прирікаючи себе на невтішне жорстоке рабство.
Святитель Миколай являє свою силу чудес і небесного заступлення тільки одним – присутністю в ньому Бога. Тільки цей єдиний і найважливіший фактор робить наше життя справжнім. Як часто ми робимо ставку не на Христа, а на кількість повторюваних нами молитов, поклонів, строгість постів. Але не це зробило святителя Миколая таким, яким ми його знаємо. Він жив Христом, тільки Ним Одним. Світ, як і зараз, так і за земного життя святителя Миколая жив брехнею. Святитель жив Христом.
Як часто ми робимо ставку не на Христа, а на кількість повторюваних нами молитов, поклонів, строгість постів.
Ми симулюємо життя, коли ліпимо, немов дитина, іграшки з пластиліну власних думок. Ми хапаємося за них, як мавпа за горіхи, покладені в прив'язаний глечик із вузькою шийкою, не в силах розтиснути наш розум, і знову, і знову потрапляємо на ці диявольські хитрощі. Ми тримаємося за світ, боячись іти за Христом.
Іти за ним для нас великий ризик. Це схоже на стрибок через прірву в непроглядній темряві. Ти біжиш, розганяєшся й стрибаєш, не бачачи перед собою ширину бездонного розлому. Відштовхуєшся від землі тільки вірою, надією і любов'ю без всякого розрахунку й гарантій. Святитель Миколай стрибнув без вагань. Ми часто розганяємося, але в останній момент гальмуємо. Страшно стрибати в невідомість.
Але Бог на тій стороні розлому й іншого шляху до Нього, як тільки через любов і довіру, немає. Отримати свободу у Христі можна тільки тоді, коли скинеш із себе рабство цьому світу. Святитель Миколай всі свої людські думки замінив святою благодаттю.
Все, що нам потрібно для спасіння, ми отримуємо від Бога ще при народженні. Потім ми накопичуємо непотрібні відомості, забиваємо мозок знаннями, за допомогою яких збільшуємо стяжання, а ті, у свою чергу, перетворюються на клей, яким ми приклеюємо свою мертву душу до цього мертвого світу. Мільйонери, які зібрали колосальні капітали і не здобули до кінця життя ні краплі любові, доброти і віри – найжалюгідніші і найнещасніші істоти у Всесвіті. Нещасніші за них тільки ті, хто їм заздрить. Перші, принаймні, перед тим, як іти в пекло, отримали від цього світу тваринні радості і розради, а другі, не отримавши ні того, ні іншого, плетуться за ними слідом у ту ж безодню.
Все, що нам потрібно для спасіння, ми отримуємо від Бога ще при народженні.
А щастя, воно завжди поруч – всередині нас самих. Світло благодаті дає нам можливість знову повернутися у втрачену свободу дитинства, але з набагато більшою силою радості. Для кожного з нас образ святителя Миколая – це, перш за все, світло, радість, чистота, доброта, любов, милосердя. Не випадково, що саме він став найзнаменитішим святим серед дітей. Дитинство і святість – поняття в християнстві тотожні, «бо таких є Царство Небесне». Не інтелектом, не знаннями, не логічними доказами прокладає собі шлях до Бога душа, а сердечним почуттям і духовною інтуїцією.
Мирська радість захоплює нас у світ, де править бал сатана, а біда й горе знову повертають наш розум назад у серце, де живе Христос. Коли брехливий світ з-під тонкої плівки логічно правильної повсякденності раптово відкриває свою сатанинську жорстокість і непередбачувану сутність, душа людини не витримує і сходить з розуму. Світ – це павутина, а людина часто стає мухою, яка заплутується в його сітях.
Не інтелектом, не знаннями, не логічними доказами прокладає собі шлях до Бога душа, а сердечним почуттям та духовною інтуїцією.
У житті святителя Миколая ми бачимо парадоксальну дію закону Божественної любові. Чим більше людина прагне до людей, тим далі вони йдуть від неї. І навпаки, чим більше ми наближаємося до Бога на самоті й молитві, тим більше з'являється в нашому житті людей, яким потрібна наша допомога й підтримка.
Святитель Миколай у Бога знайшов цілий світ – тисячі душ, за Євангельським словом, вмістила його чиста душа. Але спочатку кожне зітхання, кожен внутрішній сердечний рух, кожен вчинок і помисел він погоджував із Євангелієм. Не раціональним міркуванням здобував святитель Миколай святість, а практичним сердечним богопізнанням.
Не можна у своєму серці ділити Христа ні з якою земною прихильністю, якою б виправданою вона нам не здавалася. Навіть любов до дітей, рідних, Батьківщини не повинна затуляти для нас Христа, Який є наше ВСЕ. Тільки так людина може досягти кінцевої мети свого життя на землі.
Христос нікуди не подівся, Він не сховався за хмарами після Вознесіння, Він не пішов у бездонну нескінченність Космосу. Він завжди тут і зараз. Він стоїть біля дверей нашого серця і легенько, без натиску, скромно й тихо стукає, просячи милостиню нашої любові. Той, хто почує цей стукіт і зможе відкрити двері, стає святим.
І в цьому єдиний сенс нашого життя.
