Як Христос обманув диявола
У день пам'яті святителя Амфілохія, про головне джерело гріха і про те, чому і як Господь виконав закон замість того, хто порушив його – протоієрей Володимир Долгих.
«Дивуюся і твоєму прагненню вчитися і твоєму смиренню, бо поставлений вчити ти хочеш вчитися, особливо від мене, чужого великої вченості», – це слова святителя Василя Великого про святителя Амфілохія Іконійського, день пам'яті якого Православна Церква відзначає 6 грудня.
За святкуваннями на честь благовірного князя Олександра Невського,
що припадають на цей же день, ім'я цього великого святого часто втрачається. Уродженець Кесарії Каппадокійської, двоюрідний брат святителя Григорія Богослова, близький друг святителя Василія Великого і учень їх обох, святитель Амфілохій був великим аскетом, невпинним письменником і проповідником все своє єпископське служіння присвятив невпинній вчительству благочестя. Він також був строгим богословом і учасником Другого Вселенського собору, нещадно викривав єресі аріанства і евноміанства, очолив боротьбу проти Македонія, залишив чималу письмову спадщину (що не дійшла, на жаль, у повному обсязі до нас) і тому православна традиція іноді включає його ім'я в число Великих Каппадокійців.
Всіх думок святителя Амфілохія не охопити, деякі з них досить складні, хоча, як і все богослов'я, – є невід'ємною частиною його життя, єдиною справжньою реальністю, втіленої в слові. Тому-то хотілося б сконцентрувати увагу на його роздумах про спасіння людства.
Зробившись людиною Син Божий виконує закон замість того, хто порушив закон.
На шляху залучення людини до Джерела життя, на думку святителя, лежать дві головні перешкоди:
1. гріх як непослух Божій волі і як спадкова схильність до зла;
2. засудження на смерть людей, які згрішили, яке, що цікаво, вимовив Божественний Логос, тобто саме Друга Особа Пресвятої Трійці.
Відповідно до перешкод, які виникли, Бог і спасає людину. Зробившись людиною Син Божий виконує закон замість тих, хто порушив закон. Але більш того, саме тіло є органом гріха, за допомогою якого смерть панує над людиною, тому-то Логос і сприймає тіло, щоб остаточно вбити в ньому гріх.
«Смерть панувала від Адама до Мойсея, – немов від імені Христа каже св. Амфілохій, – царювала ж, маючи у своїй владі тіло як знаряддя гріха. Тому Я сприйняв те саме тіло, яке вважається знаряддям гріха, щоб, знищивши (позбавивши дієвості) гріх, показати людину вільною від гріха».
Думка святителя про подолання другої перешкоди ще цікавіша. Ми бачимо, що Син Божий вимовляє вирок занепалим прабатькам, але для того, щоб знищити силу власного вироку, Він сам піддає себе його дії як людина і замість людини зазнає смерть, і тільки лише після цього скасовує засудження, як Бог, Який його висловив.
«Оскільки людина підпала вироком до смерті через Адама, – продовжує святитель Амфілохій, – створеного з незайманої землі, – а Я був саме Той, Хто сказав цей вирок до смерті, – неможливо було людині звільнитися від покарання, якщо б Я Сам не відмінив Свій вирок. Тому, сприйнявши образ людини з незайманої утроби за подобою Адама, зазнаю смерть, щоб як Бог Я скасував вирок і як людина замість людини сприйняв смерть. Роблю це, щоб не владою, а співчуттям звільнити людину... Нині від імені Адама підкоряюся вироку до смерті, щоб він через Мене отримав благодать воскресіння».
Однак знищення влади гріха і скасування вироку самі по собі ще не повідомляють людині нетління.
Святитель Амфілохій підкреслює єдність Особистості Спасителя і на підставі цього робить висновок, що страждання плоті засвоюються Сином Божим. Звичайно ж, Божество Христа безпристрасно, а страждання і смерть відчуває Його людська сутність, проте в силу того, що обидві природи з'єднані в одній Особі Спасителя життєві прояви і тієї, і іншої природи сприймаються Божественним Логосом.
«Сприйнята страждає природа, прийнявши ж перебуває безпристрасно. Але Бог Слово безпристрасно засвоює Собі людські страждання власного храму; хрест, кажу, і смерть та інше спогдядаєме у ставленні до втілення засвоює Собі Сам Бог», – підкреслює святитель.
Однак знищення влади гріха і скасування вироку самі по собі ще не повідомляють людині нетління. Хоча засудження вже і втратило свою силу, але залишилася необхідність знищення самої смерті. Тому проходження Спасителя через стан смерті стало руйнівним для неї, вона була знищена силою життя: «Я попустив самому тілу підпасти родової смерті, щоб життя опанувала смертю і в самій смерті проявилася дія життя».
На жаль, у своєму повсякденному духовному житті, ми рідко замислюємося над тим, яким чином і чому саме так, а не інакше Христос нас спасає. Які дивовижні, прості, але в той же час глибокі слова: «в самій смерті проявилася дія життя». Скільки разів ми співали Символ віри і просто суто «механічно» вимовляли слова «і страждав, і був похований. І воскрес на третій день, за Писанням»? Скільки ж бездонного змісту таїться в цих, здається цілком зрозумілих, тезах? Ось чому так важливо звертатися до святоотецької літератури, адже завдяки їй сухі і звичні формулювання починають оживати.
На жаль, у своєму повсякденному духовному житті, ми рідко замислюємося над тим, яким чином і чому саме так, а не інакше Христос нас спасає.
Але давайте повернемося до роздумів святителя Амфілохія. Смерть стала не тільки покаранням людини, а й знаряддям влади диявола над ним. Однак завдаючи людині смерть, вже сам диявол стає знаряддям Божественного правосуддя і виконавцем Божественного вироку. І тут ми стикаємося ще з одним цікавим моментом, адже для того, щоб зробити спокутний подвиг, належало, щоб диявол заподіяв смерть самій Боголюдині. Тому в словах «Отче Мій! коли можна, нехай обмине ця чаша Мене» (Мф.26,39) святитель Амфілохій вбачає акт приховування Христом Своєї Божественної природи заради виявлення людської слабкості. Ця теорія зваблювання диявола була введена ще Оригеном і розкрита св. Григорієм Нісським.
«Я боюся смерті, – каже святитель Амфілохій від Особи Христа, – щоб обманути смерть. Як в пустелі, якби Я не голодував, не приступив би диявол. Для того ж голодував, щоб він, не думаючи, що Я – інший Адам, приніс сіті. Так і тут вимовляю слова боязні, як приманку, щоб виманити ними смерть для Себе».
Відносно цих роздумів виникає цілком логічне зауваження: чи не є обман негідною для Спасителя дією? Потрібно сказати, що святитель Амфілохій безпосередньо таким питанням не переймається, проте ж, намагається передбачити його. Він пише, що омана диявола стала справою справедливості, вишукуються відповідні кошти для досягнення мети.
Спокушений диявол піддає Христа смерті, але тління не може перемогти нетління і смерть не може утримати життя.
Диявол спокусив людину обманом, тому і Христос користується обманом у ставленні до нього, але дії їх кардинально відрізняються, бо у Спасителя це дія блага і Він ясно передбачає його благі наслідки: «Дивлячись, що рід людський підпав владі не примусом, а обманом, не силою, а оманою Я наділяюся у ваше тіло, щоб, уготувавши з протилежних протилежне, всякою оманою звільнити людину... щоб зруйнувати обманом обман, щоб гріх перемогти справедливістю, замість смерті дати життя».
Спокушений диявол піддає Христа смерті, але тління не може перемогти нетління і смерть не може утримати життя. Таким чином, Спаситель не тільки позбавляє людину від смерті і тління, але ще й піднімає її, дозволяє їй називатися сином Божим і Своїм братом.
«Якби Він не народився по плоті, то ти не відродився б духовно, – пише святитель Амфілохій, – якби Він не сприйняв образ раба, то ти не придбав би слави синоположення. Для того Небесний зійшов на землю, щоб ти, земний, зійшов на небо. Для того Христос виснажив Себе, щоб ми всі прийняли від Божества Його. З Його смерті прийшло для тебе нетління. Страждання Владики стало для раба піднесенням».
На завершення потрібно б сказати, що цією невеликою публікацією хотілося б підштовхнути християн до постійного поглиблення в істини нашої віри. Ми не подвижники і не аскети, ми не залишимо своїх домівок і не підемо в ліс або пустелю для обрітення безпристрасності і споглядальної молитви, тому, певною мірою, шлях Богопізнання для нас лежить в області розуму.
Думки святителя Амфілохія Іконійського – це один з багатьох прикладів дивної небайдужості до богослов'я, а точніше життя в богослов'ї, адже для того, хто дійсно відданий Христу будь-яке слово про Нього буде маленькою краплею, яка хоч трохи задовольняє спрагу осягнення Богом відкритих істин, для того, щоб трохи зітхнувши знову зануритися в них з головою.
